ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 42/513
17.06.09
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр науково-технічних іновацій Української нафтогазової академії” про стягнення 864 731,09 грн. за участю представників позивача -Матюшенка А.І., довіреність № 491-08 від 10.11.2008 р., відповідача -Чернявського О.О., довіреність № 109 від 19.08.2008 р.,
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 864 731,09 грн. заборгованості з оплати спожитої у 2006 році електроенергії за договором № 2271 від 01.12.2005 р.
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2007 р. № 42/513 (суддя Паламар П.І.).
За розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 07.08.2008 р. справу № 42/513 передано на розгляд судді Чебикіній С.О. у зв'язку з закінченням повноважень судді Паламаря П.І.
10.12.2008 р., 19.12.2008 р. 16.01.2009 р. та 15.06.2009 р. у судових засіданнях оголошувалася перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Заявою від 19.08.2006 р. № 54/ис-6146 позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 824 579,94 грн. боргу з оплати спожитої електроенергії за період з січня 2006 року по червень 2006 року.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, доповненні до відзиву та поясненнях по справі, вважаючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки договір № 2271 від 01.12.2005 р. не є укладеним, вимоги про стягнення заборгованості за такою угодою є необґрунтованими, відповідач не є споживачем поставленої позивачем електроенергії.
Заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом встановлено, що 01.12.2005 р. позивач та відповідач підписали договір № 2271, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а споживач (відповідач) -оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору та додатків до нього.
Як вбачається з матеріалів справи та заяви № 54/ис-6146 від 19.08.2008 р. позивач нарахував відповідачеві 824 579,94 грн. заборгованості за вказаною угодою виходячи з дозволеної потужності струмоприймачів та кількості годин їх використання, а саме:
140 605,22 грн. за спожиті у січні 2006 року 416 386 кВт;
125 469,75 грн. за спожиті у лютому 2006 року 375 568 кВт;
145 350,04 грн. за спожиті у березні 2006 року 414 386 кВт;
136 827,59 грн. за спожиті у квітні 2006 року 399 380 кВт;
138 939,66 грн. за спожиті у травні 2006 року 412 186 кВт;
137 387,68 грн. за спожиті у червні 2006 року 398 780 кВт.
На вартість поставленої відповідачеві електроенергії позивач складав акти прийняття-передачі електроенергії та рахунки на її оплату, які надсилав на адресу відповідача.
На підтвердження існування між сторонами договірних відносин позивач посилається на двосторонній акт приймання-передачі електричної енергії за грудень 2005 року.
Виходячи з положень ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів.
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”, п. 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28, дія яких поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб (крім населення), постачання електричної енергії на забезпечення потреб електроустановки можливо лише на підставі договору з енергопостачальником.
У ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст господарського договору становлять його умови, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).
Нормами ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України закріплено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, строк дії договору є його істотною умовою.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Зважаючи на те, що позивач та відповідач не встановили у договорі № 2271 від 01.12.2005 р. строк його дії, тобто, не досягли згоди щодо однієї з його істотних умов, вказаний договір слід вважати неукладеним (таким, що не відбувся).
Враховуючи, що спірна угода є неукладеною, вміщені в ній положення не породжують юридичних наслідків для сторін. У зв'язку з викладеним, заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію за договором № 2271 від 01.12.2005 р. задоволенню не підлягають.
Крім того, розглядаючи даний спір суд враховує твердження відповідача про те, що договір № 2271 від 01.12.2005 р. був підписаний на постачання електроенергії в рамках експерименту, що проводився позивачем та теплопостачальною організацією у 2005 році. Суттю експерименту було проведення процесу опалення кількох житлових будинків, дитячого садка та шкоди в мікрорайоні Східний в м. Дебальцеве з опалення, що проводилося на основі мазутного палива на опалення з використанням електроенергії. Для цього були споруджені баки-акумулятори для нагрівання теплоносія (води). На зазначені баки необхідно було отримати технічну документацію, прийняти їх на баланс позивача ат ввести в експлуатацію. Після чого їх планувалося передати разом з декількома електроустановками в оренду відповідачу, за допомогою яких останній надавав би послуги з теплопостачання в зазначені будинки та заклади, оскільки позивач не має права надавати такі послуги.
Разом з тим, як вказує відповідач, на такі баки не була одержана технічна документація, у зв'язку з чим в експлуатацію їх не ввели. Як наслідок, за їх допомогою не міг нагріватися теплоносій (вода), шляхом споживання електроенергії, на постачання якої був підписаний договір від 01.12.2005 р. № 2271.
Дані твердження відповідача позивач не заперечив, доказів на їх спростування не подав.
Як слідує з наданих відповідачем до матеріалів справи оборотно-сальдових відомостей по рахунку № 10 “основні засоби” та по рахунку № 01 “орендовані основні засоби” у спірний період у Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр науково-технічних іновацій Української нафтогазової академії” електроустановки як основні чи орендовані основні засоби не обліковувалися.
Згідно з п. 1.2 Правил користування електричною енергією споживачем енергії є юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.
Зважаючи на те, що за договором № 2271 від 01.12.2005 р. відповідачеві електричні установки не передавалися, він не може вважатися споживачем електроенергії за даною угодою.
Відповідно до заяви від 19.08.2008 р. та пояснень представника позивача розрахунок вартості поставленої відповідачеві електроенергії проведено за величиною дозволеної потужності струмоприймачів та кількістю годин їх використання без подальшого перерахунку відповідно до додатку № 10 до договору № 2271 від 01.12.2005 р. Разом з тим, в порушенням вимог суду, викладених в ухвалі від 04.03.2009 р. позивач не надав до матеріалів справи додатку № 10, що унеможливило дослідити його умови. Тому, при встановленні факту споживання відповідачем електроенергії суд керується поданими до позовної заяви актами приймання-передачі та рахунками на оплату. Дослідивши вказані документи, суд встановив, що в складених позивачем актах зазначені інші об'єкти та показники інших приладів обліку, які не мають відношення до об'єктів та приладів, що повинні були бути передані відповідачеві за умовами договору № 2271 від 01.12.2005 р. Також, слід зазначити, що акти контрольного огляду розрахункових електролічильників та зняття показників не містять найменування споживача і його адреси та підпису споживача, а в деяких з них в якості споживача вказана інша особа.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження споживання відповідачем електроенергії за договором № 2271 від 01.12.2005 р.
Вирішуючи даний спір, суд критично ставиться до посилань позивача на акт приймання-передачі електричної енергії за грудень 2005 року як на доказ існування договірних відносин між сторонами, оскільки такому акті відсутнє посилання на спірний договір та не вказані дані електролічильників. Окрім того, даний акт складений з порушенням п. 6.39 Правил користування електроенергією, адже зважаючи на дату підписання договору -грудень 2005 року, позивач не міг визначити середньодобовий обсяг споживання електроенергії за попередній розрахунковий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач заявлені вимоги не довів, заперечень відповідача не спростував, у зв'язку з чим позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр науково-технічних іновацій Української нафтогазової академії” заборгованості по оплаті вартості спожитої електроенергії за договором № 2271 від 01.12.2005 р. задоволенню не підлягають.
Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.О. Чебикіна