Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 203
Іменем України
14.07.2009
Справа №2-29/10103-2008
За позовом - Сакського міжрайонного прокурора АР Крим (вул.. Леніна, 34, м. Саки, 96500) в інтересах держави в особі Геройської сільської ради в АР Крим, (вул.. Миру, б. 48, с. Геройське, Сакського району, 96564).
До відповідачів:
1. Закритого акціонерного товариства "Кримська фруктова компанія" (с. Петрівка, Красногвардійський район, 97012).
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультісервіс" ( ю/а: вул.. Миколи Василенка, 7а, м. Київ; п/а: вул.. Московська, 45/1, м. Київ, 01011).
За участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1. Відділу державної виконавчої служби Сакського міського управління юстиції в АР Крим (96500, м. Саки, вул. Курортна, 2-А).
2. Халілової Незири Мавлютівни (Сакський район, с. Геройське, вул. Мира - 1, 10.01.1969 р. н.).
3. Халілова Азіза Абдурамановича (Сакський район, с. Геройське, вул. Мира - 1, 03.10.1961 р. н.).
4. Халілової Ави Азизівни (Сакський район, с. Геройське, вул. Мира - 1, 19.11.1991р. н.).
Про визнання недійсним договору купівлі - продажу та спонукання до виконання певних дій.
Суддя О.І. Башилашвілі
Представники:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідачів:
1. Кучина Ю. І., довіреність №12 від 16.01.2008р., представник.
2. не з'явися.
Треті особи:
1. Грабовський Ю. Л., довіреність №12 від 29.05.2009р.
2. не з'явився.
3. не з'явився.
4. не з'явився.
За участю прокурора - не з'явився.
Суть спору: Сакський міжрайонний прокурор АР Крим в інтересах держави в особі Геройської сільської Ради в АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідачів - Закритого акціонерного товариства "Кримська фруктова компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультісервіс" про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20.06.2007р. та передати у власність Геройської сільської ради споруду гуртожитку розташованого за адресою: Сакський район, с. Геройське, вул. Мира - 1.
Позовні вимоги засновані на положеннях ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ст. 228 ЦК України та мотивовані тим, що спірна угода укладена внаслідок злочинних дій посадової особи ДВС та СВК ім. Войково, що спричинило матеріальну шкоду Геройській сільській раді в сумі 72000,00 грн. та порушення конституційних прав громадян України.
Відповідач - ЗАТ "Кримська фруктова компанія" у відзиві на позов, проти задоволення позовних вимог заперечує, посилається на те, що він є сумлінним набувачем майна за спірною угодою. При цьому відповідач посилається на те, що здійснив оплату за придбане майно у повному обсязі.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мультісервіс", в судове засідання не з'явилось, відзив на позов не представило. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялось належним чином.
Третя особа - Відділ державної виконавчої служби Сакського міського управління юстиції в АР Крим у письмових поясненнях по справі, проти задоволення позову заперечує.
Третя особа: Халілов А.А. надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що після проведеного ЗАТ "Кримська фруктова компанія" ремонту умови мешкання, покращилися та було замінено дах.
Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України, строк розгляду справи продовжувався відповідно до ст.. 69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін та третіх осіб, суд -
З 2003 року в ДВС в м. Саки і Сакському районі на примусовому виконанні знаходилось виконавче провадження про стягнення грошових коштів з СВК ім. Войково на користь фізичних та юридичних осіб.
З 1971 року на балансі СВК ім. Войково Сакського району знаходилась споруда гуртожитку, яка розташована за адресою: Сакський район, с. Геройське, вул. Мира, що не увійшла в фонд розпаювання майна кооперативу.
На підставі заяви голови СВК ім. Войково про звернення стягнення на споруду гуртожитку за адресою вул. Мира в с. Геройське в рахунок погашення заборгованості від 28.11.2006 року, старший держвиконавець ДВС в м. Саки та Сакському районі 29.11.2006 року склав акт опису та арешту майна - споруди гуртожитку по вул.. Мира в с. Геройське Сакського району, в який вніс відомості про те, що гуртожиток нібито належить СВК ім. Войково.
07.12.2006 року старший держвиконавець ДВС в м. Саки та Сакському районі виніс постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні.
05.02.2007 року ПП Компанія «Талісман» оцінила споруду гуртожитку як конструктивні матеріали споруди гуртожитку в розмірі 28900 грн.
Листом від 20.02.2007 року голова СВК ім. Войково повідомив ДВС в м. Саки та Сакському районі про згоду з вартістю споруди гуртожитку в розмірі 28900 грн.
20.04.2007 року заступник начальника Сакського МРУЮ - начальник ВДВС укладена угоду с КФ ТОВ «Мультисервіс» про реалізацію споруди гуртожитку по вул. Мира в с. Геройське Сакського району за 28900 грн.
06.06.2007 року на аукціоні, що проводився КФ ТОВ «Мультисервіс», споруду гуртожитку було реалізовано за 29000 грн. ЗАТ «Кримська фруктова компанія» як конструктивні матеріали споруди гуртожитку.
Договір купівлі-продажу споруди гуртожитку укладений 20.06.2007 року між директором Кримської філії ТОВ «Мультісервіс» та заступником директора ЗАТ «Кримська фруктова компанія» у розмірі 24650 грн.
Суд встановив, що ЗАТ «Кримська фруктова компанія» сплатила кошти за вказаним договором у повному обсязі на рахунок ДВС.
Прокурор посилається на те, що спірний договір укладений внаслідок злочинних дій голови СВК ім. Войково Колосова В.М. та старшого держвиконавця ДВС в м. Саки та Сакському районі, якими: спричинено шкоду у вигляді підриву авторитету держави в особі ДВС в м. Саки та Сакському районі; нанесено матеріальну шкоду Геройській сільській раді в розмірі 72000 грн.; порушено Конституційне право Халілова А.А., Халілової Н.М., Халілової З.А., неповнолітніх Халілової А.А., 1991 р.н. і Халілова Ш.А., 2006 р.н., Алієвої Е.Ю., Алієвої Е.Ш. та Філатової С.В. на житло.
В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на вирок Сакського міськрайонного суду від 24.11.2008р. у кримінальній справі № 1-18, який набрав законної сили та відповідно до якого, Колосов В.М. та Кірілов О.Б. визнані винними у скоєні злочинів передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України.
Враховуючи встановлені судом обставини, наявним в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що підстави для задоволення позову у цій справі - відсутні, з огляду на наступне.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Стаття 34 ГПК України, передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Системний аналіз ч. 3 ст. 35 ГПК України дозволяє зробити висновок, що доведенню у господарській справі не підлягають лише встановлені у вироку з кримінальної справи питання про те, чи мав місце злочин, і про вчинення дій певною особою. Всі інші факти підлягають доказуванню незалежно від того, що вони викладені у вироку.
Зі спірною угоди вбачається, що вона укладена між юридичними особами: Товариством з обмеженою відповідальністю "Мультісервіс" (Продавець) та Закритим акціонерним товариством "Кримська фруктова компанія".
Суд встановив, що особи які визнанні винними та притягнуті до кримінальної відповідальності за вироком Сакського міськрайонного суду від 24.11.2008р. у кримінальній справі № 1-18, не є посадовими особами сторін спірної угоди, у зв'язку з чим, суд вважає, що вказаний вирок не має преюдиціального значення у цій справі.
Відповідно до змісту ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 228 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” N 3 від 28.04.1978р., угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Суд встановив, що станом на 2006 рік на балансі СВК ім. Войкове перебувала, незареєстрована в передбаченому законодавством порядку, будівля, балансова вартість якої зазначена у інвентарній картці обліку основних засобів (а.с. 46).
Відповідно до Наказу Міністерства статистики України N 352 від 29.12.1995р., інвентарна картка обліку основних засобів застосовується для обліку всіх видів основних засобів, а також для групового обліку однотипних об'єктів основних засобів, що надійшли в експлуатацію в одному календарному місяці та таких, що мають одне і те ж виробничо-господарське призначення, технічну характеристику та вартість.
Інвентарна картка ведеться в бухгалтерії на кожний об'єкт чи групу об'єктів.
Враховуючи наявність у матеріалах справи вказаної інвентарної кратки, суд не приймає посилання прокурора на те, що директор СВК та державний виконавець, діючи навмисно, знаючи, що гуртожиток не є власністю СВК ім.. Войково, спричинили матеріальну шкоду Геройській сільській раді в розмірі 72000,00 грн. З огляду на наявність вказаної інвентарної картки, аналогічного висновку дійшов Сакський міський суд у своєму вироку від 24.11.2008р. (лист вироку 9 останній абзац, а.с. 51).
Суд також вважає не спроможним посилання прокурора на те, що спірна угода не відповідає закону та укладена у порушення п. 8 ст. 31 Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», у зв'язку з наступним.
Так, вказана норма Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачає, що об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У виконання п. 8 ст. 31 Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Постановою від 13 серпня 2003 № 1253, Кабінет Міністрів України затвердив «Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників» (далі Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку, об'єктами передачі згідно з цим Порядком є, зокрема: житлові будинки (разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), житлові приміщення в інших будівлях, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, та гуртожитки.
Згідно пунктів 3-7 Порядку, рішення про передачу об'єктів соціальної сфери та житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, приймається відповідною сільською, селищною, міською радою, а внутрішньогосподарської меліоративної системи, які передаються у спільну власність територіальних громад, - районною, якщо об'єкт знаходиться в межах території району, або обласною радою, якщо об'єкт знаходиться в межах території двох і більше районів.
Ініціаторами передачі об'єктів у комунальну власність можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства-правонаступники, на балансі яких перебувають об'єкти.
У разі коли ініціатором передачі об'єктів у комунальну власність є місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, пропозиція погоджується з підприємством-правонаступником.
Якщо ініціатором передачі об'єктів у комунальну власність є підприємство-правонаступник, орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня її надходження розглядає пропозицію і приймає рішення з цього питання.
У пропозиції зазначається назва майна, його місцезнаходження (для будівель і споруд), найменування, місцезнаходження підприємства-правонаступника, на балансі якого перебувають об'єкти.
Передача здійснюється за рішенням комісії з питань передачі об'єктів у комунальну власність (далі - комісія).
Утворює комісію і призначає її голову виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради, а стосовно передачі внутрішньогосподарських меліоративних систем - відповідно районна або обласна державна адміністрація.
До складу комісії можуть входити представники виконавчих органів відповідної ради, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, фінансових органів, підприємств-правонаступників, трудових колективів цих підприємств, об'єкти яких підлягають передачі, представники установ та організацій, створених сільськогосподарськими підприємствами на пайових засадах, фізкультурно-спортивних товариств, організацій з будівництва, ремонту та утримання автомобільних шляхів у сільській місцевості, водогосподарських та інших організацій.
Технічний стан об'єкта визначає комісія на підставі обстеження, а у разі потреби - і висновків експерта, яка встановлює відповідність фізичного зносу даним бухгалтерського обліку.
Вартість об'єктів визначається за їх балансовою вартістю, а об'єктів незавершеного будівництва - відповідно до законодавства з питань оцінки об'єктів приватизації.
У разі недосягнення згоди між сторонами, що передають і приймають об'єкти, спільним рішенням цих сторін може утворюватися тимчасова узгоджувальна робоча група для опрацювання взаємоприйнятних рішень та визначення у разі потреби додаткових умов передачі.
Додатковими умовами передачі можуть передбачатися: розрахунок коштів на утримання та ремонт об'єктів передачі; відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням та охороною об'єктів; відшкодування вартості об'єктів, пов'язане з поліпшенням, зокрема проведення добудови, ремонту тощо; визначення розміру відшкодування у разі заподіяння шкоди підприємством-правонаступником, на балансі якого перебували об'єкти тощо.
Передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до цього Порядку. Акт складається у чотирьох примірниках та підписується головою і членами комісії.
Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Згідно пунктів 8,9 Порядку, до акта приймання-передачі об'єктів додаються:
а) витяг з бухгалтерського балансу підприємства, яке передає об'єкти, складеного на останню звітну дату, про перелік об'єктів передачі та їх вартість;
б) проектно-кошторисна документація; показники розрахунків з підрядними будівельними організаціями та постачальниками виробів, матеріалів і обладнання; характеристика технічного стану об'єктів; вартість виконаних робіт, перелік непридатних для використання чи експлуатації виробів, конструкцій та матеріалів у разі передачі об'єктів незавершеного будівництва;
в) договори найму (оренди) нежитлових приміщень;
г) дані інвентаризації на дату реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства.
Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня підписання акта приймання-передачі повідомляє про приймання-передачу об'єктів органи державної статистики, державної податкової служби, фінансові органи. У цей же строк орган місцевого самоврядування зобов'язаний закріпити своїм рішенням зазначені об'єкти за відповідним підприємством (організацією) на праві повного господарського відання (оперативного управління).
Враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку що як норма п. 8 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» так і положення Постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 № 1253 розповсюджуються лише на ті підприємства, що реорганізуються, чи ліквідуються.
Судом встановлено, що СВК ім. Войково, на час реалізації майна у процесі виконавчого провадження, не реорганізовувалось та не ліквідовувалось, отже підстави для безоплатної передачі гуртожитку у комунальну власність Геройській сільській раді не виникали, тому не можна стверджувати, що спірна угода на відповідає приписам Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 № 125.
Щодо посилань прокурора на порушення спірною угодою конституційних прав громадян, які зареєстровані та мешкають у спірному гуртожитку то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Однак, суд з огляду на наявні в матеріалах справи фото таблиці (а.с. 100) та пояснення третіх осіб, дійшов висновку, що спірне майно, у вигляді будівлі гуртожитку у с. Геройське, під час укладення спірної угоди не можливо було розглядати як житловий будинок (гуртожиток).
Ця позиція також підтверджується наступним, визначення терміну житло дане в ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди житлові будинки. Основні положення. Згідно з додатком Б "Терміни та визначення понять" ДБН В.2.2-15-2005: «Житлове приміщення - опалюване приміщення, розташоване у наземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізованого випромінювання».
Пунктом 1.2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухомість, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 р. N 7/5, передбачено, що положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
Згідно п. 1.5 положення, обов'язковій реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Пункт 1.6 положення встановлює, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Таким чином, житловим приміщенням будівля може стати тільки за умови дотримання вказаних норм.
Суд встановив, що вказане приміщення не має адреси, отже зареєструвати в цьому приміщенні фізичних осіб законних підстав у ВГІРФО Сакського МВ ГУ МВС України в АРК не було.
Згідно Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10. 1992 року, а саме п. 2 передбачено, що користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків здійснюється згідно із свідоцтвом про право власності або договором найму (оренди).
Отже у фізичних осіб права на проживання у вказаному приміщенні, згідно чинного законодавства, не виникало, тобто ні ВДВС Сакського РУЮ, ні СВК ім. Войкова, ні відповідачі по справі не порушували нічиїх прав при укладенні договору купівлі-продажу будівлі, як будівельного матеріалу, а проживання фізичних осіб в приміщенні здійснювалось самовільно у відсутність статусу наймачів або власників.
При цьому суд враховує, що прокурор та позивач не представили суду належних доказів, які б підтверджували, що під час укладенні спірної угоди, вказана будівля мала статус житлової, зокрема в матеріалах справи відсутні докази введення вказаної будівлі в експлуатацію відповідно до закону.
Враховуючи викладене та проаналізувавши положення ст. 47 Конституції України, суд вважає, що конституційне право на житло полягає в тому, що держава створює умови для того, щоб, кожен громадянин мав змогу побудувати, придбати або орендувати житло, забезпечує певні категорії населення соціальним житлом, захищає громадян від незаконного позбавлення житла.
Отже, такі житлові права повинні бути отримані законно, однак треті особи (фізичні особи) не представили суду правовстановлюючі документи, які підтверджують їх житлові права на проживання в будівлі, без адреси, розташованій в с. Геройському на вул. Миру, не зареєстрованої в органі реєстрації та технічної інвентаризації.
Суд встановив, що Закрите акціонерне товариство "Кримська фруктова компанія" зверталось до Сакського міськрайонного суду з позовом до Халілова А.А. та Халілової Н.М. про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з гуртожитку, розтташованого по вул. Мира в с. Геройське.
Рішенням від 30.10.2007р. у справі №2-2672/07, що набрало законної сили, Сакський міськрайонний суд відмовив ЗАТ "Кримська фруктова компанія" в задоволенні позову.
З тексту цього рішення вбачається, що підставою для відмови у позові послужили наступні висновки суду: «Враховуючи, що позивач не може надати відповідачам іншого житлового приміщення, позов про виселення є безпідставним».
Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутній факт порушення конституційних прав на житло третіх осіб у цій справі, спірним договором, оскільки таке право встановлено та захищено рішенням Сакського міськрайонного суду. А виселення третіх осіб із вказаного гуртожитку можливо лише за умови надання останнім іншого житла ЗАТ "Кримська фруктова компанія".
Слід також зазначити, що ЗАТ "Кримська фруктова компанія" після придбання конструктивних матеріалів за спірним договором, за власні кошти, шляхом реконструкції будівлі гуртожитку була повністю відновлена, що підтверджується договором підряду, актами прийнятих робіт та фото таблицею (а.с. 108-112).
При цьому суд враховує, що треті особи в судовому процесі підтвердили, що їх житлові умови, після реконструкції, покращилися, оскільки ЗАТ "Кримська фруктова компанія", зокрема здійснило заміну даху (пояснення а.с. 105).
Враховуючи викладене, суд вважає, що спірний договір не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 285 ЦК України, з огляду на те, що фактично відсутнє порушення прав фізичних осіб, які не виникали за законом.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що укладення спірного договору з публічних торгів не може порушувати публічний порядок, оскільки такий правочин передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
Цивільний кодекс України встановлює презумпцію правомірності правочину (ст. 240).
Суд встановив, що публічні торги, проведені 06.06.2007 року, не визнані недійсними у встановленому законом порядку.
У листі від 24.11.2008р. «Про узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Верховний суд України зазначив, що у позовах про визнання угод недійсними обов'язковим є наявність вимоги про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді реституції чи віндикації, оскільки ізольована вимога про визнання угоди (правочину) недійсними обов'язково тягне за собою певні наслідки, причому факультативні, однак напряму передбачені Цивільним Кодексом України.
Прокурор також заявив позовну вимогу про передачу споруду гуртожитку у власність Геройської селищної ради, яка на думку суду суперечить вимогам законодавства, щодо права власності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 388 ЦК України встановлює, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, законодавець передбачив виключний перелік підстав для витребування майна від добросовісного набувача, які, як встановлено судом фактично відсутні, оскільки спірний договір укладений у порядку встановленому для виконання судових рішень.
Крім того слід зазначити, що відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що такий спосіб захисту як: передати у власність майно, взагалі не передбачений.
При цьому, вказаний гуртожиток може бути переданий у комунальну власність та прийнятий Геройською сільською радою лише у разі реалізації механізму зі складанням відповідних документів, передбачених Порядком безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затвердженим Постановою Кабінет Міністрів України від 13 серпня 2003 № 1253, та за умови наявності підстав передбачених п. 8 ст. 31 Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Так, усі викладені вище обставини свідчать про те, що під час укладення та виконання спірного договору купівлі-продажу від 20.06.2007 року між ТОВ «Мільтісервіс» та ЗАТ «Кримська фруктова компанія» сторонами були повністю дотримані вимоги статей 203, 204, 205, 207, 208 ЦК України, що у свою чергу свідчить по відсутність підстав передбачених ст.ст. 215,228 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 ГПК України, суд -
В задоволенні позову - відмовити
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Башилашвілі О.І.