ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.08.2015Справа № 910/23293/14
За скаргою Державного підприємства "Український лісогосподарський центр
консалтингу та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ"
на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського
РУЮ у м. Києві Манасерян А. А.
У справі № 910/23293/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАТЧБАХЕР УКРАЇНА"
до Державного підприємства "Український лісогосподарський центр консалтингу
та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ"
про стягнення 130 320,02 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники сторін:
Від позивача Ніколаєнко К. В. (дов. № 29/05-15 від 29.05.2015)
Напіральська А. О. директор (наказ № 17-к від 01.10.2014)
Від відповідача (скаржника) Щепалова Я. В. (дов. № 28 від 03.08.2015)
Від ВДВС не з'явився
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2014 справі № 910/23293/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАТЧБАХЕР УКРАЇНА" до Державного підприємства "Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ" про стягнення 130 320,02 грн. задоволено повністю.
Стягнуто з Державного підприємства "Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАТЧБАХЕР УКРАЇНА" основний борг в розмірі 115 137(сто п'ятнадцять тисяч сто тридцять сім) грн. 12 коп., 3% річних в сумі 319(триста дев'ятнадцять) грн. 65 коп., інфляційні збитки в сумі 14 863(чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 2 606(дві тисячі шістсот шість) грн. 40 коп.
11.02.2015 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 910/23293/14 було видано наказ.
10.07.2015 Державне підприємство "Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Подільського РУЮ у м. Києві Манасерян А.А. щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/23293/14 від 11.02.2015, відповідно до якої скаржник просить суд скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 30.06.2015 та зобов'язати державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції зняти арешт з рухомого майна, накладений в порядку виконання рішення суду та надати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зняття арешту з належного йому майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 розгляд скарги призначено на 04.08.2015.
31.07.2015 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва від скаржника надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи № 910/23293/14.
В судове засідання 04.08.2015 представник ВДВС не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином.
Представник скаржника та позивача (стягувача) в судове засідання з'явилися, надали суду усні пояснення по суті скарги, в яких скаржник скаргу підтримав в повному обсязі, стягувач проти задоволення скарги заперечив.
Скарга мотивна тим, що прийняте державним виконавцем рішення про накладення арешту на майно, що належить скаржнику, суперечить положенням Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", на вказаній підставі скаржник просить суд скасувати відповідну постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Суд вважає за доцільне розглянути скаргу без участі представника ВДВС, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Розглянувши матеріали скарги, Господарський суд міста Києва, -
На виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/23293/14 від 11.02.2015 30 червня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві Манасерян Айкуі Арамівною було відкрито виконавче провадження № 47964738, про що винесено відповідну постанову.
Відповідно до пункту 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2015 боржнику (скаржнику) було надано строк на самостійне виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 до 06.07.2015. При цьому пунктом 3 вказаної постанови боржника було попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк наказ буде виконаний в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Крім того, за заявою стягувача одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження 30.06.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві Манаерян А. А. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми стягнення - 132 926, 62 грн.
Скаржник дії державного виконавця по винесенню постанови щодо арешту майна боржника вважає незаконними, а винесену постанову недійсною з тих підстав, що статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", згідно його преамбули спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Відповідно до ст. 2 вказаного закону для цілей цього закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів (ч. 2 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" внормовано, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Згідно ч. 7 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.
Статтею 62 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Рухоме майно, вартість якого не перевищує сто п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, товари побутового вжитку, а також інше рухоме майно (у разі якщо стягувач не заперечує проти цього) реалізуються на комісійних умовах. Нерухоме майно, транспортні засоби, повітряні, морські та річкові судна реалізуються виключно на прилюдних торгах (аукціонах).
Проведення аукціону щодо реалізації рухомого майна регулюється Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 15.07.1999 № 42/5. Відповідно до п. 2.3. зазначеного порядку аукціон - це продаж майна, за яким його власником стає учасник, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну.
На підставі викладених норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що поняття "накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження" не є тотожнім поняттям "примусова реалізація майна" та "відчуження основних засобів виробництва". Саме по собі накладення арешту на майно не є відчуженням майна та не тягне за собою згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" беззаперечну його реалізацію, вид, обсяг та строк обмеження у кожному конкретному випадку встановлюється державним виконавцем. Отже, за переконанням суду, дії державного виконавця щодо прийняття постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 30.06.2015 в межах виконавчого провадження № 47964738 не суперечать Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" та не порушують права та охоронювані законом інтереси боржника.
Крім того, судом прийнято до уваги, що боржник достовірно знаючи про відкриття виконавчого провадження, не вживав заходів щодо добровільного його виконання; не виконав у добровільному порядку судового рішення і після прийняття рішення про арешт рухомого майна; не запропонував державному виконавцеві звернути стягнення на наявні інші види майна, достатніх для виконання рішення суду. Доказів іншого матеріали справи № 910/23293/14 не містять.
Відповідно до п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Доводи скаржника суд не визнає правомірними, з підстав викладених вище, і відповідно дійшов висновку про відхилення скарги Державного підприємства "Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ" б/н від 10.07.2015.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Скаргу Державного підприємства "Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики "УКРЛІСКОНСАЛТИНГ" б/н від 10.07.2015 відхилити.
2. Дану ухвалу може бути оскаржено у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
3. Ухвалу направити сторонам та Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві.
Суддя Л. Д. Головатюк