Донецький окружний адміністративний суд
29 травня 2009 р. Справа № 2-а-18225/08/0570
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого -судді Могильницького М.С.
суддів Галатіної О.О., Христофорова А.Б.
при секретарі Фенделєвій В.Є.
за участю:
представників позивача Курілко С.Є., Яшта С.Л.,
Волкової Т.В., Грінченка А.В.
представників відповідача Радченко А.В., Глібочану Н.І., Гой В.П.,
Мужаровської Н.С., Дєдушевої М.В.,
Довгого К.В., Юренко Т.М., Куртенок С.В.,
Клименка О.В., Чирикіної Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, вул.50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року з податку на прибу ток, №0000311323/0/19248/10/22-013 та №0000321323/0/19249/10/22-013 від 02.06.2008 року, №0000311323/1/28841/10/22-013 та №0000321323/1/28842/10/22-013 від 12.08.2008 року - з земельного податку та штрафних санкцій, №0000271323/0/19245/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000271323/1/28844/10/22-013 від 12.08.2008 року - з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, №0000281323/0/19247/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000281323/1/28840/10/22-013 від 12.08.2008 року - з податку на додану вартість та рішення про за стосування штрафних (фінансових) санкцій №0000291323/0/19246/10/22-013 від 02.06.2008 року і № 0000291323/1/28843/10/22-013 від 12.08.2008 року,
Закрите акціонерне товариство „Перший Український Міжнародний банк” звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання протиправними та скасування в повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 02.06.2008 року № 0000311323/0/19248/10/22-013 та № 0000321323/0/19249/10/22-013, від 12.08.2008 року № 0000311323/1/28841/10/22-013 та № 0000321323/1/288/42/10/22-013, від 02.06.2008 року № 0000271323/0/19245/10/22-013 та від 12.08.2008 року № 0000271323/1/28844/10/22-013, від 02.06.2008 року № 0000281323/0/19247/10/22-013 та від 12.08.2008 року № 0000281323/1/28840/10/22-013 та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.06.2008 року № 0000291323/0/19246/10/22-013 та від 12.06.2008 року № 0000291323/1/28843/10/22-013 та про визнання частково протиправним та часткове скасування у сумі 8227021.90 грн. податкового повідомлення-рішення від 12.08.2008 року № 0000301323/1/28845/10/22-013.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
На підставі Акту перевірки від 21.05.2008 р. № 395/22-013/14282829 ЗАТ "ПУМБ" (далі - Банк, Позивач) 02.06.2008 р. відповідачем було винесено декілька податкових повідомлень-рішень: № 0000301323/0/19244/10/22-013 яким визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) Банку з податку на прибуток банківських організацій на суму 8 262 138,2 грн., в тому числі за основним платежем - 4 565 531,00 грн., штрафними фінансовими санкціями - 3 696 607,20 грн.; № 0000311323/0/19248/10/22-013 та № 0000321323/0/19249/10/22-013 яким визначено суми штрафних (фінансових) санкцій Банку з земельного податку з юридичних осіб на суму 12 414,27 грн. (основний платіж - 8 276,18 грн., штрафні фінансові санкції - 4 138,09 грн.) та 2 040,00 грн.; № 0000271323/0/19245/10/22-013 яким визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) Банку з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 713 196,00 грн., у тому числі за основним платежем 237 732.00 грн. та штрафними фінансовими санкціями - 475 464,00 грн.; № 0000281323/0/19247/10/22-013 яким визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) Банку з податку на додану вартість на суму 155 716,50 грн., у тому числі основний платіж - 103 811,00 грн. та штрафні фінансові санкції - 51 905,50 грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000291323/0/19246/10/22-013, стосовно порушення ст. 2 Закону України від 23.09.94 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та застосування до Банку штрафних (фінансових) санкцій на суму 579,21 грн.
У процесі адміністративного оскарження зазначених рішень відповідача, вони були залишені без змін. Податкове повідомлення рішення № 0000301323/0/19244/10/22-013 від 02.06.08 р. з податку на прибуток банківських організацій було частково скасовано та винесене нове податкове повідомлення рішення від 12.08.2008 року № 0000301323/1/28845/10/22-013 на суму 8 227 516,80 грн., у тому числі основний платіж - 4 546 587,00 грн. та штрафні фінансові санкції - 3 680 929,80 грн.
Із зазначеними рішеннями Позивач частково не погоджується та вважає, що вони були винесені відповідачем безпідставно та з грубим порушенням діючого податкового законодавства та Конституції України, з наступних підстав.
Як зазначає позивач, він частково згоден з зазначеним у податковому повідомленні-рішенні від 12.08.2008 року № 0000301323/1/28845/10/22-013 фактом наявності відповідних "порушень" та, відповідно, і з визначеною сумою податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) Банку за платежем: податок на прибуток банківських організацій -11020600 на суму 8 227 516,80 грн.
Позивач погоджується виключно з (стосовно завищення валових витрат з оплати послуг пошуку приміщення на суму 1 414,00 грн.) визначеною сумою податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 494,90 грн. (сплачено 10.06.08).
Незгода позивача з іншими визначеними сумами податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) ґрунтується на наступному.
Стосовно питання віднесення до складу валового доходу надлишкових сум страхових резервів та віднесення до складу валових витрат сум сформованого страхового резерву під забалансові зобов 'язання.
Формування страхових резервів за рахунок валових витрат регламентовано вимогами Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі Закон про прибуток), зокрема, пп. 12.2.1 - 12.2.3 Закону про прибуток.
Позивач вважає, що відповідно до зазначених норм Закону, він на законних підставах формує за рахунок валових витрат страхові резерви під заборгованості по гарантіям та акредитивам. При формуванні таких резервів були виконані усі вимоги Закону, а саме:
1) Страхові резерви було сформовано для відшкодування можливих втрат по основній сумі боргу по активним банківським операціям (згідно з пп. 12.2.1 Закону про прибуток),
2) Страхові резерви було сформовано під заборгованості, визнані нестандартними за методикою НБУ (відповідно пп. 12.2.2 Закону про прибуток),
3) Розмір страхового резерву, створеного банком за рахунок валових витрат не перевищує норму, встановлену пп. 12.2.3 Закону про прибуток.
В Акті перевірки, при обґрунтуванні порушення, відповідач робить висновки, що по вищенаведеним страховим резервам не виконуються норми Закону, тому що по заборгованостям по акредитивам та гарантіям, немає заборгованості, а також немає ризику неповернення основного боргу. Позивач не згоден з цим з наступних причин: формування страхового резерву Банк здійснює згідно з Положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» № 279 від 06.07.2000р (далі - Положення № 279). Згідно п. 1.4. вказаного Положення: до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: гарантії, поруки, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003); гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023); зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129)...
Формування Банком резервів для відшкодування можливих збитків від кредитних операцій обґрунтоване кредитними ризиками, притаманними специфіці діяльності банків. Дана специфіка пов'язана з оцінкою та прийняттям ризиків при наданні кредитних продуктів клієнтам банку і необхідністю їхнього зниження за рахунок формування резервів. Таким чином, надані клієнтам банку гарантії та акредитиви (як кредитні операції) підлягають резервуванню, як ризиковані операції.
Згідно з вимогами абзацу 4 пункту 1.5. Положення № 279, банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих витрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземний валютах.
У пп. 1.11.1. п. 1.11. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» закріплено, що фінансовий кредит надається за правилами надання фінансових - кредитів, які встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Позивач вважає, що передумовою формування резерву згідно вимог ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є наявність обов'язку надати кошти за гарантією та акредитивом та страховий ризик виникає саме з зобов'язання надання коштів за цими активними операціями банку.
Позивач зазначає, що згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою НБУ від 17.06.04 р. № 280, не визначені інші рахунки для обліку гарантій клієнтам, крім рахунку 9020, які згідно п. 1.4 Положення № 279 відносяться до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку та до якої належать гарантії, що надані клієнтам, та обліковуються на рахунку 9020.
Згідно п. 2 розділу 1 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою НБУ № 639 від 15.12.04 р., видача банком гарантійного листа є фактично наданням гарантії.
Згідно п. 1.9. Положення, банки зобов'язані здійснювати розрахунок резерву під стандартну та нестандартну заборгованість. При цьому відповідні групи ризику встановлюються банком самостійно шляхом оцінки фінансового становища позичальника та визначення вартості закладеного майна.
Позивач зазначив, що необхідність формування страхових резервів під основні суми заборгованості за позабалансовим зобов'язанням (гарантіям, акредитивам), визнаним нестандартними згідно методики НБУ підтверджується також у п. 10 листа ДПАУ від 21.04.2005р. № 3335/6/12-0216.
Стосовно завищення Філією позивача в м. Дніпропетровську валових витрат на вартість страхування орендованих приміщень на суму 4 055,86 грн. позивач зазначив наступне.
Відповідно до п. 5.4. Закону України № 334/94-ВР до валових витрат включаються:
5.4.6. Будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.
Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.»
В Господарському кодексі України (ст. 139) поняття «майно товариства» визначене як «1 ...сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів».
Дане майно враховується на балансі філії на позабалансових рахунках відповідно до чинного законодавства України, а саме Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 20 грудня 2005 року № 480, п. 3.6. «Прийняті в оперативний лізинг (оренду) активи обліковуються лізингоодержувачем за позабалансовим рахунком 9840 за вартістю, що зазначається в договорі про оперативний лізинг (оренду).»
В орендованих приміщеннях знаходяться відділення Банку, які беруть участь у веденні господарської діяльності від імені та в інтересах Банку, при цьому страхування орендованого приміщення є суттєвою умовою договорів оренди, без якого вони не були б укладені.
Таким чином, позивач зазначає, що витрати зі страхування орендованих приміщень відносяться до складу валових витрат: це є витрати зі страхування майна платника податку, ризиків пов'язаних з господарською діяльністю позивача.
До того ж, основною господарською діяльністю Банку є продаж банківських послуг клієнтам, а відповідно до п. 5.2.1. Закону «до складу валових витрат включаються ... (в т.ч.) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)... ».
Таким чином, позивач вважає, що ним не було порушено вимог п.5.1, пп. 5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» і відповідно не завищила валові витрати на вартість страхування орендованих приміщень на суму 4 055,86 грн.
Стосовно завищення Філією позивача в м. Миколаєві валових витрат на витрати, не пов'язані з проведенням господарської діяльності філії банку, а саме: оренду приватного житлового приміщення, витрати по охороні приватного житлового приміщення, комунальні витрати приватного житлового приміщення на суму 110 140,20 грн.
Позивач не згоден з фактом таких порушень з таких причин.
Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) (далі Закон) пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 до складу валових витрат включаються "будь-які витрати, сплачені протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва".
19 вересня 2006 року було укладено договори оренди з фізичними особами-підприємцями. В п. 6.3 договорів оренди зазначено, що орендодавець зобов'язується на протязі дії договору перевести приміщення з житлового фонду в нежитловий.
Згідно договору № 14/2006 від 4 грудня 2006 року з ПП "Арбалет-Охорона" здійснювалась охорона орендованого приміщення.
Позивач вважає, що оскільки приміщення орендовано під відділення банку, на певний період часу і за орендну плату, то це є безпосередньо господарською діяльністю філії і здійснюється згідно п. 7.9.6 Закону по Правилам оперативного лізінґу, а тому зазначає, що мова йде про утримання орендованого приміщення для ведення господарської діяльності, а не приватного житлового приміщення, як це вказано в акті перевірки.
Таким чином позивач вважаємо, що Банк не порушував вимог пп. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп 5.4.10, п. 5.4, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р.,
Стосовно збільшення філією Позивача в м. Києві валових витрат на суму придбаних проїзних квитків у КП «Київський метрополітен» (4 361,00 грн. за період перевірки) та на суму витрат на розміщення оголошень в газетах «Хрещатик» та «Урядовий кур'єр» на суму 1 664,20 грн.
Згідно з пп. 1.32 Закону про прибуток господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Філія самостійно за безготівковим розрахунком придбаває та видає проїзні квитки працівникам для тимчасового користування при виконанні ними службових обов'язків.
Вартість придбаних підприємством проїзних квитків підлягає включенню до складу валових витрат підприємства згідно з пп. 5.2.1 ст. 5 Закону про прибуток.
Обов'язковими умовами для віднесення на валові витрати витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків, викладено в роз'ясненні ДПАУ, наведеному в листі від 19.04.2000 р. № 1406/6/15-1116, який є чинним по теперішній час. Це наявність документів, що підтверджують фактичні маршрути переміщення працівників (журнал обліку використання проїзних квитків, який ведеться особою, що відповідає за цільове використання проїзних квитків), а також наказу керуючого Філією (Розпорядження № 9 від 06.01.2006 року) щодо визначення кола осіб, яким видаються проїзні квитки. Згідно Розпорядження проїзні квітки зберігаються у відповідальної особи та видаються на одну поїздку по мірі необхідності.
В ході виконання своєї господарської діяльності Банк іноді змушений надавати оголошення в газетах про розшук боржників, заборгованість яких перед Банком прострочена, та про виклик їх до суду. Ці витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки спрямовані на повернення наданих за кредитними угодами коштів.
Позивач вважає, що він не порушував вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 22.05.97 р., та правомірно віднесла до валових витрат суму придбаних проїзних квитків у КП «Київський метрополітен» (4 361,00 грн. за період перевірки) та суму витрат на розміщення оголошень в газетах «Хрещатик» та «Урядовий кур'єр» на суму 1 664,20 грн.
Стосовно завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань за рахунок неправомірного створення об'єкту основних фондів групи 1 по нежилому приміщенню до дати введення в експлуатацію такого об'єкту за 2007 рік на загальну суму 478 944 грн., позивач зазначив наступне.
Згідно з Договором купівлі-продажу від 22.12.2006 року позивачем було придбано нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Рівне, вул. Міцкевича, буд. 32 (далі - приміщення). Грошові кошти за вказане приміщення було перераховано банком 25.12.2006 року в сумі 12 700 000,00 грн. При відображенні в податковому обліку амортизації приміщення ЗАТ „ПУМБ" керувався наступним:
Відповідно до пп. 8.1.2 Закону про прибуток амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання. Пп. 8.2.1 Закону про прибуток визначено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 днів, та вартість яких перевищує 1000 грн. Згідно з пп. 1.32 Закону про прибуток господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Приміщення було придбано позивачем з метою його реконструкції, подальшого розміщення відділення банку і частково - для здавання в оренду. Тобто, операція з придбання такого приміщення та роботи з його реконструкції були направлені виключно на отримання банком прибутку (від банківської діяльності та здавання в оренду). Отже, з моменту придбання приміщення використовувалося Банком у господарській діяльності (направленій на отримання доходу). Таким чином, враховуючи, що вартість приміщення становить більше 1000 грн., а період його використання складає більше 365 днів, дане приміщення безумовно підпадає під визначення основних фондів.
Стосовно включення позивачем та його відокремленими підрозділами до балансової вартості другої групи основних фондів сум ПДВ, сплаченого при придбанні легкових автомобілів, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму в розмірі 110 703,47 грн., позивач зазначив наступне.
Відповідно до п.п 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон про ПДВ), не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Разом з тим, згідно абз. 1 п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток, не включаються до складу валових витрат витрати на «...сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання...».
Згідно ст. 15 Закону про прибуток, ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Позивач вважає, що виключно Закон про прибуток регулює питання віднесення до валових витрат або до балансової вартості відповідної групи основних фондів суми ПДВ, сплачений у складі витрат на придбання товарів.
Позивач зазначає, що норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ та п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток припускають різне тлумачення прав та його обов'язків та вважає за доцільне застосувати положення п.п. 4.4.1. п. 4.4. ст. 4 Закону № 2181.
Стосовно завищення філією позивача в м. Запоріжжі амортизаційних відрахувань 2 групи основних фондів та заниження амортизаційних відрахувань 3 групи при оприбуткування решітки "Нова" для чищення взуття, що призвело до загального завищення амортизаційних відрахувань на суму 457,84 грн.
Решітка "Нова" для очищення взуття баківською установою введена в експлуатацію 21 березня 2007 року Актом №72 приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів на підставі Акта № ОУ-0000002 приймання-передачі (надання послуг) від 5 березня 2007 року ПП "Арсілек" у відділенні № 1 філії ПУМБ в м. Запоріжжі по вул. Леніна, 192 на суму 4506,97 грн.
На вартість решітки позивач збільшив балансову вартість основних засобів 2-ї групи та здійснював нарахування амортизації в податковому обліку за ставкою 10%, починаючи з 2-го кварталу 2007 року згідно п.п. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до групи 2 входить: «автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них».
Позивач вважає, що решітка для очищення взуття є офісним обладнанням.
Позивач зазначає, що не було порушено вимог пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.1, пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Стосовно віднесення Філією позивача в м. Севастополі основних фондів, що підпадають під визначення групи З до групи 2 основних фондів, а саме: вивіска та рекламного оформлення відділення (що є роботами з виготовлення та монтажу вивісок), в результаті чого завищені амортизаційні відрахування за 2007 рік в сумі 3 793,07 грн.
Відповідно до п.п. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону України від 28.12.1994. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Вивіска, а також рекламне оформлення відділення (що є роботами з виготовлення та монтажу вивісок) згідно з договором № 19/п від 21.02.2007 року, який укладено між ЗАТ «ПУМБ» та ПП «Біт - Стайл» (ІНН24801785), та додаткових угод № 15 від 02.08.2007 року, № 16 від 16.08.2007 року до договору № 19/п від 21.02.2007 року та додатків до договору і додаткових угод № 15.2, № 16.2. - є металоконструкцією з профільної труби, обшиті фрезерованим композитними матеріалами ЕСОВOND стандарт, АLTUGLAS СN Вlack and White з символами "Комфортний банк" фрезеровані з двох видів акрила прозорого, з внутрішньою підсвіткою з люмінесцентними лампами, встановленим світлообладнанням Філіпс та фотоелементами для незалежного включення/відключення, а також монтажем на об'єкті. За сукупністю цих ознак Банк вважає, що цей об'єкт, який виконує певні технологічні функції по класифікації об'єктів податкового обліку може розглядатися і як електромеханічний прилад, і як інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них, що відповідає п.п. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону про прибуток.
Таким чином, позивач вважає, що ним не порушено вимог п.п. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону про прибуток стосовно віднесення «основних фондів», що підпадають під визначення групи 3 до групи 2 основних фондів в результаті чого завищені амортизаційні відрахування за 2007 рік в сумі 3 793,07 грн.
Позивач зазначає, що ним не було порушено вимоги п. 1.18, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.2.4 п. 5.2, пп. 5.3.1 п. 5.3, пп. 5.3.9, п. 5.3, пп. 5.4.6, п. 5.4 ст. 5, пп. 5.4.10, п. 5.4 ст. 5, пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7, пп. 8.1.2, пп. 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1,пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2, пп. 8.3.5 п. 8.З., пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2, пп. 12.2.3, 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та ним не занижено податок на прибуток на суму - 4 546 233,5 грн.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату за землю» № 2535-ХП, суб'єктами плати за землю є власники та землекористувачі.
Стаття 2 цього закону зазначає, що плата за землю сплачується у вигляді земельного податку або орендної плати. Так, земельний податок сплачують: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, крім орендаторів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції. Орендну плату сплачують землекористувачі - орендатори, за земельні ділянки, що надані в оренду.
Згідно ст. 82, 92, 93 Земельного кодексу України, діюче законодавство розрізняє три види прав на землю: право власності, право постійного користування і право оренди.
Право постійного користування (ст. 92 ЗК) набувають тільки підприємства, установи та організації що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів та їх підприємства та організації.
Банк не належить до підприємств вказаного виду і не може мати земельну ділянку у постійному користуванні.
Також Банк не є власником земельних ділянок на яких розташовані придбані ним об'єкти нерухомого майна; таким власником є територіальна громада.
Таким чином, позивач зазначає, що закріпити за Банком право користування можливо лише договором оренди земельної ділянки.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельних ділянок виникає після укладання договору оренди та його державної реєстрації. Підставою для укладання договору оренди та набуття права на оренду земельної ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 116 ЗК).
Стаття 120 Земельного кодексу України передбачено, що при відчуженні будівлі або споруди, яка знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування тією ділянкою, на якій вони розміщені. Однак, п. 4 статті 120 Земельного кодексу України уточняє, що мова йде про перехід права власності на будівлю (споруду) повністю від однієї особи іншим. Тобто, при придбанні банком вбудованого приміщення право користування земельною ділянкою до ЗАТ «ПУМБ» не переходить.
Стосовно філії позивача в м. Запоріжжі:
Після купівлі нежитлових приміщень позивач звернувся до Запорізької міської ради з метою взяття в оренду земельних ділянок, на яких розташовані нежитлові приміщення для без балансових відділень за адресами :
- м. Запоріжжя, пр. Леніна, 230 (передано на баланс філії 30.11.07р);
- м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 42 ( не передано на баланс філії у перевіряємий період).
Управління земельних ресурсів у місті Запоріжжі, розглянувши звернення Банку з приводу землевідведення під вбудовані в житлові будинки приміщення, повідомило, що дане майно являється складовою частиною житлових будинків згідно з Земельним кодексом України (ст. 42) та, згідно роз'яснень Держкомзему України лист від 16.06.04 № 14-22-12/5303, відведення земельних ділянок на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди, виконуються підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Стосовно філії Банку в м. Харкові:
Після купівлі нежитлових приміщень позивач звернувся з проханням до Харківської та Сумської міським радам надати в оренду земельні ділянки, на яких розташовані нежитлові приміщення. По будівлям за адресами: м. Харків, майдан Конституції, 21/2; м. Харків, пр. Леніна, 40; м. Харків, пр. Гагаріна, 43 - управління земельних відносин Харківської міської ради повідомило, що на сьогоднішній день відсутнє роз'яснення до Земельного кодексу України щодо оформлення права користування земельними ділянками, на яких знаходяться будівлі спільної власності осіб з різними формами власності.
Як зазначає позивач, Банк не є користувачем, не є власником земельних ділянок за вказаними адресами, а тому вважає, що Банк не порушував вимог ст. 2, ст. 5, ст. 7, ст. 14, ст. 15, ст. 20 Закону України «Про плату за землю», так як у банка у перевіряємий період з 01.04.2006 року по 31.12.2007 року були відсутні правові підстави щодо сплати земельного податку або орендної плати у сумі 8 276,18 грн.
Також, позивач не погоджується з податковим зобов'язанням (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 713 196,00 грн. (податкові повідомлення-рішення від 02.06.2008 року № 0000271323/0/19245/10/22-013 та від 12.08.08 № 0000271323/1/28844/10/22013).
У п. 3.2.1 Акту, як порушення Банком п. 13.1 а), в), п. 13.2 ст. 13, п. 18.1 ст. 18 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), зазначено заниження податку з доходів нерезидентів за 2 квартал 2006 - 2007 рік на суму 237 732,00 грн.
Позивач з такими порушення не згоден з наступних причин.
Банком укладено угоду про ліцензію на програмне забезпечення з Vision Solution inc (США) та угоду на ліцензійне програмне забезпечення з Euronet USA (США).
Відповідно до п. 18.1 ст. 18 Закону про прибуток, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Згідно вимог чинного законодавства України, уникнення подвійного оподаткування здійснюється на підставі підписання двосторонніх податкових міжнародних договорів України, що укладені і належним чином ратифіковані. Відповідно до ст. ст. 26, 27 "Віденської конвенції про право міжнародних договорів" кожен чинний міжнародний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись. Учасник цієї Конвенції не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним міжнародного договору. Для України Віденська конвенція набула чинності 13.06.86 р., і згідно зі ст. 9 Конституції України це положення є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 15 Закону України „Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права, отже права резидентів Договірних Держав не можуть обмежуватись в правах, передбачених відповідним міжнародним договором. Крім того, ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1251-XII, ст. 18 Закону про прибуток визнано переважну дію положень міжнародних договорів над положеннями національного законодавства України.
На виконання вимог статей 13 і 14 Закону України "Про міжнародні договори України" Кабінетом Міністрів України постановою від 06.05.01р. № 470 затверджено Порядок. В свою чергу, відповідно до п. 3 Порядку застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів з джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.
Відповідно до п. 4 Порядку підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання особі, що виплачує доходи нерезиденту, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладений міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародними договорами.
Позивач зазначає, що доходи резидента США згідно норм Міжнародного права та Закону про прибуток не підлягають оподаткуванню на території України.
Відповідно до норм Конвенції (Міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України) та підтвердженням нерезидентів відносно оподаткування лише на території Нідерландів ЗАТ «ПУМБ» не утримував податок з процентних доходів Фортіс банк (Нідерланди) Н.В. та АБН Амро Банк Н.В.
Тому позивач вважає, що Банком не порушено п.13.1 а), в), п. 13.2 ст. 13, п. 18.1 ст. 18 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями).
Також, позивач зазначає, що він не згоден з донарахованим податком на додану вартість на суму 155 716,50 грн. (податкові повідомлення-рішення від 02.06.2008 року № 0000281323/0/19247/10/22-013 та від 12.08.08 № 0000281323/1/28840/10/22-013).
В п. 3.1.5 Акту встановлено порушення Позивачем п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1, 4.2 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103 811,00 грн.
Стосовно порушення Філією позивача в м. Одесі вимог пп. 3.1.1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97р. (далі-Закон) та заниження об'єкта оподаткування ПДВ на вартість реалізації бланків грошових чекових книжок у розмірі 633,40 грн., та при надані послуг з установки системи „Клієнт Банк" у розмірі 3 036,00 грн. позивач зазначив що в Акті перевірки визначається, що банк отримав дохід від реалізації бланків грошових книжок згідно наданих тарифів без нарахування податкового зобов'язання. У діючих тарифах банка, затверджених ЗАТ "ПУМБ" наказами від 31.05.2006р. № 15-Н, 29.12.2007р. № 115-Н, п. 1.23 визначено, що філія отримує дохід від послуг оформлення грошових чекових книжок.
Згідно пп. 3.2.5 ст. З Закону не є об'єктом оподаткування операції з „надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу,,. У листі НБУ від 25.02.2005р. №12- 112/310-1811 наведено Перелік типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, що здійснюються банками України і які відповідно до пункту 3.2 ст. З Закону України „Про податок на додану вартість,, не є об'єктом оподаткування. Пунктом 2.5 Переліку визначено, що до операцій з розрахунково-касового обслуговування відносяться операції з «оформлення документів (грошових чекових книжок, розрахункових чеків , платіжних карток тощо)».
Згідно п. 6 Договору, банк стягує комісійне винагородження за електронно-розрахункове обслуговування у розмірі встановленому у тарифах банку. Згідно з п. 1.8 тарифів банку сума 110,00 грн. сплачується клієнтом за розрахункове обслуговування через систему „Клієнт-банк" за перший місяць, а у подальшому - 55,00 грн.
Стосовно порушення Філією Позивача в м. Маріуполі п. 4.2 ст. 4 Закону України від Про податок на додану вартість" та заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ в жовтні 2006р. на 99 574.40 грн., позивач зазначив наступне.
Відповідно до п.8.1. договору оренди № 88 від 27.03.1995 р. із змінами та доповненнями (надалі - Договір оренди), укладеному між ЗАТ «ПУМБ» та ВАТ «МК «Азовсталь» строк оренди приміщення, площа якого за додатковою угодою № 10 складає 57,9 м.кв., встановлено по листопад 2020 р. включно. Також, наведеним вище пунктом зазначено, що умови Договору оренди зберігають свою силу на весь термін його дії.
Окрім того, відповідно до п. 8.3. Договору оренди, припинення його дії можливо лише у 2-х випадках: при закінченні терміну, на який він був укладений; - при знищенні об'єкту оренди.
Відповідно до норм п. 4 ст. 291 Господарського Кодексу України: «Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України». В той же ж час, відповідно до п. 4 ст. 291 Цивільного кодексу України: «Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється». Тож, питання часткового припинення Договору оренди у частині оренди будівлі загальною площею 1574,9 кв.м. (1632,8 кв.м. мінус 57,9 кв.м.) в зв'язку з викупом об'єкта оренди, як зазначено в акті МДШ, можливо було б розглядати, згідно з наведеними нормами ЦК, тільки за наявністю акта повернення предмету Договору оренди. Такий документ не складався сторонами у зв'язку з продовженням дії договору.
За нормами п. 4.2., ст. 4 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість": «У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати ..., здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), ...база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.», але у розглянутій господарській операції не було факту передачі товарів або послуг без оплати.
Стосовно не підтвердження Філією позивача в м. Харкові правомірності включення до податкового кредиту в березні 2007р. суми 563,86 грн. позивач зазначив наступне.
Сума 563,86 грн. включена до податкового кредиту по операції повернення холодильника постачальнику ТОВ «Гефест» в зв'язку з тим, що під час гарантійного обслуговування устаткування виявилось не придатним до експлуатації. 30.03.2007 р. по операції повернення холодильника було нараховане податкове зобов'язання по рахунку 3622 в сумі 599,85 грн. та податковий кредит по рахунку 3522 в сумі 563,86 грн. Підставою для відображення податкового кредиту є податкова накладна ТОВ «Гефест» № 2512-7-Ф1 від 25.12.2006 р.
На підставі викладеного вважає, що ним не було порушено п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, 4.2 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" М168/97-ВР та не занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103 811 грн.
Також, в обґрунтування позову позивач зазначив, що він не погоджується з Рішеннями про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.06.2008 року № 0000291323/0/19246/10/22-013 та від 12.08.08 р. № 0000291323/1/28843/10/22-013 (порушення ст. 2 Закону України від 23.09.94 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та застосування до Банку штрафних (фінансових) санкцій на суму 579,21 грн.).
Щодо наявності дебіторської заборгованості в сумі 52,51 дол. США по договору № 98/07-00 від 30.05.2000 р. нерезидента Міжнародної асоціації пасажирів Авіаліній (ІАРА) станом на 01.07.06 та на 01.10.06.
Позивачем 23.03.2005 р. було перераховано 1759,72 дол. США/9310,33 грн. на користь нерезидента „ІАРА" згідно виставленого інвойсу від 23.03.2005 р. на загальну суму 1759,72 дол. США, в тому числі: вартість товарів - 1707,21 дол. США, податок на додану вартість - 52,51 дол. США, який також повинен включатися до вартості товарів. Однак, при митному оформленні товарів у вантажній митній декларації від 16.03.2005 р. (далі - ВМД) помилково було зазначено, що митна вартість товарів становить 1707,21 дол. США/9043,26 грн., звідки і виникла „дебіторська заборгованість" в розмірі 52,51 дол. США (1759,72-1707,21=52,51).
В 2007 році зазначену ВМД було виправлено митницею, а саме: змінено митну вартість на 1759,51 дол. США/9 321,41 грн., що доводить відсутність у Позивача будь-якої дебіторської заборгованості за даною виплатою. Виправлену ВМД було надано працівникам СДШ під час проведення планової виїзної перевірки банку.
Згідно п. 8.2 Наказу Державної митної служби України № 30 від 23.01.06 (зареєстровано в Мінюсті 08.02.2006 № 109/11983), після погашення належної суми мита на зворотному боці примірників ВМД учиняється відповідний запис із зазначенням погашеної суми, який завіряється підписом та відбитком штампа "Сплачено" відповідним працівником митного органу.
На виконання договору № 98/07-00 від 30.05.2000 р. та згідно з інвойсом № 1659 від 13.07.2006 р. ЗАТ „ПУМБ" 10.08.2006 р. було перераховано 1879,50 дол. США/9491,48 грн. на користь нерезидента „ІАРА" за придбані товари (далі - товари). При митному оформленні даних товарів було складено дві вантажні митні декларації (далі - ВМД), датовані 07.08.2006 р., № 016774 і № 016776. Митна вартість товарів згідно зазначених ВМД становить 9436,13 грн. (еквівалент 1868,54 дол. США) і 105,85 грн. (еквівалент 20,96 дол. США) відповідно, що в цілому складає 1889,50 дол. США. Тобто, задекларована вартість придбаних банком товарів відповідно до ВМД перевищує суму оплати товарів на 10 дол. США (1889,50-1879,50=10,00), що вже виключає існування будь-якої дебіторської заборгованості. Крім того, супровідним листом „ІАРА" зазначено, що частина товарів (бланки) згідно з інвойсом № 1659 від 13.07.2006 р. поставляються на безоплатній основі, при цьому вартість таких бланків для митних цілей становить 10 дол. США, що і пояснює виникнення різниці між задекларованою вартістю товарів і сумою оплати.
Таким чином, у Позивача не існувало і не існує дебіторської заборгованості Міжнародної асоціації пасажирів Авіаліній (І АРА), а тому позивачем не було порушено п. 2 ст. 16 Декрету КМ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в результаті чого не порушено вимоги по декларуванню валютних цінностей доходів та майна, що належить резиденту України та знаходяться за її межами, а саме у п. 13 розділі II „Фінансові вкладення" правомірно не відображена сума простроченої дебіторської заборгованості у розмірі 52, 51 дол. СПІА. по імпортному договору №98/07-00 від 30.05.2000 року Міжнародна асоціація пасажирів Авіаліній (ІАРА) International станом на 01.07.06, на 01.10.06 та 63,47 дол. США станом на 01.01.07, на 01.04.07, на 01.07.07, на 01.10.07, на 01.01.08. Позивач вважає, він що не повинен сплачувати пеню у сумі 579,21 грн.
Тому просить суд визнати противоправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 02.06.2008 року № 0000311323/0/19248/10/22-013 та № 0000321323/0/19249/10/22-013, від 12.08.08 № 0000311323/1/28841/10/22-013 та № 0000321323/1/28842/10/22-013 - з земельного податку з юридичних осіб, від 02.06.08 № 0000271323/0/19245/10/22-013 та від 12.08.2008 № 0000271323/1/28844/10/22-013 - з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, від 02.06.2008 № 0000281323/0/19247/10/22-013 та від 12.08.2008 № 0000281323/1/28840/10/22-013 - з податку на додану вартість та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.06.08 № 0000291323/0/19246/10/22-013 та від 12.08.08 № 0000291323/1/28843/10/22-013; визнати частково противоправними та частково скасувати у сумі 8 227 021,90 грн. податкове повідомлення-рішення від 12.08.2008 року № 0000301323/1/28845/10/22-013 - з податку на прибуток банківських організацій
Крім того, позивач надав суду доповнення до позовної заяви, відповідно до яких зазначив, що банківській діяльності притаманний ризик, при цьому ризик під час надання кредиту та виставлення гарантій (акредитивів) суттєво відрізняється. Відмінність ризику гарантії (акредитива) від кредиту полягає у наступному: надання гарантії покладає на банк зобов'язання погасити борг клієнта, якщо той не матиме фінансової можливості це зробити. У випадку реалізації обов'язку за гарантією та акредитивом банк уже має справу з клієнтом, фінансовий стан якого є незадовільним. Під цей обов'язок Банк по винен резервувати і мати кошти (тому що вони можуть знадобитися у будь-який момент під час дії договору гарантії або акредитиву). Тобто, на відміну від кредиту, за яким коти ти вже надані (і вони потрібні будуть тільки під час його можливого списання у разі не погашення боржником) за гарантією та акредитивом кошти можуть знадобитися у будь-який час. Тому резервування цих коштів, як напряму пов'язане з ризиками банківської діяльності, повинне бути здійснене у тому числі і за рахунок валових витрат.
Відповідно до положень норми п.п. 12.2.3. Закону: «Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати: для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду». Системний аналіз вказаної норми дозволяє зробити наступні висновки: мова йде про заборгованість гаранта перед кредитором боржника (у випадку, якщо би мова йшла про заборгованість боржника перед гарантом за виконаний відповідно до умов гарантії платіж законодавець застосував би термін: заборгованість за зворотними вимо гами (регрес) до боржника (відповідно до вимог ст. 569 ЦКУ). Це також підтверджується зазна ченим у нормі словосполученням: виставленими на користь, тобто заборгованість є у банку за заборгованістю за гарантією не оплаченою, а виставленою. Хотілося би звернути увагу шановного суду та представників відповідача, що саме п.п. 12.2.3. встановлено які саме резерви формуються за рахунок валових витрат (а не п.п. 12.2.1. на підставі положень якого відповідач робить висновок про «необхідну», з його точку зору, наявність боргу на підставі чого відповідач заперечує проти віднесення до складу валових витрат на формування резервів). Проти самої необхідності формування резервів та їх відображення у фінансовому (бухгалтерському) обліку відповідач не запе речує. А Закон не розділяє у даному випадку податковий та фінансовий облік.
Після фактичного виконання договорів гарантії та виставлення акредитивів резерви (у тому числі сформовані за рахунок валових витрат) були розформовані, а вивільнені кошти віднесені на рахунок валових доходів, тобто збільшили прибуток. Частково це відобра жено у Акті, але Акт обмежений періодом, що перевірявся. Але резерви розформовува лися і після цього періоду. У випадку відмови від задоволення позовних вимог складеть ся ситуація: у банка буде зменшено валові витраті та здійснено донарахування податку, а на ті самі суми у наступних періодах банк розформовував резерви і податкова вимагати ме збільшити валові доходи.
Всі витрати з підготовки відділення до введення в експлуатацію підтверджені первинними документами і віднесені на утримання і підготовку орендованого примі щення, тобто є витратами на господарську діяльність. Це і підтверджено п. 1.32 ст. 1 За кону «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким «Господарська діяль ність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріа льній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в ор ганізації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосеред ньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представниц тва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, аге нта або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи».
Так як приміщення орендовано під відділення банку, на певний період часу і за орендну плату, то це є безпосередньо господарською діяльністю філії і здійснюється згідно п.7.9.6 вищезгаданого Закону за правилам оперативного лізингу.
Таким чином, витрати Банку є витратами на утримання орендованого примі щення для ведення господарської діяльності, а не на утримання і експлуатацію примі щень житлового фонду приватного житлового приміщення, про яке їде річ у п.5.4.10 Закону, та якій помилково застосовує відповідач.
Права Банка на придбане приміщення підтверджуються Витягом про реєстрацію права власності на не рухоме майно від 27.12.2006 року № 13073719. Відповідно до п.1.6 Наказу Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 «Про затвердження Тимчасового поло ження про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», «реєстрації підляга ють права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти».
Таким чином, придбане Банком приміщення вже було прийняте в експлуатацію у встановленому порядку, тобто відповідало ознакам основних фондів групи 1.
Щодо акта вводу в експлуатацію від 02.07.2007 року, на який посилається Відпо відач як на дату початку амортизаційних відрахувань, необхідно вказати наступне.
Позивач зазначає, що відповідач був ознайомлений з розпорядженням міського голови № 771-р от 17.05.2007 року «Про дозвіл на реконструкцію» на підставі якого здійснювалось будів ництво, та з договором купівлі-продажу приміщення за адресою м. Рівне, вул. Міцкевича, 32, загальною площею - 1598 кв.м. Тобто факт існування приміщення та можливість його експлуатації одразу після придбання, на нашу думку, не викликає сумнівів.
Згідно п. 1 Постанови КМУ від 22 вересня 2004 р. № 1243 «Про Порядок прийн яття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», та яку посилається Відповідач, «цей Порядок визначає основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, рекон струкції», реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського. так і виробничого призначення... (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації», нормативних вимог, вихідних даних на проектування». Таким чином, акт вводу в експлуатацію від 02.07.2007 року підтвердив не ввід в експлуатацію нового об'єкту, а готовності до експлуатації об'єкту після реконструкції. Але, як до, так і після реконструкції об'єкт залишався основним фондом групи 1 та під лягав амортизації згідно законодавства.
Як зазначає позивач, відповідачем при перевірці дотримання податкового законодавства було безпід ставно встановлено ряд порушень податкового законодавства з боку ЗАТ «ПУМБ», а саме:
- в частині несплати земельного податку до місцевого бюджету м. Донецька у сумі 1404.76 грн. за фактичне користування Банківською установою земельними ділянками за адресою м. Донецьк, вул. Жовтня, 20-А, та за адресою м. Донецьк, вул. Жовтня, 20-А.
- в частині неподання податкових розрахунків земельного податку до місцевого бюджету та несплату земельного податку у сумі 690.96 грн. за земельні ділянки за адре сами: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 230, м. Запоріжжя, пр. Перемоги, 42.
- в частині неподання податкової звітності та несплату земельного податку до мі сцевого бюджету м. Харкова у сумі 6180.46 грн. за земельні ділянки за адресами: м. Хар ків, майдан Конституції, буд. №21/2, м. Харків, вул. Артема, буд. 25, м. Харків, пр. Гагарі-на, буд. 43, м. Суми, вул. Петропавловська, буд. 9.
Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю» зазначає, що плата за зе млю сплачується у вигляді земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю» юридичні особи са мостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом, за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, що року за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції. По нововідведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подають ся юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або корис тування земельною ділянкою.
Статтею 15 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що власники зе млі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власнос ті або права користування земельною ділянкою.
Ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що при відчуженні будівлі або споруди, яка знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користу вання тією ділянкою, на якій вони розміщені.
Таким чином, як зазначає позивач, згідно чинного законодавства сплачувати земельний пода ток повинні лише власники та користувачі такої землі. Але, Банк не є власником, або користувачем вищезгаданих ділянок, тому що:
Позивач зазначає, що він не має законних підстав для сплати земельного податку згідно ст. 15 Закону «Про плату за землю», та він взагалі не є суб'єктом плати за землю (платником) у розумінні ч. 2 статті 5 Закону України «Про плату за землю». Будь яких інших підстав для сплати за землю, на приклад, наявність «довідок» управління земельних ресурсів, або наявність дого ворів купівлі-продажу приміщень, як про це помилково стверджує Відповідач, діюче законодавство не передбачає.
Відповідно до п. 1 ст. 12 Конвенція між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податко вих ухилень стосовно податків на доходи та капітал від 04.03.1994 року, роялті, якими фактично володіє резидент Договірної Держави, можуть оподатковуватись у тій Державі. У нашому разі, роялті належать нерезидентам США, тобто вони можуть опо датковуватись у США.
Згідно п. 4 Постанови КМУ від 6 травня 2001 року № 470 «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного опо даткування»., підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джере лом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, пе редбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої коші), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року міжнародні договори України підлягають сумлінному дот риманню Україною відповідно до норм міжнародного права, отже права резидентів Договірних Держав не можуть обмежуватись в правах, передбачених відповідним міжнародним договором. Крім того, ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону «Про сис тему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII визнано переважну дію поло жень міжнародних договорів над положеннями національного законодавства України.
Механізм застосування положень міжнародних договорів визначено у Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 N470».
Відповідно до п. 3.1.1. Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування вважаються операції платни ків податку з «поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, ...», де до поставки товару та послуг за нормами п.1.4. цього Закону відносяться «будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, ..., які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію неза лежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або по ставки майна згідно з будь-якими іншими договорами».
Але, припинення договору оренди не є господарською операцією, яка перед бачає передачу права власності за компенсацію, або безоплатно. Умови договору орен ди від 27.03.1995 року не передбачають передання орендодавцю поліпшень, зроблених орендарем після припинення договору. Більш того, ні один нормативний акт цивільно го, або податкового законодавства не містять вимог про обов'язковість такого передан ня.
Таким чином, отримавши належне йому приміщення, орендодавець не отримав поліпшення зроблені філією ЗАТ «ПУМБ» автоматично, як про це по милково стверджує Відповідач, тобто операція з поставки товару, або послуг не відбулась, що, у свою чергу, свідчить про відсутність об'єкта оподаткування ПДВ.
Відповідно до ст. 7.3.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, то засві дчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до ст. 8.8.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі повернення орендарем об'єкта оренди орендодавцю внаслідок за кінчення дії' орендного договору, такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів. При ньому орендо давець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витра ти) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта.
Таким чином, закон прямо вказує, що при поверненні об'єкту оренди орендар не отримує поліпшення такого об'єкту та не враховує вартість таких поліпшень.
ВАТ «МК «Азовсталь» як орендодавець за договором, не тіль ки не отримав поліпшення орендованого приміщення, але і взагалі не мав можливос ті їх отримати. Так, на момент припинення договору оренди у частині оренди будівлі площею 1574,9 кв.м, орендарем вказаного приміщення був вже інший орендодавець, а саме покупець цього приміщення, до якого перейшли усі права та обов'язки за до говором оренди.
Такий перехід прав та обов'язків від ВАТ «МК «Азовсталь» до іншої особи від бувся відповідно до вимог ст. 770 ЦК України, згідно з п. 1 якої у разі зміни власника речі, переданої у найм. до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням бор жника і кредитора в одній особі. Приймаючи до уваги, що покупцем орендованого приміщення є саме філія ЗАТ «ПУМБ», то будь які зобов'язання, що випливають з до говору оренди, у тому числі зобов'язання відшкодувати вартість поліпшень, зроблених філією ЗАТ «ПУМБ», припинились.
Стосовно не підтвердження Філією позивача в м. Харкові правомірності включення до податкового кредиту в березні 2007 р. суми 563,86 грн.
Відповідно до наказу ДПА України № 326 від 11 червня 2004 року «Про затвер дження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізи чними особами», Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклал виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема, норм податкового та валют ного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодав ства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтвер джують наявність зазначених фактів.
Приймаючи до уваги, що порушень податкового та валютного законодав ства з боку ЗАТ «ПУМБ» відповідачем не встановлено позивач вважає, що сума 563,86 гривень була включена до податкового кредиту цілком обґрунтовано та підстави для донарахування податку на додану вартість та нарахування штрафних санкції за цим фактом цілком відсутні.
Позивач обґрунтовує свою позицію тим, що норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, якою він керувався відносно включення до балансової вартості другої групи основних фондів сум ПДВ, сплаченого при придбанні легкових автомобілів, та п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток припускають різне тлумачення прав та обов'язків Позивача.
Тому позивач вважає, за доцільне застосувати положення п.п. 4.4.1. п. 4.4. ст. 4 Закону № 2181, відповідно до якого «у разі коли норма закону ... або коли норми різних зако нів ... припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Предствники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали в обгрунтування чого надали суду заперечення протии позову та пояснення аналогічні запереченням. Просили у задоволенні позову відмовити.
Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».
Вислухавши у судовому засіданні представників позивача та представників відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що під час перевірки філії ЗАТ „ПУМБ” у м. Маріуполі, проведеної Жовтневою МДПІ м. Маріуполя, встановлено, що в порушення п. 4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” платником занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у жовтні 2006 року на суму 99574,4 грн. Порушення полягало в наступному.
На підставі договору оренди № 88 від 27.03.1995 року, укладеного між ВАТ МК „Азовсталь” (орендодавець) та ЗАТ „ПУМБ” (орендар), у користуванні філії ЗАТ „ПУМБ” у м.Маріуполі знаходилося нежитлове приміщення загальною площею 920 кв.м. за адресою: м.Маріуполь, вул. Енгельса, 39а.
Пунктом 5.4 договору оренди передбачено, що орендар має право проводити реконструкцію, розширення та капітальний ремонт орендованих приміщень без узгодження з орендодавцем. Вартість проведених орендодавцем поліпшень, що невіддільні без порушення цілісності приміщення, є власністю орендаря та відшкодовуються орендодавцем при припиненні дії вказаного договору. Додатковими угодами площа орендованого приміщення була збільшена до 1574 кв.м.
Згідно з договором купівлі-продажу від 03.10.2006 року ЗАТ „ПУМБ” придбало у ВАТ МК „Азовсталь” нежитлову будівлю загальною площею 3142 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 39а. Площа придбаної нежитлової будівлі - 3142 кв.м. містить 1574 кв.м. орендованої площі відповідно до договору оренди приміщень від 27.03.1995 № 88 з урахуванням додаткових угод.
За період використання даного приміщення на умовах оренди сума фактично понесених платником (ЗАТ „ПУМБ”) витрат на поліпшення даного приміщення склала 679347 грн.
При цьому філією ЗАТ „ПУМБ” у м. Маріуполі на суму проведеного поліпшення створено 1 групу основних фондів з нарахуванням амортизації в податковому обліку за ставкою 1,25% у квартал. Залишкова вартість створеної 1 групи станом на 01.10.2006 року складала 497872 грн.
У відповідності із ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі викупу об'єкта оренди. Тому доводи позивача щодо того, що зазначений договір не припинив своєї дії, є неспроможними.
До того ж, доводи позивача стосовно невичерпаності дії вказаного договору оренди, оскільки частина вказаного вище приміщення знаходиться у використанні орендаря ЗАТ „ПУМБ”, також не приймаються судом до уваги, оскільки припинення дії цього договору має значення тільки в частині приміщення площею 1574,9 кв. м. від загальної площі придбаного приміщення. Крім того, первинний договір не може продовжити свою дію, оскільки стороною за договором виступають вже зовсім інші сторони та в іншій ролі (вже не орендаря, а орендодавця).
Отже, договір оренди приміщення № 88 від 27.03.1995 року з урахуванням додаткових угод припинений в частині оренди будівлі загальною площею 1574,9 кв.м. у зв'язку з викупом об'єкта оренди.
Пунктом 5.4 зазначеного договору оренди передбачено, що при припинені дії договору вартість поліпшення є власністю орендаря та відшкодовується орендодавцем.
Відшкодування орендарем вартості проведених поліпшень орендодавцем не проводилося, таким чином зазначена операція підпадає під визначення безоплатної поставки товарів (результатів робіт).
У відповідності з п. 1.4 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються у відповідності з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
На підставі п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Стосовно доводів позивача про те, що в розглянутій господарській операції не виникло жодної з подій у контексті п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” слід зазначити, що саме передача приміщення від колишнього власника до набувача і є датою передання виконаних робіт, наданих послуг з проведених поліпшень приміщення.
Той факт, що вартість здійснених поліпшень не була врахована у вартості проданого приміщення, не заперечувався представниками позивача під час судового розгляду справи, та відповідно додатково підтверджує обґрунтованість застосування з боку відповідача положень п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Таким чином, у зв'язку з припиненням дії договору оренди від 27.03.1995 року № 88 з урахуванням додаткових угод до нього у зв'язку з викупом об'єкта оренди та фактичною передачею права власності на залишкову вартість витрат на поліпшення орендованої будівлі орендодавцю, філією ЗАТ „ПУМБ” у м. Маріуполі у порушення п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” занижена сума податкових зобов'язань з податку на додану вартість у жовтні 2006 року, що дорівнює 497872 грн. Х 20% = 99574,4 грн.
Перевіркою ЗАТ "ПУМБ" не підтверджено правомірність включення до податкового кредиту в березні 2007 року суми 563,86 грн. у зв'язку із відсутністю в період перевірки податкової накладної.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
До відповідача заяви від ЗАТ "ПУМБ" щодо відмови з боку постачальника ТОВ "Гефест" надати податкову накладну не надходило.
Крім того, відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
Згідно з пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку-постачальника, то:
а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;
б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).
На підставі пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону за операцією повернення холодильника постачальнику в зв'язку з тим, що під час гарантійного обслуговування устаткування виявилось непридатним до експлуатації, ТОВ "Гефест" повинен був надати ЗАТ "ПУМБ" розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 25.12.2006 року № 2512-7-Ф1.
Отже, враховуючи викладене вище, ЗАТ "ПУМБ'" в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” завищив суму податкового кредиту за березень 2007 року на 563,86 грн.
Відповідачем під час проведення перевірки філії ЗАТ "ПУМБ" в м. Одесі встановлено, що в порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” платником занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість при здійсненні операцій з реалізації бланків грошових чекових книжок у розмірі 633,40 грн. та при наданні послуг з установки системи "Клієнт-Банк" у розмірі 3 036.00 грн.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно з пп. 3.2.5 ст. 3 Закону не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу.
Як свідчать матеріали справи, філія ЗАТ "ПУМБ" у м. Одесі протягом 2006 - 2007 років на підставі актів приймання-передачі від філії ЗАТ "ПУМБ" у м. Києві, були отримані грошові чекові книжки. Філією ЗАТ "ПУМБ" у м. Києві зазначені чекові книжки, в свою чергу, були придбані в НБУ м. Київ, що підтверджується податковою накладною, де зазначена ціна з урахуванням суми ПДВ.
За реалізовані бланки грошових чекових книжок, згідно наданих тарифів за ціною 12.50 грн. за кожну книжку, філією ЗАТ "ПУМБ" у м. Одесі отриманий дохід, сума якого склала за період з 01.04.2006 року по 31.12.2007 року - 3167.00 грн. Проте, податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 633.40 грн. (3167.00 х 20%) не нараховувалось. Таким чином, ЗАТ ""ПУМБ" занизило податкові зобов'язання з ПДВ на суму 633.40 грн.
Філією ЗАТ "ПУМБ" у м. Одесі протягом 2006 - 2007 років укладались договори з клієнтами на здійснення електронно-розрахункового обслуговування. У предметі зазначених договорів визначено, що банк здійснює електронно-розрахункове обслуговування за допомогою системи „Клієнт-банк”, а саме: встановлення та тестування на обладнанні клієнта програмного забезпечення для здійснення обміну електронною інформацією між банком та клієнтом.
Згідно з п. 6 договору банк стягує комісійне винагородження за електронно-розрахункове обслуговування в розмірі, що встановлений в тарифах банку. У тарифах, які оформлені відповідними наказами від 31.05.2006 року № 15-Н, 29.12.2007 року № 115-Н, відображено, що комісія 110 грн. - утримується при підключенні за перший місяць електронно-розрахункового обслуговування клієнтів, в подальшому - 55,00 грн.
Нарахування податкового зобов'язання з ПДВ за операцією з встановлення програмного забезпечення з розрахунку 22,00 грн. за кожне встановлення не проводилось.
Філією ЗАТ "ПУМБ" у м. Одесі за період з 01.04.2006 року по 31.12.2007 року за операцією зі встановлення системи "Клієнт-Банк"' отриманий дохід в розмірі 15180.00 грн. Проте, податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 3 036,00 (15 180,00 х 20%) не нараховувалось.
Таким чином, судом встановлено, що ЗАТ "ПУМБ" занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість при здійсненні операцій з реалізації бланків грошових чекових книжок у розмірі 633.40 грн. та при наданні послуг з установки системи "Клієнт-Банк" у розмірі 3 036.00 грн.
Під час проведення перевірки відповідачем у п. 3.2.1 акту перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 2 ст. 16 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, у результаті чого порушено вимоги по декларуванню валютних цінностей доходів та майна, що належать резиденту України та знаходяться за її межами, а саме у п. 13 розділу 2 „Фінансові вкладення” не відображена сума простроченої дебіторської заборгованості у розмірі 52,51 доларів США за імпортним договором № 98/07-00 від 30.05.2000 року станом на 01.07.2006, 01.10.2006 та 63,47 доларів США станом на 01.01.2007, 01.04.2007, 01.07.2007, 01.10.2007, 01.01.2008. На підставі ст.ст. 2, 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” донарахована пеня у розмірі 579,21 грн.
Судом встановлено, що позивачем 23.03.2005 року було перераховано 1 759,72 доларів США на користь нерезидента „ІАРА" згідно виставленого інвойсу від 23.03.2005 року на загальну суму 1 759,72 доларів США, в тому числі: вартість товарів - 1 707,21 доларів США, податок на додану вартість - 52,51 доларів США, який також повинен включатися до вартості товарів. Однак, при митному оформленні товарів у вантажній митній декларації від 16.03.2005 року було зазначено, що митна вартість товарів становить 1 707,21 доларів США, а фактично було перераховано 1 759,72 доларів США.
В 2007 році зазначену ВМД було виправлено митницею, а саме: змінено митну вартість на 1 759,51 доларів США, що доводить про відсутність у позивача будь-якої дебіторської заборгованості за даною виплатою. Виправлену ВМД було надано працівникам відповідача під час проведення планової виїзної перевірки банку. Проти зазначеного факту представники відповідача не заперечували під час розгляду справи.
Судом зазначається, що п. 3 ст. 90 Митного Кодексу України передбачено внесення до митної декларації змін чи доповнень, які мають істотне значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів або впливають на умови оподаткування товарів чи застосування до них засобів нетарифного регулювання.
Крім того, згідно п. 8.2 Наказу Державної митної служби України № 30 від 23.01.2006 року після погашення належної суми мита на зворотному боці примірників ВМД учиняється відповідний запис із зазначенням погашеної суми, який завіряється підписом та відбитком штампа "'Сплачено" відповідним працівником митного органу, що і було зроблено на виправленій ВМД.
Судом також встановлено, що на виконання договору № 98/07-00 від 30.05.2000 року та згідно з інвойсом № 1659 від 13.07.2006 року ЗАТ „ПУМБ" 10.08.2006 року було перераховано 1879,50 доларів США на користь нерезидента „ІАРА" за придбані товари. При митному оформленні даних товарів було складено дві вантажні митні декларації, датовані 07.08.2006 року, № 016774 і № 016776. Митна вартість товарів згідно зазначених ВМД становить 9 436,13 грн. (еквівалент 1 868,54 доларів США) і 105,85 грн. (еквівалент 20,96 доларів США) відповідно, що в цілому складає 1 889,50 доларів США. Тобто, задекларована вартість придбаних банком товарів відповідно до ВМД перевищує суму оплати товарів на 10 дол. США (1 889,50 - 1879,50 = 10,00), що вже виключає існування будь-якої дебіторської заборгованості.
Крім того, супровідним листом „ІАРА" зазначено, що частина товарів (бланки) згідно з інвойсом № 1659 від 13.07.2006 року поставляються на безоплатній основі, при цьому вартість таких бланків для митних цілей становить 10 дол. США, що і пояснює виникнення різниці між задекларованою вартістю товарів і сумою.
Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ЗАТ „ПУМБ” в частині вимог визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000291323/0/19246/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000291323/1/28843/10/22-013 від 12.08.2008 року на суму 579,21 грн.
У п. 3.3.4 акту перевірки встановлено порушення банком ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" в частині не подання податкового розрахунку земельного податку до органу державної податкової служби та ч. 1 ст. 15 Закону в частині не сплати земельного податку у сумі 8 276,18 грн.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю" суб'єктами плати за землю є власники та землекористувачі.
Ст. 2 цього Закону зазначає, що плата за землю сплачується у вигляді земельного податку або орендної плати. Так, земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, крім орендаторів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції. Орендну плату сплачують землекористувачі - орендарі за земельні ділянки, що надані в оренду.
У відповідності із ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельних ділянок виникає після укладання договору оренди та його державної реєстрації. Підставою для укладання договору оренди та набуття права на оренду земельної ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, про що зазначається у ст. 116 Земельного кодексу України.
Крім того, згідно із ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Оскільки позивач не є власником земельних ділянок та державні акти на право постійного користування у зазначених в акті перевірки випадках земельною ділянкою у позивача відсутній, у Позивача не має законних підстав для сплати земельного податку згідно ст. 15 Закону «Про плату за землю».
Судом зазначається, що платником орендної плати за землю до бюджету є орендар земель державної або комунальної власності на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договору оренди земельної ділянки, який набирає чинності після його державної реєстрації.
Ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що при відчуженні будівлі або споруди, яка знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування тією ділянкою, на якій вони розміщені. Однак, п. 4 статті 120 Земельного кодексу України уточняє, що мова йде про перехід права власності на будівлю (споруду) повністю від однієї особи іншим. Тобто, при придбанні банком вбудованого приміщення право користування земельною ділянкою до ЗАТ „ПУМБ" не переходить.
Крім того, судом встановлено, що після купівлі нежитлових приміщень позивач звернувся до Запорізької міської ради з метою взяття в оренду земельних ділянок, на яких розташовані нежитлові приміщення для безбалансових відділень за адресами:
- м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 230;
- м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 42.
Управління земельних ресурсів у місті Запоріжжі, розглянувши звернення Банку з приводу землевідведення під вбудовані в житлові будинки приміщення, повідомило, що дане майно являється складовою частиною житлових будинків згідно із ст. 42 Земельного кодексу України та відведення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди, виконуються підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Виділення частки земельної ділянки власникам не житлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається, відповідно в даному випадку для укладення договору оренди.
Після придбання нежитлових приміщень для філії ЗАТ „ПУМБ” у м.Харкові позивач звернувся з проханням до Харківської та Сумської міських рад надати в оренду земельні ділянки, на яких розташовані нежитлові приміщення. По будівлям за адресами: м. Харків, майдан Конституції, 21/2; м. Харків, пр-т Леніна, 40; м. Харків, пр-т Гагаріна, 43, управління земельних відносин Харківської міської ради повідомило, що на сьогоднішній день відсутнє роз'яснення до Земельного кодексу України щодо оформлення права користування земельними ділянками, на яких знаходяться будівлі спільної власності осіб з різними формами власності.
Позивачем зазначено, та цей факт не заперечувався відповідачем, що по нежитловим приміщенням за адресами: м. Харків, вул. Артема, 25, та м. Суми, вул. Петропавлівська, 91, на теперішній час триває процедура оформлення договорів оренди земельних ділянок відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000311323/0/19248/10/22-013 від 02.06.2008 року, № 0000311323/1/28841/10/22-013 від 12.08.2008 року про донарахування земельного податку за основним платежем 8276,18 грн., штрафними санкціями 4 138,09 грн., всього 12414,27 грн., а також податкових повідомлень-рішень № 0000321323/0/19249/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000321323/1/28842/10/22-013 від 12.08.2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2040 грн.
В акті перевірки ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.12.2007 року за № 395/22-013/14282829 від 21.05.2008 року встановлено , що філією ЗАТ «ПУМБ» в м. Дніпропетровськ порушені вимоги п.5.1., пп. 5.4.6 п.5.4. Закону України № 334/94 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищені валові витрати на вартість страхування орендованих приміщень у сумі 4 055, 86 гривень по періодах ІІІ квартал 2006 року, 2007 рік, ІІ квартал 2007 року.
З матеріалів справи вбачається, що між ЗАТ «Українська акціонерна страхова компанія» АСКА» та ЗАТ «ПУМБ» було укладено Договори страхування майна за №№ 10007579 від 14.09.2006, 7157126 від 17.04.2007 року, 10006936 від 06.09.2006 року, 7157125 від 17.04.2007 року, за якими ЗАТ «ПУМБ» сплачено страхові суми у розмірі 4 055, 86 гривень.
Зазначена сума витрат була віднесена позивачем до складу валових витрат, що є на думку відповідача, неможливим, оскільки підпунктом 5.4.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» чітко передбачено, що до валових витрат включаються Будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Відповідачем зазначено, що оскільки в вищенаведеному переліку не містяться витрати із страхування орендованих приміщень та орендоване майно не відображається в балансі як основні фонди платника податку, то позивачем неправомірно включено до складу валових витрат витрати на страхування орендованого приміщення.
Відповідно до вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Із аналізу вказаної статті вбачається, що законодавець основним критерієм віднесення витрат до валових витрат виробництва та обігу визначає подальше використання товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.
Пунктом 5.4.6 Закону України визначено, що будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Отже, із вказаної статті витікає, що витрати зі страхування майна платника податку, витрати із страхування інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності включаються до валових витрат підприємства.
Майном платника податку в розумінні цього Закону та ст.139 Господарського Кодексу України визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Позивачем надані достатні докази того, що орендовані приміщення враховуються на балансі філії на позабалансових рахунках відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженою постановою Правління НБУ від 20 грудня 2005 року № 480.
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача на неможливість застосування до податкових правовідносин норми Господарського кодексу України з наступних підстав.
По - перше, саме Господарський кодекс встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
По - друге, норми Господарського кодексу України в даному випадку застосовуються не до податкових відносин, а використовуються як основоположні норми, які визначають поняття «господарської діяльності», «майна суб'єкта господарювання», «майна у сфері господарювання».
Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. 1.32 Закону України № 334/94 - ВР, якою визначено, що господарською діяльністю вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, що підтверджено позивачем, суд дійшов висновку про те, що витрати зі страхування орендованих приміщень відносяться до складу валових витрат та вважаються витратами зі страхування платника податку, ризиків, пов'язаних з господарською діяльністю позивача.
Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
А відтак, позовні вимоги ЗАТ «ПУМБ» щодо скасування податкового повідомлення - рішення № 0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 1013, 97 гривень, а також штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 506,98 грн. підлягають задоволенню.
В вищезазначеному акті перевірки податковим органом також встановлено, що філія ЗАТ «ПУМБ» у м. Миколаєві орендує нежитлові та житлові приміщення у фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців, орендну плату за які включає до складу валових витрат філії.
Згідно матеріалам справи між ЗАТ «ПУМБ» у м. Миколаєві та фізичною особою - підприємцем Сенік Ганною Павлівною укладено договір оренди № 370/18-06 від 19.09.2006 жилого приміщення площею 388, 1 кв.м. та договір оренди № 371/18-06 від 19.09.2006 року жилого приміщення площею 63, 7 кв.м.
Із вказаних договорів вбачається, що орендодавець зобов'язався на протязі дії вказаних договорів здійснити переведення приміщення із житлового в нежитлове, але не пізніше 01.08.2007 року. Орендні платежі орендар відповідно до пп. 3.3. договорів здійснює, починаючи з 01.01.2007 року, а договори діють з 19.09.2006 року.
Враховуючи вищенаведені данні про приміщення, що передані в оренду, податковий орган, керуючись п.п. 5.4.10 п. 5.4. ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, встановлює порушення з боку ЗАТ «ПУМБ» вказаної статті щодо включення витрат, не пов'язаних з проведенням господарської операції банку, а саме сум орендних платежів за житлові приміщення, до складу валових витрат.
Позивач в своєму позові обґрунтовує включення витрат зі сплати орендних платежів за оренду жилого приміщення тим, що відповідно до вимог пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Оскільки 12 липня 2006 року на засіданні робочої групи по розвитку мережі Банку було прийнято рішення орендувати в м. Херсон по вул. Жовтневої революції, буд. 19 житлове приміщення з метою відкриття відділення 2-ї категорії та здійснено дії щодо укладення договору оренди та розпочаті роботи по реконструкції будівлі під приміщення відділення банку, то, на думку позивача, це є саме витратами по підготовці відділення до введення в експлуатацію, тобто є витратами на господарську діяльність.
Вивчивши всі матеріали справи та врахувавши пояснення сторін суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому згідно пп. 1.18.5 Закону оренда жилих приміщень - господарська операція, яка передбачає надання жилого будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній чи юридичній особі на визначений строк, для цільового використання та за орендну плату.
Положення статті 813 Цивільного кодексу України визначають, що сторонами у договорі найму житла можуть бути як фізичні особи, та і юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.
Для відображення у складі валових, такі витрати повинні бути пов'язані з господарською діяльністю підприємства у відповідності з вимогами пп. 5.2.1 п. 5.1. Закону.
Враховуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що у разі, коли підприємство здійснює витрати у вигляді орендної плати за оренду житлового приміщення,то такі витрати підприємство не має права включати до складу валових витрат, оскільки житлове приміщення не переведене в нежитловий фонд згідно з нормами Житлового кодексу України та понесені витрати не можуть вважатися пов'язаними із господарською діяльністю підприємства.
Крім того, пп. 5. 4. 10 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» чітко визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення - рішення № 0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 27535,05 гривень, а також штрафних санкцій у розмірі 13 767,53 грн.
Судом також встановлено, що відповідно до пп. 8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном „амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. При цьому, з урахуванням положень пп. 8.1.2 п.8.1 ст.8 цього Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Позивачем в період, що підлягав перевірці, здійснювалося придбання легкових автомобілів, податок на додану вартість, сплачений при придбанні яких, включений до балансової вартості відповідної групи об'єктів основних фондів (друга група).
Відповідно до пп. 8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.
Враховуючи, що позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість в періоді придбання об'єктів основних фондів (легкових автомобілів), у нього були відсутні підстави для включення суми сплаченого в ціні придбання ПДВ до складу балансової вартості групи основних фондів.
Посилання позивача на положення пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.
За змістом наведеної норми її дія розповсюджується на випадки придбання об'єктів основних фондів для одночасного використання в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях, що не має місце у справі.
Відповідно, суд не вбачає у справі наявності „конфлікту інтересів”.
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 26 812,5 грн., а також штрафних санкцій у розмірі 5076,59 грн.
Судом також встановлено, що відповідно до пп. 12.2.1 п.12.2 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Відповідно до пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону. При цьому розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.
З огляду на зазначені норми законодавцем зобов'язано банківські установи створювати страховий резерв. При цьому передумовою формування такого резерву є наявність основного боргу, на упередження можливих негативних наслідків якого спрямовано формування страхового резерву, та віднесення операції, за якою такий борг виник, до активної банківської операції.
Безпосередньо Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” не містить визначення термінів „основний борг”, „активна банківська операція”.
Відповідно до п. 1.4 глави 1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000, до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, крім інших належать: гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003); сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам (балансовий рахунок 1589); гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023); сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9090, 9091); сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб'єктам господарювання (балансовий рахунок 2099); сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими фізичним особам (балансовий рахунок 2299); зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129).
Отже, надані гарантії та підтверджені акредитиви прирівнюються до зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.
Відповідно до п. 1.5 Положення загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора і банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах. Створення страхового резерву у визначених випадках здійснюється банком самостійно і є обов'язковим для банку.
Відповідно до глави 2 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, кредитними операціями є вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняття зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, та інше.
За таких обставин вищевказаним підтверджується належність операцій з надання гарантій та відкриття акредитивів (прийняття зобов'язань про надання коштів) так саме як і надання безпосередньо коштів у користування до активних банківських операцій, які утворюють заборгованість. При цьому, незважаючи на те, що за економічною природою заборгованість внаслідок прийняття зобов'язань про надання коштів та заборгованість з надання коштів у користування відрізняються, обидві операції відносяться до кредитних.
Відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” податкова звітність та інша фінансова звітність, що використовує грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відтак, судом приймається до уваги висновок судово-економічної експертизи, проведеної в рамках цієї адміністративної справи. У відповідності із зазначеним висновком у результаті дослідження наданих експерту документів встановлено, що формування банком страхового резерву за рахунок валових витрат внаслідок виставлення безвідкличних непокритих банківських гарантій, а також надання непокритих акредитивів клієнтів відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, в результаті дослідження наданих експерту документів висновки акту перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про порушення позивачем п.п. 5.2.4, п. 5.2 ст. 5, п.п. 12.2.1, 12.2.2, 12.2.3 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у результаті необґрунтованого формування валових витрат по сумам страхового резерву сформованого під позабалансові зобов'язання (непокриті банківськими гарантіями та акредитивами) не підтверджуються.
Що стосується доводів представників відповідача щодо недопустимості в якості доказу експертного висновку, який є в матеріалах справи з огляду на порушення експертом вимог чинного законодавства при отриманні від позивача, а не від суду документів фінансово-господарської діяльності ЗАТ „ПУМБ”, судом встановлено наступне.
У відповідності із п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року із змінами та доповненнями експерт має право, серед іншого, порушувати клопотання відповідно до процесуального законодавства про надання додаткових та інших матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань. У матеріалах справи міститься клопотання про отримання експертом переліку документів від позивача.
Крім того, на підставі п. 2.3 Інструкції експерту забороняється, серед іншого, самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно. Крім того, експерту забороняється вступати у не передбачені порядком проведення експертизи контакти з особами, якщо такі особи прямо чи побічно зацікавлені в результатах експертизи.
Як вбачається з матеріалів справи, експертом у передбачений Інструкцією спосіб було направлено клопотання в одному екземплярі до суду, а в іншому - до позивача для отримання документів фінансово-господарської діяльності, що останнім й було зроблено: передані документи до експерта для проведення дослідження.
Таким чином, суд не вбачає в діях експерта будь-яких порушень вимог чинного законодавства, які б потягли за собою неможливість використання експертного висновку при оцінці доказів для вирішення справи по суті.
Перевіркою філії ЗАТ „ПУМБ” в м. Києві встановлено, що в порушення пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” Позивач відніс до складу валових витрат, витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності та не підтверджені відповідними первинними документами, а саме: витрати на оплату проїзних квитків на суму 4 361, 00 грн. та витрати на розміщення оголошень в газетах „Хрещатик” та „Урядовий кур'єр” на суму 1 664, 20 грн.
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 Закону про прибуток).
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Отже, для віднесення витрат на оплату проїзних квитків до складу валових витрат необхідно підтвердити, що вони пов'язані з виробничою діяльністю платника.
На підтвердження факту використання проїзних квитків працівниками підприємства позивача у виробничих цілях до матеріалів справи позивачем надані витяги з журналу обліку використання проїзних квитків.
В журналі зазначена дата, прізвище ім'я, по-батькові, маршрут, підпис особи про прийняття та здачу проїзного документу.
Вказані відомості не надають можливості визначити з якою метою (у виробничих або особистих цілях) особи, що зазначені в журналі, відвідували те чи інше місце призначення. Отже даний журнал не підтверджує зв'язку роз'їзду працівників позивача із господарською діяльністю підприємства.
Посилання позивача на існування Розпорядження щодо визначення кола осіб, яким видаються проїзні квитки не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, також позивачем на надані до суду проїзні квитки або акти списання використаних проїзних квитків.
Відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Враховуючи зазначене, позивач не довів факт придбання проїзних квитків з метою їх використання в господарській діяльності та подальшого їх використання у виробничих цілях підприємства, тому суд вважає, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат витрати на оплату проїзних квитків в сумі 4 361, 00 грн.
Позивачем були розміщені в газетах „Хрещатик” та „Урядовий кур'єр” оголошення про призначення судових засідань за позовами позивача до боржників про стягнення кредитної заборгованості.
Сторонами визнається той, факт, що витрати на розміщення оголошень в газетах „Хрещатик” та „Урядовий кур'єр” складають 1 664, 20 грн.
Розміщення оголошень в газетах спрямоване на забезпечення судового процесу щодо стягнення існуючої заборгованості та безпосередньо пов'язане із здійснення господарської діяльності.
Згідно до акту перевірки підставою для висновку про необґрунтованість віднесення позивачем зазначених витрат до складу валових витрат відповідачем зазначене ненадання документу, який підтверджує факт публікацій.
Позивачем надані до матеріалів справи копії оголошень про виклик до суду відповідачів у справах про стягнення позивачем кредитної заборгованості (а. с. 70 - 73)
Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати на оплату оголошень в газетах „Хрещатик” та „Урядовий кур'єр” на суму 1 664, 20 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 416,05 грн., а також штрафних санкцій у розмірі 208,02 грн.
Судом встановлено, що на порушення пп. 8.1.2., 8.1.4. п. 8.1., пп. 8.2.1. п. 8.2., пп. 8.3.5. п. 8.3. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем нарахована амортизація на придбане не житлове приміщення до дати введення в експлуатацію такого об'єкту основних фондів групи 1, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 478 944, 00 грн.
На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22 грудня 2006 року з ПП „Альтера-сервіс”, позивач придбав у власність не житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Міцкевича, 32, загальною площею 1 598 кв. м.
Згідно до п. 3.2. Договору продажна вартість приміщення складає 12 700 000 грн. Вказана сума грошових коштів була перерахована позивачем на рахунок приватного підприємства „Альтера-сервіс” 25 грудня 2006 року.
27 грудня 2006 року вказане не житлове приміщення передане приватним підприємством „Альтера-сервіс” позивачеві за актом приймання - передачі.
27 грудня 2006 року Комунальним підприємством Рівненське бюро технічної інвентаризації зареєстроване право власності на не житлові приміщення, розташовані за адресою м. Рівне, вул. Міцкевича, буд. 32, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності № 13073719 (а. с. 83).
Відповідно до п. 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Таким чином, факт реєстрації права власності на вказане приміщення за позивачем підтверджує, що придбане приміщення прийняте в експлуатацію у встановленому порядку.
Згідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Згідно пп. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до групи 1 основних фондів відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
Враховуючи зазначене, придбане позивачем приміщення правомірно було оприбутковано на баланс банку як об'єкт основних фондів. При цьому датою початку нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку є 1 квартал 2007 року.
Суд не приймає посилання відповідача на акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 02.07.2007 року, оскільки він стосується прийняття приміщення в експлуатацію після реконструкції, це підтверджується самим актом прийняття об'єкта в експлуатацію, в якому зазначений характер будівництва - реконструкція частини нежитлового приміщення, а не нове будівництво.
Тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ЗАТ „ПУМБ” в цій частині.
Судом встановлено, що під час перевірки, яка проводилася відповідачем, встановлено, що в порушення пп. 8.2.2. п. 8.2., пп. 8.3.1, пп. 8.3.2 п. 8.3. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” завищено амортизаційні відрахування по 2 групі основних фондів та занижено амортизаційні відрахування по 3 групі основних фондів, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 4 250, 91 грн., у тому числі:
1) в результаті віднесення основних фондів, що підпадають під визначення групи 3 до групи 2, а саме решітки для чищення взуття, завищено амортизаційні відрахування 2 групи основних фондів та занижено амортизаційні відрахування 3 групи основних фондів, що призвело до загального завищення амортизаційних відрахувань на суму 457, 84 грн.;
2) в результаті віднесення основних фондів, що підпадають під визначення групи 3 до групи 2, а саме: вивіски та рекламного оформлення відділення завищено амортизаційні відрахування 2 групи основних фондів та занижено амортизаційні відрахування 3 групи основних фондів, що призвело до загального завищення амортизаційних відрахувань на суму 3 793, 07 грн.
Відповідно до пп. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до основних фондів 2 групи відносяться автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що решітка для чищення взуття не відноситься до основних фондів 2 групи, оскільки не підпадає під жоден з перелічених видів основних фондів, які відносяться до 2 групи.
До 3 групи відносяться будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4. Суд дійшов висновку про те, що решітка для чищення взуття відноситься до 3 групи основних фондів, отже в цій частині висновки акту є обґрунтованими.
Вивіска, а також рекламне оформлення відділення є металоконструкцією з профільної труби, обшиті фрезерованими композитними матеріалами з внутрішньою під світкою люмінесцентними лампами, встановленим світло обладнанням та фотоелементами для незалежного включення/відключення. З наведеного вбачається, що вивіска відноситься до основних фондів 2 групи, а саме: до електромеханічних приладів та інструментів, іншого конторського (офісного) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Враховуючи зазначене, позивачем правомірно віднесено вивіску до 2 групи основних фондів та, відповідно, правильно здійснювались амортизаційні відрахування. Суд не погоджує висновки відповідача щодо віднесення вивіски до 3 групи основних фондів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 4 492 127,99 гривень, а також штрафних санкцій у розмірі 3 662 029,95 грн., а всього 8 154 157,94 грн.
У ході проведеної перевірки працівниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку було встановлено порушення п. 13.1 а), в), п. 13.2 ст. 13 , п. 18.1 ст. 18 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР в частині не утримання та не внесення до бюджету податку на прибуток нерезидентів на суму 237 732,00 грн.:
- при здійсненні ліцензійного платежу у сумі 917 245 грн. на користь Vision Solution inc, США, сума несплаченого податку складає 91 724,50 грн.,
- при здійсненні ліцензійного платежу у сумі 1320701 грн. на користь компанії Euronet USA, США, сума несплаченого податку складає 132070,10 грн.,
- при виплаті процентів ABN AMRO BANK N.V., Нідерланди у сумі 581606,00 грн., сума несплаченого податку складає 11632,12 грн.,
- при виплаті процентів FORTIS BANK, Нідерланди у сумі 115266 грн., сума несплаченого податку складає 2305,32 грн.
У ході судового розгляду встановлено:
Згідно з пп. 13.1 Закону про прибуток під доходами , отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України , слід розуміти , зокрема п.”в” - роялті. Статтею 13 Закону передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента , що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого від провадження господарської діяльності, крім доходів, визначених в п.13.3-13.6 ст.13, зобов”язані утримувати податок з таких доходів у розмірі 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Відповідно до п. 18.1 ст. 18 Закону про прибуток , якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до ст.26,27 „Віденської конвенції про право міжнародних договорів” кожен чинний міжнародний договір є обов”язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись. Учасник цієї Конвенції не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним міжнародного договору. Для України Віденська конвенція набула чинності 13.06.1986 і згідно зі ст.9 Конституції України це положення є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 15 ЗУ „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 №1906-IV міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права, отже права резидентів Договірних Держав не можуть обмежуватися в правах, передбачених відповідним міжнародним договором.
Зокрема, ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 № 1251-XII, ст.18 Закону про прибуток визнано переважну дію положень міжнародних договорів над положеннями національного законодавства України.
На виконання вимог ст. 13, 14 Закону України „Про міжнародні договори України” Кабінетом Міністрів України постановою від 06.05.2001 № 470 затверджено Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування . Відповідно до п.3 Порядку застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів з джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою , яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.
Відповідно до п.4 Порядку підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання особі, що виплачує доходи нерезиденту, довідки (або її нотаріально засвідченої копії) яка підтверджує , що нерезидент є резидентом країни, з якою укладений міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародними договорами.
Пунктом 1 ст.4 . Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал передбачено, що для цілей цієї Конвенції термін "Резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка відповідно до законодавства цієї Держави належить до оподаткування в ній на підставі свого місця проживання, місця перебування, громадянства, місця корпоратизації чи будь-якого іншого аналогічного критерію.
Довідки що підтверджують статус резидентів США згідно пояснень банку та податкової інспекції були надані у ході проведення перевірки . Також дані довідки надані до матеріалів справи. Зазначені довідки свідчать , що контрагенти , з якими Банком були укладені угоди, є резидентами США і відповідно, на них поширюються норми вищезазначених Міжнародних конвенцій, і тим самим можливе звільнення (зниження) іноземного оподаткування доходів, отриманих резидентом США за їх межами.
Таким чином, з огляду на умови п. 26 та п. 27 „Віденської конвенції про право міжнародних договорів”, ст. 19 Закону „Про систему оподаткування „ від 25.06.1991 № 1251-XII, ст.18 Закону про прибуток та п.4 Порядку та п.1 ст.4 Конвенції ЗАТ „ПУМБ” застосував у правовідносинах з резидентами США умови пункту 1 статті 12 „ Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал” від 04.03.1994 , відповідно до якого роялті , якими фактично володіє Vision Solution inc та Euronet USA, можуть оподатковуватись у США. З урахуванням зазначеного доходи резидентів США з джерелом їх походження з України , у зв”язку з наданням довідок підтверджуючих статус нерезидента, не підлягають оподаткуванню на території України.
Згідно з пп. 13.2 Закону про прибуток резиденти , що здійснюють на користь нерезидентів виплату процентів зобов”язані утримувати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародним угод. Відповідно до п.5 Постанови КМУ № 470 від 06.05.2001 при здійсненні банками України операцій з іноземними банками, пов'язаних з виплатою процентів, підтвердження факту , що такий іноземний банк є резидентом країни , з якою укладено міжнародний договір, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу „International Bank Identifier Code”(ВІС).
У зв'язку з тим, що резидентність банків ABN AMRO BANK N.V та FORTIS BANK підтверджується витягом з ВІС , про що вказується представниками банку та представниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку, при виплаті ЗАТ „ПУМБ” процентів на користь нерезидентів банк застосував норми Конвенції між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень стосовно податків на доходи і майно від 24.10.1995.
Відповідно до ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в Україні і сплачуються резидентам Нідерландів, можуть оподатковуватись у Нідерландах. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись в Україні , але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок , що стягується , не повинен перевищувати 2 відсотки від валової суми процентів. Згідно листів ABN AMRO BANK N.V та FORTIS BANK процентні доходи нерезидентів, отримані від ЗАТ „ПУМБ” оподатковуються тільки у Нідерландах.
Таким чином, відповідно до норм Конвенції та підтвердженням нерезидентами відносно оподаткування тільки на території Нідерландів виплата процентів не підлягає оподаткуванню на території України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000271323/0/19245/10/22-013 від 02.06.2008 року щодо донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі основного платежу 237732 грн. та штрафних санкцій у сумі 475464 грн., а всього - у розмірі 713196 грн.
Таким чином, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року з податку на прибу ток, №0000311323/0/19248/10/22-013 та №0000321323/0/19249/10/22-013 від 02.06.2008 року, №0000311323/1/28841/10/22-013 та №0000321323/1/28842/10/22-013 від 12.08.2008 року - з земельного податку та штрафних санкцій, №0000271323/0/19245/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000271323/1/28844/10/22-013 від 12.08.2008 року - з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, №0000281323/0/19247/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000281323/1/28840/10/22-013 від 12.08.2008 року - з податку на додану вартість та рішення про за стосування штрафних (фінансових) санкцій №0000291323/0/19246/10/22-013 від 02.06.2008 року і № 0000291323/1/28843/10/22-013 від 12.08.2008 року - задовольнити частково.
Визнати недійсними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000291323/0/19246/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000291323/1/28843/10/22-013 від 12.08.2008 року на суму 579,21 грн.
Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення №0000301323/1/28845/10/22-013 від 12.08.2008 року в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 4492127,99 гривень, а також штрафних санкцій у розмірі 3662029,95 грн., а всього на суму 8154157,94 грн.
Визнати недійсними податкові повідомлення - рішення №0000271323/0/19245/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000271323/1/28844/10/22-013 від 12.08.2008 року щодо донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі основного платежу 237732 грн. та штрафних санкцій у сумі 475464 грн., а всього - у розмірі 713196 грн.
Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0000311323/0/19248/10/22-013 від 02.06.2008 року, №0000311323/1/28841/10/22-013 від 12.08.2008 року про донарахування земельного податку за основним платежем 8276,18 грн., штрафними санкціями 4138,09 грн., всього 12414,27 грн., а також податкові повідомлення-рішення №0000321323/0/19249/10/22-013 від 02.06.2008 року та №0000321323/1/28842/10/22-013 від 12.08.2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2040 грн.
У решті позовних вимог Закритому акціонерному товариству „Перший Український Міжнародний банк” - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк”, 83001, м.Донецьк, вул. Університетська, 2а, код ЄДРПОУ 14282829, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 29 травня 2009 року в присутності представників сторін.
Повний текст постанови складений та підписаний 29.05.2009 року.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя М.С.Могильницький
Судді О.О.Галатіна
А.Б.Христофоров