83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
13.08.09 р. Справа № 20/34
Господарський суд Донецької області у складі:
Головуючого Бойко І.А.
Суддів Курило Г.Є.
Мартюхіна Н.О.
при секретарі судового засідання О.М. Якименко
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ
до відповідача відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка Донецької області
про стягнення 91168861грн.20коп.
За участю:
представників сторін:
від позивача: Ємельянова Л.С. - представник (довіреність № 1029/0/4-09 від 11.03.2009р.)
від відповідача: Боєнко О.В. - начальник відділу правового забезпечення та претензійно - позовної роботи (довіреність № 19-300 від 30.12.2008р.), Рябенко О.О. - юрисконсульт (довіреність № 19-305 від 30.12.2008р.), Жемга С.В. - представник (довіреність № б/н від 10.02.2009р.)
В судовому засіданні приймали участь представник прокуратури Донецької області в судове засідання не з'явився
Позивач - Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ звернувся до господарського суду з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства “Донбасенерго” м. Горлівка Донецької області про стягнення 72634622грн.48коп., у тому числі відсотки за користування тимчасовими позичками в сумі 53941337грн.20коп., інфляційні витрати в сумі 16047696грн.52коп., 3% річних в сумі 2654588грн.76коп. (судом встановлено, що позивачем в результаті підсумовування сум відсотків за користування тимчасовими позичками, індексу інфляції та 3% річних допущена арифметична помилка, а саме: в результаті підсумовування виходить сума 72643622,48грн., а не 72634622грн.48коп., як вказав позивач; державне мито сплачено в передбаченому законодавством розмірі за максимальною ставкою, тому позовні вимоги розглядаються виходячи з ціни позову 72643622грн.48коп.).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997, додаткову угоду № 1 до договору № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997, додаткову угоду № 2 від 01.02.1998 до договору № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997, договір № юр 7/524а-99 від 30.03.1999, договір № юр-7/95-98 від 09.10.1998, додаткову угоду № 1 від 03.02.1999 до договору № юр-7/95-98 від 09.10.1998, договір № юр-7/91-98 від 03.08.1998, договір № 6 від 02.02.1998, договори про встановлення порядку погашення заборгованості № юр-2/200-2003 від 06.02.2003, № юр-2/199-2003 від 06.02.2003, № юр-2/198-2003 від 06.02.2003, № юр-2/201-2003 від 06.02.2003, № юр - 2/202-2003 від 06.02.2003.
Рішенням господарського суду Донецької області від 31.03.2008 у справі № 20/34 (суддя Донець О.Є.) в позовних вимогах Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства “Донбасенерго” м. Горлівка Донецької області про стягнення 72634622грн.48коп., у тому числі відсотки за користування тимчасовими позичками в сумі 53941337грн.20коп., інфляційні витрати в сумі 16047696грн.52коп., 3% річних в сумі 2654588грн.76коп., було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням господарського суду Донецької області від 31.03.2008 по справі № 20/34 Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2008 по справі № 20/34 апеляційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ була залишена без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2008 по справі № 20/34 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2008 касаційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ була задоволена частково, рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2008 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2008 по справі № 20/34 - скасовані, справа № 20/34 передана на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
03.12.2008 справа № 20/34 надійшла до господарського суду Донецької області та за резолюцією голови господарського суду Донецької області Темкіжева І.Х. передана на новий розгляд судді Бойко І.А.
03.12.2008 до господарського суду Донецької області з Вищого господарського суду України надійшов електронний запит справи № 20/34 у зв'язку з надходженням касаційної скарги відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка на постанову Вищого господарського суду України від 23.10.2008 у справі № 20/34.
22.01.2009р. Верховним судом України прийнято ухвалу, відповідно до якої було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23.10.2008р. у справі № 20/34.
20.03.2009р. справа № 20/34 надійшла до господарського суду Донецької області.
Ухвалою від 20.03.2009 господарський суд (суддя Бойко І.А.) провадження у даній справі поновив.
Поясненнями (вих. № б/н від 22.04.2009, вих. № б/н від 12.08.2009), додатковими поясненнями (вих. № б/н від 18.05.2009, вих. № б/н від 15.06.2009) позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Свою позицію ґрунтує на тому, що відповідач відповідно до п. 2.4. договорів тимчасового позичання повинен сплачувати відсотки за користування за фактичний термін користування товарним кредитом, тобто до 27.07.2007. Станом на сьогоднішній день заборгованість відповідача по основному боргу відсутня (погашена в період з 27.07.2007 по 08.05.2009). Факт позичання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується рішеннями господарського суду, нарядами та зберігальними зобов'язаннями, договорами тимчасового позичання. Щодо надання залізничних накладних, то за умовами договорів тимчасового позичання поставка здійснюється на умовах франко-підприємство в редакції Інкотермс в редакції 2000; рахунки-фактури на оплату відповідачу не виставлялися, тому як за умовами договорів відповідач повинен повернути де державного реєстру матеріальні цінності, строк повернення яких продовжений до 2023р. Сплата відповідачем відсотків за користування матеріальними цінностями є грошовим зобов'язанням, тому позивач відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував індекс інфляції та 3% річних. Розрахунки індексу інфляції та 3% річних здійснені у встановленому порядку в межах загального строку позовної давності.
Відповідач проти позовних вимог заперечує у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень надав пояснення (вих. № 19-1274 від 22.04.2009, вих. № 19-1803 від 17.06.2009) та відзив на позовну заяву (вих.. № 19-1787 від 16.06.2009), в яких зазначив про те, що в матеріалах справи відсутні докази поставки енергетичного палива з боку позивача; до того ж, між сторонами були укладені договори про встановлення нового порядку погашення заборгованості, а саме: суми встановлених відсотків та заборгованість за енергетичне паливо сплачуються в строк до 01.01.2023 (пояснення вих. № 19-1274 від 22.04.2009). У відзиві на позовну заяву відповідач, з посиланням на рішення господарського суду Донецької області, ст. 35 ГПК України зазначив про безпідставність та необгрунтованість заявлених позовних вимог. Окрім того, в актах звірок станом на 10.11.2006 та на 01.10.2007, підписаних з боку позивача Головою та головним бухгалтером, відсутня заборгованість по відсоткам за користування цінностями за договорами, що розглядаються у даній справі.
За письмовим клопотанням позивача, відповідно до розпорядження Голови господарського суду Донецької області від 20.05.2009 для розгляду справи № 20/34 була призначена колегія у складі головуючого Бойко І.А. та суддів - Курило Г.Є. та Мартюхіної Н.О.
Позивач направив до суду заяву про збільшення позовних вимог (вих.. № б/н від 12.06.2009), відповідно до якої збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 91168861грн.20коп., у тому числі відсотки за користування тимчасовими позичками в сумі 70166634грн.95коп., інфляційні витрати в сумі 18272647грн.77коп. за період з 16.01.2008 по 01.06.2009, 3% річних в сумі 2738578грн.48коп. за період з 16.01.2008 по 01.06.2009 (судом встановлено, що позивачем в результаті підсумовування сум відсотків за користування тимчасовими позичками, індексу інфляції та 3% річних допущена арифметична помилка, а саме: в результаті підсумовування виходить сума 91177861,20грн., а не 91168861грн.20коп., як вказав позивач; державне мито сплачено в передбаченому законодавством розмірі за максимальною ставкою).
Зазначена заява була розглянута колегією суддів та відповідно до ст. 22 ГПК України прийнята до розгляду; позовні вимоги розглядаються виходячи з ціни позову 91177861грн.20коп.
Ухвалою від 16.06.2009 за підписом Голови господарського суду Донецької області, на підставі письмової заяви головуючого Бойко І.А., був продовжений строк розгляду даної справи на один місяць - до 20.08.2009, у зв'язку із складністю спору та необхідністю дослідження додатково наданих сторонами документів зі спірного питання.
Відповідно до ст. 29 ГПК України прокуратура Донецької області повідомила господарський суд про вступ у розгляд справи № 20/34 (повідомлення за вих. № 05/1-1266 від 01.07.2009).
Представник прокуратури Донецької області в судове засідання не з'явився; письмових пояснень не представив.
Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та пояснення, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом ВСТАНОВЛЕНО.
1. 02.02.1998 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Комітет) та ВАТ „Донбасенерго” (Підприємство), на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.98, був укладений договір № 6 зі строком дії до 01.10.1998. У відповідності з положеннями п. 9 даного договору договір № 6 від 02.02.1998 Сторонами пролонгований не був.
Предметом зазначеного договору є відпуск Комітетом з державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання Підприємству вугілля в кількості 2243346,678тон.
Відповідно до п. 2.2. договору № 6 від 02.02.1998 Підприємство зобов'язано повернути до 01.10.1998 року в державний резерв вугілля у кількості 2243346,678 тон або здійснити оплату його вартості.
Пунктом 2.3. договору закріплений обов'язок Підприємства перераховувати додатково щомісяця 0,1% від вартості вугілля в Держкомрезерв України за фактично використане вугілля на поточний рахунок Комітету.
Вартість продукції, що підлягає відпуску з державного резерву, становить 146035692,15грн.; 0,1% вартості товарного кредиту за користування на протязі 8 місяців складає 1168285,52грн. Загальна сума договору складає 147203977,67грн.
Згідно п. 2.4. договору № 6 від 02.02.1998 Підприємство може здійснювати повернення вугілля до Держрезерву достроково, окремими партіями, при цьому 0,1% сплачується за фактичний термін користування товарним кредитом. Тобто, зазначений пункт договору стосується тільки випадку дострокового повернення вугілля.
21.01.2006р. господарським судом Донецької області у справі № 6/289 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка про стягнення 273266,76грн. за договором № 6 від 02.02.1998 було прийнято рішення, що набрало законної сили, та було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанцією. В даній справі судом було встановлено, що, з урахуванням положень п. 2.4., розділів 3 та 9 договору № 6 від 02.02.1998, нарахування відсотків за користування товарним кредитом передбачено лише в межах строку дії договору, тобто в період з 02.02.1998р. по 01.10.1998р. (за 8 місяців), та визначена загальна сума відсотків, розрахованих за 8 місяців, які підлягають сплаті Комітету за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. строк повернення органічного палива, відпущеного з державного резерву у порядку тимчасового позичання підприємствам електроенергетики, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.1998 р. продовжено до 01.01.2023 року.
Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підприємства зобов'язані укласти (переукласти) у місячний строк угоди з Державним комітетом про реструктуризацію заборгованості за відпущене відповідно до п. 1 цієї постанови паливо, які мають бути погоджені з Міністерством палива та енергетики України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ „Донбасенерго” був укладений договір № юр-2/200-2003 від 06.02.2003 р. про встановлення порядку погашення заборгованості, який було погоджено Міністерством палива та енергетики України.
Предметом укладеного договору є порядок погашення заборгованості перед Держкомрезервом, яка виникла на підставі та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 6 від 02.02.1998.
Пунктом 1.2. зазначеного договору встановлено, що у відповідності до акту звірки взаєморозрахунків Сторін станом на 01.01.2003 р. Підприємство не повернуло отримане в порядку тимчасового позичання вугілля в кількості 342500,0тон вартістю 15181482,16грн. та не сплатило нараховані відсотки за користування в сумі 120945,81грн.
Відповідно до п. 2.1. договору № юр-2/200-2003 від 06.02.2003 Підприємство згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів зобов'язано повернути до 01.01.2023 р. вугілля в кількості 342500,0 тон або сплатити його вартість у відповідності до абзацу 4 п. 4 Постанови в розмірі, зазначеному в п. 1.2. договору. Сплата відсотків за користування вугіллям здійснюється до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023 шляхом перерахування грошових коштів на реєстраційний рахунок Комітету відповідно до абзацу 4 п. 4 Постанови (до речі, судом встановлено, що абзац 4 в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. відсутній).
Згідно п. 6.5. договору Сторони домовились про те, що цей Договір заміняє будь-яку попередню домовленість Сторін відносно предмету цього договору в усній або письмовій формі.
Таким чином, сторони, встановивши в договорі № юр-2/200-2003 від 06.02.2003 (п. 2.1. договору) відплатний характер позички матеріальних цінностей, не конкретизували порядок сплати цих відсотків, а саме: чітко не визначили, коли саме ці відсотки повинні бути перераховані на реєстраційний рахунок Комітету: в конкретне число кожного місяця чи кожного року, а тільки оговорили, що сплата відсотків за користування вугіллям здійснюється до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023. Також, не визначили розмір відсотків, який підлягає сплаті.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Сторонами в договорі чітко не визначений порядок (механізм) сплати відсотків, з умов договору не видно, коли саме ці відсотки повинно перерахувати Підприємство, а якщо проаналізувати положення п. 2.1. договору, то виходить, що відповідач зобов'язаний погасити відсотки в сумі 120945,81грн. за користування матеріальними цінностями до 2023 р. Тобто, відповідач може виконати свій обов'язок по сплаті відсотків у будь-який час в термін до 2023р.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в договорі № 6 від 02.02.1998 (п. 2.3. договору) Сторони також не оговорили, якого числа місяця відповідач повинен сплачувати відсотки (в договорі передбачена сплата відсотків кожного місяця, без зазначення конкретної дати).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в основу позовних вимог позивач поклав договір № 6 від 02.02.1998 та договір № юр-2/200-2003 від 06.02.2003. Доказів в підтвердження пролонгування договору № 6 від 02.02.1998 в порядку, передбаченому п. 9.2. договору, позивач не представив. Щодо договору № юр-2/200-2003 від 06.02.2003, то його умовами визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р.
До того ж, слід зауважити, що розрахунок відсотків, наданий позивачем, не має під собою жодного документального підтвердження, а в актах звірки станом на 10.11.2006 та на 01.10.2007, підписаних з боку позивача Головою та головним бухгалтером підприємства, значиться про відсутність заборгованості відповідача по відсоткам за користування цінностями за договорами, що розглядаються у даній справі.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення відсотків необґрунтовані та не мають під собою доказового підгрунття.
Стосовно нарахованих позивачем сум індексу інфляції та 3% річних, то у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Враховуючи, що ані договором № 6 від 02.02.1998, ані договором № юр-2/200-2003 від 06.02.2003 не встановлений строк сплати відсотків (чітко визначений термін), беручи до уваги відсутність документів, з яких можливо було дослідити порядок сплати відповідачем відсотків, їх оплату відповідачем та недоведеність позивачем наявності заборгованості по сплаті відсотків за користування тимчасовою позичкою взагалі, то визначити момент, з якого починається прострочення їх оплати не уявляється можливим, а тому суд не може перевірити правильність та правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних. До того ж, як вже зазначалося, умовами договору № юр-2/200-2003 від 06.02.2003 визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р. А тому, з огляду на умови договору та приписи ст. 625 ЦК України, прострочення виконання відповідачем своїх обов'язків за договором ще не наступило.
2. 03.08.1998 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Комітет) та ВАТ „Донбасенерго” (Підприємство), на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.98, був укладений договір № юр-7/91-98 зі строком дії до 01.12.1998. Додаток (зміни або доповнення) до даного договору у відповідності з положеннями п. 7.1. договору про пролонгацію договору між сторонами підписано не було (в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження продовження строку дії зазначеного договору).
Предметом зазначеного договору є відпуск Комітетом з державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання Підприємству природного газу в об'ємі 111,38млн.м3.
Відповідно до п. 2.2 договору № юр-7/91-98 від 03.08.1998 Підприємство зобов'язано повернути до 01.12.1998 р. в державний резерв природний газ в обсязі 111,38 млн.м3 або оплатити його вартість на розрахунковий рахунок Комітету; здійснити оплату вартості зберігання на поточний рахунок Комітету; здійснити оплату на поточний рахунок Комітету щомісячно 1,5% від вартості поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою.
Пунктом 2.3. договору № юр-7/91-98 від 03.08.1998р. передбачено, Підприємство може здійснювати повернення природного газу до Держрезерву достроково окремими партіями, при цьому 1,5% сплачується за фактичний термін користування тимчасовою позичкою. Тобто, зазначений пункт договору стосується тільки випадків дострокового повернення природного газу.
Пунктом 2.5. договору Сторони закріпили, Комітет та Підприємство щомісячно до 5-го числа наступного за звітним складають акти взаємозвірки виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до розділу 3 договору вартість продукції, що підлягає відпуску з державного резерву становить 9110,884тис. дол. США, з якої вартість зберігання - 200,484тис.дол.США; 1,5% вартості запозиченого природного газу на протязі 4-х місяців користування тимчасовою позичкою - 546,653тис. дол. США. Загальна вартість договору складає 9657,537тис. дол. США.
12.01.2006р. господарським судом Донецької області по справі № 6/292 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка про стягнення 4026682,06грн. за договором № юр-7/91-98 від 03.08.1998р. було прийнято рішення, що набрало законної сили та було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанцією. В даній справі судом було встановлено, що, з урахуванням положень п. п. 2.3., розділів 3, 8 договору № юр-7/91-98 від 03.08.1998, нарахування відсотків за користування товарним кредитом передбачено лише в межах строку дії договору, тобто в період з 03.08.1998р. по 01.12.1998р. (за 4 місяці), та визначена загальна сума відсотків, розрахованих за 4 місяці, які підлягають сплаті Комітету за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ „Донбасенерго” був укладений договір № юр-2/201-2003 від 06.02.2003р. про встановлення порядку погашення заборгованості, який було погоджено Міністерством палива та енергетики України.
Предметом укладеного договору є погашення заборгованості перед Держкомрезервом, яка виникла на підставі та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № юр-7/91-98 від 03.08.1998.
Пунктом 1.2. зазначеного договору встановлено, що у відповідності до акту звірки взаєморозрахунків Сторін станом на 01.01.2003р. Підприємство не повернуло отриманий в порядку тимчасового позичання природний газ в об'ємі 85,399млн. м3 вартістю 14913637,29грн. та не сплатило відсотки за користування природним газом в сумі 794323,77грн.
Відповідно до п. 2.1. договору юр-2/201-2003 від 06.02.2003р. Підприємство згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів зобов'язано до 01.01.2023 повернути природний газ в обсязі 85,399млн.м3 або сплатити його вартість у відповідності до абзацу 4 п. 4 Постанови в розмірі, зазначеному в п. 1.2. цього договору. Сплатити відсотки за користування природним газом до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023 шляхом перерахування грошових коштів на реєстраційний рахунок Комітету відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови (до речі, судом встановлено, що абзац 4 в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. відсутній).
Згідно п. 6.5. договору Сторони домовились про те, що цей Договір заміняє будь-яку попередню домовленість Сторін відносно предмету цього договору в усній або письмовій формі.
Таким чином, сторони, встановивши в договорі № юр-2/201-2003 від 06.02.2003 (п. 2.1. договору) відплатний характер позички матеріальних цінностей, не конкретизували порядок сплати цих відсотків, а саме: чітко не визначили, коли саме ці відсотки повинні бути перераховані на реєстраційний рахунок Комітету: в конкретне число кожного місяця чи кожного року, а тільки оговорили, що сплата відсотків за користування природним газом здійснюється до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023. Також, не визначили розмір відсотків, який підлягає сплаті.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Сторонами в договорі чітко не визначений порядок (механізм) сплати відсотків, з умов договору не видно, коли саме ці відсотки повинно перерахувати Підприємство, а якщо проаналізувати положення п. 2.1. договору, то виходить, що відповідач зобов'язаний погасити відсотки в сумі 794323,77грн. за користування матеріальними цінностями до 2023 р. Тобто, відповідач може виконати свій обов'язок по сплаті відсотків у будь-який час в термін до 2023р.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в договорі № юр-7/91-98 від 03.08.1998 (п. 2.2. договору) Сторони також не оговорили, якого числа місяця відповідач повинен сплачувати відсотки (в договорі передбачена сплата відсотків кожного місяця, без зазначення конкретної дати).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в основу позовних вимог позивач поклав договір № юр-7/91-98 від 03.08.1998 та договір № юр-2/201-2003 від 06.02.2003. Доказів в підтвердження пролонгування договору № юр-7/91-98 від 03.08.1998 позивач не представив. Щодо договору № юр-2/201-2003 від 06.02.2003, то його умовами визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р.
До того ж, слід зауважити, що розрахунок відсотків, наданий позивачем, не має під собою жодного документального підтвердження, а в актах звірки станом на 10.11.2006 та на 01.10.2007, підписаних з боку позивача Головою та головним бухгалтером підприємства, значиться про відсутність заборгованості відповідача по відсоткам за користування цінностями за договорами, що розглядаються у даній справі.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення відсотків необґрунтовані та не мають під собою доказового підгрунття.
Стосовно нарахованих позивачем сум індексу інфляції та 3% річних, то у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Враховуючи, що ані договором № юр-7/91-98 від 03.08.1998, ані договором № юр-2/201-2003 від 06.02.2003 не встановлений строк сплати відсотків (чітко визначений термін), беручи до уваги відсутність документів, з яких можливо було дослідити порядок сплати відповідачем відсотків, їх оплату відповідачем та недоведеність позивачем наявності заборгованості по сплаті відсотків за користування тимчасовою позичкою взагалі, то визначити момент, з якого починається прострочення їх оплати не уявляється можливим, а тому суд не може перевірити правильність та правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних. До того ж, як вже зазначалося, умовами договору № юр-2/201-2003 від 06.02.2003 визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р. А тому, з огляду на умови договору та приписи ст. 625 ЦК України, прострочення виконання відповідачем своїх обов'язків за договором ще не наступило.
3. 09.10.1998 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Комітет) та ВАТ „Донбасенерго” (Підприємство), на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 812-р від 09.10.1998, був укладений договір № юр-7/95-98 зі строком дії до 01.04.1999. Додаток (зміни або доповнення) до даного договору у відповідності з положеннями п. 7.1. договору про пролонгацію договору між сторонами підписано не було (в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження продовження строку дії зазначеного договору).
Предметом зазначеного договору є відпуск Комітетом з державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання Підприємству природного газу в об'ємі 92,38млн.м3.
Відповідно до п. 2.2. договору № юр-7/95-98 від 09.10.1998 Підприємство зобов'язано повернути до 01.04.1999 в державний резерв природний газ в обсязі 92,38 млн.м3 або оплатити його вартість на розрахунковий рахунок Комітету; здійснити оплату вартості зберігання на поточний рахунок Комітету; здійснити оплату на поточний рахунок Комітету щомісячно 2% від вартості поставленого природного газу за фактичне користування тимчасовою позичкою.
Відповідно до розділу 3 договору вартість продукції, що підлягає відпуску з державного резерву становить 7390,4тис. дол. США. Оплата зберігання - 304,854тис.дол.США, ПДВ - 60,9708тис.дол.США на загальну вартість за зберігання - 365,8248тис.дол.США; 2% вартості запозиченого природного газу на протязі 5, 7 місяців користування тимчасовою позичкою - 842,5056тис. дол. США. Загальна сума договору складає 8598,7304тис. дол. США.
12.01.2006р. господарським судом Донецької області по справі № 6/291 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка про стягнення 3267173,73грн. за договором № юр-7/95-98 від 09.10.1998р., укладеним між сторонами, було прийнято рішення, що набрало законної сили та було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанцією. В даній справі судом було встановлено, що, з урахуванням положень п. 2.2., розділів 3 та 8 договору № юр-7/95-98 від 09.10.1998 передбачено нарахування відсотків за користування товарним кредитом лише в межах строку дії договору, тобто в період з 09.10.1998р. по 01.04.1999р., та визначена загальна сума відсотків, розрахованих за цей період, які підлягають сплаті Комітету за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ „Донбасенерго” був укладений договір № юр-2/202-2003 від 06.02.2003р. про встановлення порядку погашення заборгованості, який було погоджено Міністерством палива та енергетики України.
Предметом укладеного договору є порядок погашення заборгованості перед Держкомрезервом, яка виникла на підставі та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № юр-7/95-98 від 09.10.1998р.
Пунктом 1.2. зазначеного договору встановлено, що у відповідності до акту звірки взаєморозрахунків Сторін станом на 01.01.2003р. Підприємство не повернуло отриманий в порядку тимчасового позичання природний газ в об'ємі 32,365млн.м3 вартістю 9075482,60 грн. та не сплатило нараховані відсотки за користування природним газом в сумі 408396,72грн.
Відповідно до п. 2.1. договору № юр-2/202-2003 від 06.02.2003, Підприємство згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів зобов'язано повернути до 01.01.2023р. природний газ в об'ємі 32,365 млн.м3 або сплатити його вартість у відповідності до абзацу 4 п. 4 Постанови в розмірі, зазначеному в п. 1.2. цього договору, а також сплатити відсотки за користування природним газом до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023 шляхом перерахування грошових коштів на реєстраційний рахунок комітету відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови (до речі, судом встановлено, що абзац 4 в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. відсутній).
Згідно п. 6.5. договору Сторони домовились про те, що цей Договір заміняє будь-яку попередню домовленість Сторін відносно предмету цього договору в усній або письмовій формі.
Таким чином, сторони, встановивши в договорі № юр-2/202-2003 від 06.02.2003 (п. 2.1. договору) відплатний характер позички матеріальних цінностей, не конкретизували порядок сплати цих відсотків, а саме: чітко не визначили, коли саме ці відсотки повинні бути перераховані на реєстраційний рахунок Комітету: в конкретне число кожного місяця чи кожного року, а тільки оговорили, що сплата відсотків за користування природним газом здійснюється до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023. Також, не визначили розмір відсотків, який підлягає сплаті.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Сторонами в договорі чітко не визначений порядок (механізм) сплати відсотків, з умов договору не видно, коли саме ці відсотки повинно перерахувати Підприємство, а якщо проаналізувати положення п. 2.1. договору, то виходить, що відповідач зобов'язаний погасити відсотки в сумі 408396,72грн. за користування матеріальними цінностями до 2023 р. Тобто, відповідач може виконати свій обов'язок по сплаті відсотків у будь-який час в термін до 2023р.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в договорі № юр-7/95-98 від 09.10.1998 (п. 2.2. договору) Сторони також не оговорили, якого числа місяця відповідач повинен сплачувати відсотки (в договорі передбачена сплата відсотків кожного місяця, без зазначення конкретної дати, за фактичне користування тимчасовою позичкою).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в основу позовних вимог позивач поклав договір № юр-7/95-98 від 09.10.1998 та договір № юр-2/202-2003 від 06.02.2003. Доказів в підтвердження пролонгування договору № юр-7/95-98 від 09.10.1998 позивач не представив. Щодо договору № юр-2/202-2003 від 06.02.2003, то його умовами визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р.
До того ж, слід зауважити, що розрахунок відсотків, наданий позивачем, не має під собою жодного документального підтвердження, а в актах звірки станом на 10.11.2006 та на 01.10.2007, підписаних з боку позивача Головою та головним бухгалтером підприємства, значиться про відсутність заборгованості відповідача по відсоткам за користування цінностями за договорами, що розглядаються у даній справі.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення відсотків необґрунтовані та не мають під собою доказового підгрунття.
Стосовно нарахованих позивачем сум індексу інфляції та 3% річних, то у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Враховуючи, що ані договором № юр-7/95-98 від 09.10.1998, ані договором № юр-2/202-2003 від 06.02.2003 не встановлений строк сплати відсотків (чітко визначений термін), беручи до уваги відсутність документів, з яких можливо було дослідити порядок оплати відсотків, їх оплату відповідачем та недоведеність позивачем наявності заборгованості по сплаті відсотків за користування тимчасовою позичкою взагалі, то визначити момент, з якого починається прострочення їх оплати не уявляється можливим, а тому суд не може перевірити правильність та правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних. До того ж, як вже зазначалося, умовами договору № юр-2/202-2003 від 06.02.2003 визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р. А тому, з огляду на умови договору та приписи ст. 625 ЦК України, прострочення виконання відповідачем своїх обов'язків за договором ще не наступило.
4. 30.03.1999 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Комітет) та ВАТ „Донбасенерго” (Підприємство), на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999р., був укладений договір № юр7/524-99 зі строком дії до 01.12.1999. У відповідності з положеннями п. 9.2. даного договору договір № юр7/524-99 від 30.03.1999 Сторонами пролонгований не був.
Предметом зазначеного договору є відпуск Комітетом з державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання Підприємству вугілля в кількості 2278785,789тон.
Відповідно до п. 2.2. зазначеного договору, Підприємство зобов'язалося повернути до 01.12.1999 р. в державний резерв вугілля у кількості 2278785,789 тон або здійснити оплату його вартості.
Пунктом 2.3. договору № юр7/524-99 від 30.03.1999 р. передбачено, що Підприємство перераховує щомісяця 0,5% від вартості поставленого вугілля на поточний рахунок Комітету.
Пунктом 2.4. даного договору закріплено, Підприємство може здійснювати повернення вугілля до Держрезерву достроково, окремими партіями, при цьому 0,5% сплачується за фактичний термін користування тимчасовою позичкою. Тобто, зазначений пункт договору стосується тільки випадків дострокового повернення природного газу.
В розділі 3 договору закріплено, вартість продукції, що підлягає відпуску з державного резерву, становить 245449617,63грн., 0,5% вартості за користування тимчасовою позичкою - 9817984,71грн. Загальна сума договору складає 255267608,50грн.
12.01.2006р. господарським судом Донецької області по справі № 6/290 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка про стягнення 326717,37грн. за договором № юр7/524-99 від 30.03.1999р., укладеним між сторонами, було прийнято рішення, що набрало законної сили та було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанцією. В даній справі судом було встановлено, що, з урахуванням положень п. 2.4., розділів 3 та 9 договору № юр7/524-99 від 30.03.1999р. передбачено нарахування відсотків за користування товарним кредитом лише в межах строку дії договору, тобто в період з 30.03.1999р. по 01.12.1999р., та визначена загальна сума відсотків, розрахованих за цей період, які підлягають сплаті Комітету за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ „Донбасенерго” був укладений договір № юр-2/199-2003 від 06.02.2003р. про встановлення порядку погашення заборгованості, який було погоджено Міністерством палива та енергетики України.
Предметом укладеного договору є погашення заборгованості перед Держкомрезервом, яка виникла на підставі та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № юр7/524-99 від 30.03.1999.
Пунктом 1.2. вказаного договору встановлено, що у відповідності до акту звірки взаєморозрахунків Сторін станом на 01.01.2003р. Підприємство не повернуло отримане в порядку тимчасового позичання вугілля в кількості 1185000,0 тон вартістю 74506654,51грн. та не сплатив нараховані відсотки за користування вугіллям в сумі 2880923,97грн.
Відповідно до п. 2.1. договору, Підприємство згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів зобов'язано повернути до 01.01.2023 р. вугілля в кількості 1185000,0тон або сплатити його вартість у відповідності до абзацу 4 п. 4 Постанови в розмірі, зазначеному в п. 1.2. цього договору, а також сплатити відсотки за користування природним газом до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023 шляхом перерахування грошових коштів на реєстраційний рахунок комітету відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови (до речі, судом встановлено, що абзац 4 в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. відсутній).
Згідно п. 6.5. договору Сторони домовились про те, що цей Договір заміняє будь-яку попередню домовленість Сторін відносно предмету цього договору в усній або письмовій формі.
Таким чином, сторони, встановивши в договорі № юр-2/199-2003 від 06.02.2003 (п. 2.1. договору) відплатний характер позички матеріальних цінностей, не конкретизували порядок сплати цих відсотків, а саме: чітко не визначили, коли саме ці відсотки повинні бути перераховані на реєстраційний рахунок Комітету: в конкретне число кожного місяця чи кожного року, а тільки оговорили, що сплата відсотків за користування природним газом здійснюється до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023. Також, не визначили розмір відсотків, який підлягає сплаті.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Сторонами в договорі чітко не визначений порядок (механізм) сплати відсотків, з умов договору не видно, коли саме ці відсотки повинно перерахувати Підприємство, а якщо проаналізувати положення п. 2.1. договору, то виходить, що відповідач зобов'язаний погасити відсотки в сумі 2880923,97грн. за користування матеріальними цінностями до 2023 р. Тобто, відповідач може виконати свій обов'язок по сплаті відсотків у будь-який час в термін до 2023р.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в договорі № юр7/524-99 від 30.03.1999 (п. 2.3. договору) Сторони також не оговорили, якого числа місяця відповідач повинен сплачувати відсотки (в договорі передбачена сплата відсотків щомісяця від вартості вугілля, без зазначення конкретної дати).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в основу позовних вимог позивач поклав договір № юр7/524-99 від 30.03.1999 та договір № юр-2/199-2003 від 06.02.2003. Доказів в підтвердження пролонгування договору № юр7/524-99 від 30.03.1999 позивач не представив. Щодо договору № юр-2/199-2003 від 06.02.2003, то його умовами визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р.
До того ж, слід зауважити, що розрахунок відсотків, наданий позивачем, не має під собою жодного документального підтвердження, а в актах звірки станом на 10.11.2006 та на 01.10.2007, підписаних з боку позивача Головою та головним бухгалтером підприємства, значиться про відсутність заборгованості відповідача по відсоткам за користування цінностями за договорами, що розглядаються у даній справі.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення відсотків необґрунтовані та не мають під собою доказового підгрунття.
Стосовно нарахованих позивачем сум індексу інфляції та 3% річних, то у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Враховуючи, що ані договором № юр7/524-99 від 30.03.1999, ані договором № юр-2/199-2003 від 06.02.2003 не встановлений строк сплати відсотків (чітко визначений термін), беручи до уваги відсутність документів, з яких можливо було дослідити порядок оплати відсотків, їх оплату відповідачем та недоведеність позивачем наявності заборгованості по сплаті відсотків за користування тимчасовою позичкою взагалі, то визначити момент, з якого починається прострочення їх оплати не уявляється можливим, а тому суд не може перевірити правильність та правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних. До того ж, як вже зазначалося, умовами договору № юр-2/199-2003 від 06.02.2003 визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р. А тому, з огляду на умови договору та приписи ст. 625 ЦК України, прострочення виконання відповідачем своїх обов'язків за договором ще не наступило.
5. 18.12.1997 р. між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Комітет) та ВАТ „Донбасенерго” (Підприємство), на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1138 від 16.10.1997р., був укладений договір № ДЭ 97-1/411 зі строком дії до 01.06.1998р.
Додаток (зміни або доповнення) до даного договору у відповідності з положеннями п. 8.1. договору про пролонгацію договору між сторонами підписано не було (в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження продовження строку дії зазначеного договору).
Предметом зазначеного договору є відпуск Комітетом з державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання Підприємству природного газу в кількості 654 млн.м3.
Відповідно до п.2.2 зазначеного договору Підприємство повертає з урахуванням вартості зберігання до держрезерву газ шляхом закачки до ПСГ „Укргазпрому” природний газ в обсязі 654 млн.м3 або, як виняток, розраховується іншими матеріальними цінностями по номенклатурі Комітету в кількості та асортименті згідно узгоджених з Комітетом цін та специфікацій в термін до 01.06.1998р.
Пунктом 2.3. договору № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997р. передбачено, що Підприємство сплачує на поточний рахунок Комітету щомісячно 1,3% від вартості поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою.
Згідно п. 2.4. даного договору Підприємство може здійснювати повернення природного газу до Держрезерву достроково, окремими партіями, при цьому 1,3% сплачується за фактичний термін користування тимчасовою позичкою. Тобто, зазначений пункт договору стосується тільки випадку дострокового повернення вугілля.
В розділі 3 договору закріплено, вартість продукції, що підлягає відпуску з державного резерву становить 63961,2тис.дол. США, 1,3% вартості запозиченого природного газу щомісячно за період користування тимчасовою позичкою складає 5820,469тис.дол. США. Загальна вартість договору складає 69781,669тис.дол. США.
12.01.2006р. господарським судом Донецької області по справі № 6/293 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго” м. Горлівка про стягнення 6705598,90грн. за договором ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997р., укладеним між сторонами, було прийнято рішення, що набрало законної сили та було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанцією. В даній справі судом було встановлено, що, з урахуванням положень п. 2.4., розділу 3, 9 договору ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997р. передбачено нарахування відсотків за користування товарним кредитом лише в межах строку дії договору, тобто в період з 18.12.1997р. по 01.06.1998р., та визначена загальна сума відсотків, розрахованих за цей період, які підлягають сплаті Комітету за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ „Донбасенерго” був укладений договір № юр-2/198-2003 від 06.02.2003р. про встановлення порядку погашення заборгованості, який було погоджено Міністерством палива та енергетики України.
Предметом укладеного договору є погашення заборгованості перед Держкомрезервом, яка виникла на підставі та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997р.
Пунктом 1.2. укладеного договору встановлено, що у відповідності до акту звірки взаєморозрахунків Сторін станом на 01.01.2003р. Підприємство не повернуло отриманий в порядку тимчасового позичання природний газ в обсязі 530,357млн. м3 вартістю 85532161,61грн. та не сплатило відсотки за користування природним газом в сумі 6300166,51грн.
Відповідно до п. 2.1. договору Підприємство згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів зобов'язано до 01.01.2023р. повернути природний газ в об'ємі 530,357млн.м3 або сплатити його вартість у відповідності до абзацу 4 п. 4 Постанови в розмірі, зазначеному в п. 1.2. цього договору, а також сплатити відсотки за користування природним газом до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023 шляхом перерахування грошових коштів на реєстраційний рахунок Комітету відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови (до речі, судом встановлено, що абзац 4 в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. відсутній).
Згідно п. 6.5. договору Сторони домовились про те, що цей Договір заміняє будь-яку попередню домовленість Сторін відносно предмету цього договору в усній або письмовій формі.
Таким чином, сторони, встановивши в договорі № юр-2/198-2003 від 06.02.2003 (п. 2.1. договору) відплатний характер позички матеріальних цінностей, не конкретизували порядок сплати цих відсотків, а саме: чітко не визначили, коли саме ці відсотки повинні бути перераховані на реєстраційний рахунок Комітету: в конкретне число кожного місяця чи кожного року, а тільки оговорили, що сплата відсотків за користування природним газом здійснюється до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023. Також, не визначили розмір відсотків, який підлягає сплаті.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Сторонами в договорі чітко не визначений порядок (механізм) сплати відсотків, з умов договору не видно, коли саме ці відсотки повинно перерахувати Підприємство, а якщо проаналізувати положення п. 2.1. договору, то виходить, що відповідач зобов'язаний погасити відсотки в сумі 6300166,51грн. за користування матеріальними цінностями до 2023 р. Тобто, відповідач може виконати свій обов'язок по сплаті відсотків у будь-який час в термін до 2023р.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в договорі № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997 (п. 2.3. договору) Сторони також не оговорили, якого числа місяця відповідач повинен сплачувати відсотки (в договорі передбачена сплата відсотків щомісяця від вартості вугілля, без зазначення конкретної дати).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в основу позовних вимог позивач поклав договір № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997 та договір № юр-2/198-2003 від 06.02.2003. Доказів в підтвердження пролонгування договору № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997 позивач не представив. Щодо договору № юр-2/198-2003 від 06.02.2003, то його умовами визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р.
До того ж, слід зауважити, що розрахунок відсотків, наданий позивачем, не має під собою жодного документального підтвердження, а в актах звірки станом на 10.11.2006 та на 01.10.2007, підписаних з боку позивача Головою та головним бухгалтером підприємства, значиться про відсутність заборгованості відповідача по відсоткам за користування цінностями за договорами, що розглядаються у даній справі.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення відсотків необґрунтовані та не мають під собою доказового підгрунття.
Стосовно нарахованих позивачем сум індексу інфляції та 3% річних, то у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Враховуючи, що ані договором № ДЭ 97-1/411 від 18.12.1997, ані договором № юр-2/198-2003 від 06.02.2003 не встановлений строк сплати відсотків (чітко визначений термін), беручи до уваги відсутність документів, з яких можливо було дослідити порядок сплати відсотків відповідачем, їх оплату відповідачем та недоведеність позивачем наявності заборгованості по сплаті відсотків за користування тимчасовою позичкою взагалі, то визначити момент, з якого починається прострочення їх оплати не уявляється можливим, а тому суд не може перевірити правильність та правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних. До того ж, як вже зазначалося, умовами договору № юр-2/198-2003 від 06.02.2003 визначений обов'язок відповідача погасити відсотки до 2023р. А тому, з огляду на умови договору та приписи ст. 625 ЦК України, прострочення виконання відповідачем своїх обов'язків за договором ще не наступило.
Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у відповідності до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі вищенаведеного, згідно ст. ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-6, 22, 29, 33, 35, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позовних вимогах Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відкритого акціонерного товариства “Донбасенерго” м. Горлівка Донецької області про стягнення 91168861грн.20коп., у тому числі відсотки за користування тимчасовими позичками в сумі 70166634грн.95коп., індекс інфляції в сумі 18272647грн.77коп., 3% річних в сумі 2738578грн.48коп., відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Вступна та резолютивна частини були оголошені в судовому засіданні 13.08.2009.
Рішення оформлене відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 13.08.2009.
Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий суддя
Судді Г.Є.Курило
Н.О. Мартюхіна