Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" вересня 2009 р. Справа № 46/487-07
вх. № 13157/4-46
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - не з*явився відповідача - не з*явився
розглянувши справу за позовом Приватної фірми "Асторія", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський інститут підготовки кадрів", м. Харків
про відшкодування витрат в розмірі 197 660,00 грн.
В грудні 2007 року до господарського суду Харківської області звернулась Приватна фірма "Асторія" (позивач) з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача -ТОВ "Харківський інститут підготовки кадрів" на свою користь 197 660,00 грн. в рахунок відшкодування вартості витрат у зв'язку з поліпшенням орендованого майна, а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита у розмірі 1 976,60 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він орендував у Харківського інституту підготовки кадрів, на підставі договору оренди державного майна № 012/1-12 від 01 червня 2003 року, нежитлове приміщення (кафе), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, площею 152,84 кв.м.
Згідно з Наказом Міністерства промисловості України № 245 від 24.04.2004 р. діяльність орендодавця "Харківського інституту підготовки кадрів" було припинено шляхом його реорганізації через приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський інститут підготовки кадрів”.
Згідно з п. 10.6 вищезазначеного договору оренди реорганізація орендодавця не є підставою для змін умов або припинення дії цього договору.
Реалізуючи своє право, передбачене п. 6.2 договором оренди та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" позивач, за дозволом Харківського інституту підготовки кадрів здійснив реконструкцію орендованих приміщень та прибудову до них площею 152,84 кв.м, для чого уклав договори підряду від 01.12.2003 р. з ТОВ "ВТС" та від 25.07.2003 р. з ТОВ "Омега-2". Згідно з цими договорами підряду підрядниками було виконано низку широкопрофільних робіт по будівництву прибудови та реконструкції орендованих приміщень.
На підставі наведеного, позивач вважає, що ним було здійснено за власний рахунок будівництво прибудови до орендованих приміщень та реконструкцію орендованих приміщень за дозволом орендодавця, а тому він має право вимагати від відповідача відшкодування вартості робіт у зв'язку з поліпшенням орендованого майна.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 грудня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 28 січня 2009 року об 11:20 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 січня 2008 року провадження у справі зупинено до вирішення справи № 29/600-07 по суті.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року поновлено провадження справі та призначено судове засідання на 23 березня 2009 року об 11:40 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 02 квітня 2009 року, 12 травня 2009 року,13 липня 2009 року, 07 вересня 2009 року, у зв'язку з неявкою представників сторін та ненадання сторонами витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався. Також ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2009 року, в порядку ч. 2 ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи до 24 вересня 2009 року.
Представники сторін у призначене судове засідання 21 вересня 2009 року не з'явились правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували, документів, витребуваних судом не надали.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав, проте, його представник у судових засідання проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову.
Суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.
01.06.2003 року між Харківським інститутом підготовки кадрів та ПФ “Асторія” укладено договір оренди державного майна № 012/1-12, у відповідності до умов якого, Державне підприємство “Харківський інститут підготовки кадрів” (орендодавець) передав, а Приватна фірма „Асторія” (орендар) прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення (кафе), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, площею 152,84 кв.м, яке знаходиться на балансі Харківського інституту підготовки кадрів.
Згідно зі статтею 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Оскільки в розгляді по справі № 46/55-05 за позовом ТОВ “Харківський інститут підготовки кадрів” (відповідач по даній справі) до ПФ “Асторія” (позивач по даній справі) про виселення, приймали участь ті самі сторони, що і в даній справі, факти, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2005 року не потребують повторного доведення.
Зазначеною Постановою господарського суду апеляційної інстанції встановлено наступні факти, які мають значення для даної справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Харківський інститут підготовки кадрів” створене членами трудового колективу Харківського інституту підготовки кадрів Міністерства промислової політики України після прийняття членами трудового колективу рішення про оренду цілісного майнового комплексу Харківського інституту підготовки кадрів Міністерства промислової політики України, зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.07.2003 р., про що видано відповідне свідоцтво.
Трудовим колективом Державного підприємства “Харківський інститут підготовки кадрів” на підставі Закону України “Про оренду державного та комунального майна” 09.07.2003 р. було утворено Товариство з обмеженою відповідальністю “Харківський інститут підготовки кадрів”(відповідач по даній справі).
На підставі заяви ТОВ “ Харківський інститут підготовки кадрів” та згідно Закону України “Про оренду державного та комунального майна”30.10.2003 р. Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області видало Наказ № 924-п “Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства “Харківській інститут підготовки кадрів” ТОВ “ Харківській інститут підготовки кадрів” та проведення інвентаризації державного майна.
01.03.2004 року між ТОВ “ Харківський інститут підготовки кадрів” та РВ ФДМУ по Харківській області було укладено договір оренди № 446 цілісного майнового комплексу державного підприємства “Харківський інститут підготовки кадрів”.
Наказом Міністерства промислової політики України № 245 від 24.05.2004 р. припинено існування державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів та зобов'язано виключити його із Державного реєстру підприємств.
Вищезазначеною постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що державне підприємство “Харківський інститут підготовки кадрів” було виключене з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та припинено юридичну особу 18.02.2005 р., про це також свідчить довідка Головного управління статистики у Харківській області від 189.02.2005 р. № 1904/12-05.
Оскільки згідно ст.781 Цивільного кодексу України договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем, то з 18.02.2005 р. договір оренди державного майна № 012/1-12 від 01.06.2003 р. припинив свою дію.
Цей факт для розгляду даної справи також є преюдиціальним в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України.
Згідно п.6.2. договору оренди державного майна № 012/1-12 від 01.06.2003 року, орендар (позивач) мав право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.
Згідно п.10.4. договору оренди державного майна № 012/1-12 від 01.06.2003 року, у разі припинення або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю Орендаря. Невідокремлювані поліпшення, зроблені Орендарем за власні кошти з дозволу Орендодавця, повинні компенсуватися Орендодавцем Орендарю у повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.778 Цивільного кодексу України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Аналогічні норми щодо прав орендаря у разі здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна містив також ЦК УРСР 1963 року та Закон України від 10.04.1992 № 2269-XII “Про оренду державного та комунального майна”.
Так, згідно до вимог ст.ст. 264, 265 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, що діяв на час укладання договору оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 року, коли, як стверджує позивач, їм були проведені ремонтні та будівельні роботи, наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До обов'язків наймача входить проведення за свій рахунок поточного ремонту, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно із ст.272 Цивільного кодексу УРСР 1963 року в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.
Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця, і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.
Згідно п. 3 ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.
За змістом п.3 ст. 23 вказаного Закону орендареві надається право здійснювати за власні кошти реконструкцію, технічне переоснащення чи поліпшення орендованого майна виключно за погодженням з орендодавцем і така згода орендодавця на реконструкцію, переоснащення чи поліпшення орендованого майна має бути втілена у певну документальну форму, якщо ці дії не передбачені у самому договорі оренди.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог надав як докази надання Харківським інститутом підготовки кадрів, ксерокопії листів від 16 липня 2003 року та від 14 серпня 2003 року про надання позивачу - Приватної фірмі “Асторія” дозволів на будівництво прибудови до орендованих приміщень та реконструкцію, технічного переобладнання ремонту орендованих приміщень прибудови.
Проте, вказані листи в своєму змісті не містять ані погодженої вартості ремонтних та будівельних робіт, ані погодженого об'єму таких робіт з вказівкою на конкретні кошториси, акти та розрахунки вартості.
Тому підстав, які б надавили можливість стверджувати про отримання належної згоди від орендодавця на проведення саме тих будівельних та ремонтних робіт, про які вказує у позовній заяві позивач, взагалі не вбачається.
Наявність ксерокопій договорів підряду між позивачем та ТОВ “ВТС”, між позивачем та ТОВ “Омега 2”, доданих позивачем до ксерокопій цих договорів ксерокопій довідок про вартість виконаних робіт, договірної ціни, локального кошторису та акту прийому виконаних робіт, не є беззаперечним доказом виконання будівництва та реконструкції приміщень.
Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують факт понесення саме позивачем по справі -ПФ “Асторія” витрат на ті ремонтно -будівельні роботи, які їм визначені в позові.
Окрім того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував сплату цих підрядних робіт підрядникам.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 197 660,00 грн. в рахунок відшкодування вартості витрат у зв'язку з поліпшенням орендованого майна є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог .
Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 15,16,778,781 Цивільного кодексу України, 264,265,272 Цивільного кодексу УРСР, ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статтями 1, 4, 12, 34, 35, 43, 44,49,7582-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Повний текст рішення підписано 28.09.2009 року
Справа № 46/487-07