Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
Іменем України
22.04.2008
Справа №2-7/17264-2007А
За позовом: Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Чапаєва, 9, ідентифікаційний код 31332064)
До відповідача: Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим (98403, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 3)
Про визнання частково недійсним рішення про застосування штрафних санкцій та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Суддя господарського суду АР Крим І. І. Дворний
Секретар судового засідання В. Є. Євген'єва
представники:
Від позивача - Косов В. Є., предст., дов. №11-11/2019 від 19.11.2007 р.
Від відповідача - Герасименко Н. А., держ. под. інсп., дов. №1988/Г/10 від 22.11.2007 р.; Османов Е. Р., держ. под. інсп., дов. №326/О/10 від 01.03.2007 р.; Лізогуб І. Г., гол. держ. под. інсп., довіреність № 584/11/10 від 22.04.2008 р.
Суть адміністративної справи:
Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим, в якій просить визнати недійсним рішення відповідача про застосування штрафних санкцій №00005823 від 12.11.2007 р. в частині застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 6518574,74 грн. за оптову торгівлі алкогольними напоями без наявності відповідних ліценцій. Крім того, позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим №00005523/0 від 12.11.2007 р. про донарахування Державному підприємству «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» акцизного збору у сумі 13849,46 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6924,73 грн., всього на суму 20774,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог ДП «Агрофірма «Магарач» посилається на те, що відповідачем були безпідставно застосовані штрафні санкції за оптову торгівлю алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії, оскільки реалізація продукції алкогольної промисловості здійснювалася шляхом укладання договорів комісії, що не підпадає під термін «поставка», позаяк передача товару в межах договорів комісії не передбачає передачі права власності. Крім того, позивач також вважає безпідставним донарахування акцизного збору, оскільки податкові зобов'язання виникають з продажу підакцизних товарів, у той час як, на думку позивача, операції по реалізації товарів в межах договорів комісії не є продажем.
Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що за договорами комісії позивачем фактично здійснювалася поставка алкогольної продукції, що, в свою чергу, потребує наявності відповідної ліцензії, яка у ДП «Агрофірма «Магарач» була відсутня, через що фінансові санкції були застосовані правомірно. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем при реалізації виноматеріалу кінцевим споживачам ну був нарахований акцизний збір, а тому податкове повідомлення-рішення №00005523/0 від 12.11.2007 р. також було прийнято обґрунтовано.
22.04.2008 р. до ГС АР Крим від Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим надійшло клопотання про здійснення розгляду цієї справи колегіально. Вказане клопотання було розглянуто у судовому засіданні та залишено без задоволення, про що була винесена відповідна ухвала з виходом до нарадчої кімнати.
Розгляд справи відкладався у порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України вирішення спорів фізичних та юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень віднесено до компетенції адміністративних судів. Згідно з ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки. Отже, спори щодо оскарження рішень органів державної податкової служби в Україні підсудні окружним адміністративним судам. Проте, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, в контексті зазначеного пункту слід виходити з підвідомчості відповідних справ господарським судам, як вона визначалась Господарським процесуальним кодексом України на дату набрання чинності КАС України. Зазначена позиція викладена в листі Верховного суду України від 30.03.2007 р. та в листі Вищого господарського суду України №01-14/195 від 02.04.2007 р. Таким чином, спори щодо оскарження рішень податкових органів підлягають розгляду господарськими судами України в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Ч. 3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень. Однак, оскільки ч. 4 ст. 105 КАС України визначено, що позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, формулювання позивачем вимог про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій визнаються судом правомірним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив:
З 17.09.2007 р. по 24.10.2007 р. Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим була проведена виїзна планова перевірка Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2007 р., за результатом якої був складений акт №280/27/31332064/23 від 31.10.2007 р.
На підставі матеріалів перевірки Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим було винесено рішення про застосування фінансових санкцій №00005823 від 12.11.2007 р., яким до Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 6518574,74 грн. за оптову торгівлю алкогольними напоями без наявності відповідних ліцензій. Крім того, відповідачем також було винесено податкове повідомлення-рішення №00005523/0 від 12.11.2007 р. про донарахування акцизного збору у сумі 13849,46 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6924,73 грн.
Вважаючи вказані рішення податкового органу такими, що прийняті всупереч положенням чинного законодавства України, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання їх недійсними.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення перевірки Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим було встановлено, що в порушення статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» позивачем в охоплений перевіркою період здійснювалася діяльність по оптовій торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії. На підставі цього до позивача були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 6518574,74 грн., що дорівнює 200 відсоткам коштів, отриманих від відповідної реалізації.
Так, 04.01.2007 р. між ДП «Агрофірма «Магарач» (Комітент) та ТОВ «Ельбор» (Комісіонер) був укладений договір комісії на продаж товару №1, п. 1.1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер зобов'язується за плату (винагороду) здійснювати угоди по продажу товару.
Відповідно до п. 1.2 Договору угоди по продажу товару здійснюються від імені Комісіонера та за рахунок Комітенту.
Під товаром у цьому договорі розуміється товар, вказаний в товарних та (або) товарно-транспортних накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3 Договору).
Згідно з п. 1.5 Договору Комісіонер, виконуючи доручення Комітента, здійснює розрахунки з третіми особами - Покупцями, через свій розрахунковий рахунок або касу підприємства.
За угодою, яка виконуються Комісіонером з третьою особою, придбає права та стає зобов'язаним Комісіонер (п. 1.6 Договору).
В п. 3.1 Договору сторони передбачили, що за виконання дій, вказаних в п. 1 цього договору, Комітент сплачує Комісіонеру винагороду, яка вираховується як різниця між ціною товару, вказаною в товарно-транспортній накладній та найбільш вигідною ціною, за якою Комісіонеру вдалося продати товар.
Комісіонер має право самостійно утримувати суму винагороди з коштів, отриманих Комісіонером від третіх осіб за реалізацію товару Комітенту. Утриману суму Комісіонер відображає у звіті. У випадку, коли Комісіонер не скористався правом, наданим йому п. 3.2 Договору, винагорода сплачується Комітентом протягом п'яти днів після отримання звіту(п. 3.2, 3.3 Договору).
Додатковою угодою від 25.05.2007 р. в преамбулі договору комісії 31 від 04.01.2007 р. назва Комітенту була викладена як Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач».
З матеріалів справи вбачається, що аналогічні договори комісії були укладені позивачем з: ВКФ «Ресурс ЛТД» (договір комісії №2 від 07.02.2007 р.); ТОВ «Каскад-06» (договір комісії №3 від 15.01.2007 р.); Національним інститутом винограду і вина «Магарач» (договір комісії №4 від 04.01.2007 р.).
Наявні в матеріалах справи звіти комісіонерів та акти здачі-приймання виконаних робіт свідчать, що на підставі вказаних вище договорів позивачем були отримані кошти у розмірі 3 259 287,37 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року481/95-BP (з наступними змінами та доповненнями) до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:
- оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1700 гривень.
Саме на підставі вказаної норми відповідачем й були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 6518574,74 грн., що дорівнює 200 відсоткам коштів, отриманих від відповідної реалізації (3 259 287,37 грн. х 2).
Проте, з цього приводу суд зазначає наступне.
Ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлено, що імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності ліцензій.
Під ліцензією, згідно зі статтею 1 цього Закону розуміється документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Судом встановлено, що в охоплений перевіркою період позивач мав ліцензію на виробництво алкогольних напоїв серії АБ №155893 (а. с. 62).
Суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензії на виробництво або імпорт алкогольних напоїв або тютюнових виробів, здійснюють поставку цієї продукції підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам за наявності ліцензії на оптову торгівлю (ч. 7 ст. 15 Закону N 481/95-BP).
Отже, законодавчо передбачено, що ліцензуванню підлягає діяльність, пов'язана з поставкою та оптовою торгівлею алкогольним напоями.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» оптова торгівля - діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам підприємницької діяльності.
Таким чином, для віднесення господарської діяльності до категорії оптової торгівлі алкогольними напоями потрібна наявність таких складових частин: 1) придбання товарів; 2) відповідне їх перетворення; 3) наступна реалізація іншим суб'єктам господарювання.
В свою чергу, визначення терміну «поставка» викладене в п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», де зазначено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Причому, цією нормою також передбачено, що не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.
Крім того, відповідно до п.1.31 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Суд зазначає, що при здійсненні операцій з реалізації продукції за договором комісії комісіонер надає відповідну послугу, вартість якої компенсується комітентом і не купує цю продукцію, тобто не набуває статусу власника продукції, яка реалізується.
Крім того, в п. 5.1 договорів комісії зазначено, що товари, які надійшли до комісіонера від комітенту на продаж, є власністю комітента. Право власності зберігається за Комітентом до моменту передачі товару комісіонером третій особі відповідно до умов укладеного між ними договору.
Таким чином, оскільки операції з надання позивачем алкогольної продукції комісіонеру в межах договорів комісії не передбачають передачу права власності на цю продукцію, зазначена діяльність не підпадає під поняття «поставка» або «оптова торгівля», а тому, відповідно, не потребує наявності ліцензії.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проте, рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим №00005823 від 12.11.2007 р. не відповідає зазначеним принципам.
За таких обставин, рішення відповідача №00005823 від 12.11.2007 р. підлягає визнанню недійсним в частині застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 6518574,74 грн. за оптову торгівлі алкогольними напоями без наявності відповідних ліценцій, через що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, за результатом проведеної перевірки відповідачем також було прийнято податкове повідомлення-рішення №00005523/0 від 12.11.2007 р., яким Державному підприємству «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» був донарахований акцизний збір у сумі 13849,46 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6924,73 грн., всього на суму 20774,19 грн.
Так, в ході проведення перевірки було встановлено заниження позивачем акцизного збору у розмірі 19849,46 грн., у тому числі за 2006 рік - 6150,00 грн., за 2007 рік - 7699,46 грн.
Здійснюючи донарахування позивачу акцизного збору за 2007 рік у сумі 7699,46 грн., відповідач зазначає на те, що з січня 2007 року ДП «Агрофірма «Магарач» здійснює реалізацію готової продукції на умовах комісії через підприємства-комісіонери. При цьому, відповідач вважає, що датою виникнення у позивача зобов'язань з акцизного збору є дата звіту комісіонера, в якому зазначені обсяги реалізованої продукції, посилаючись в якості обґрунтування своєї позиції на ч. 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір».
Проте, суд звертає увагу на те, що згідно з наведеною вище нормою датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору;
- або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).
Однак, як вже було встановлено раніше, реалізація алкогольної продукції в рамках договорів комісії, згідно положень чинного законодавства України, не є продажем або поставкою такої продукції, оскільки не передбачає переходу права власності на товар.
У той же час, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» передбачено, що об'єктом оподаткування є:
а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини;
б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів, за виключенням нафтопродуктів), а також для своїх працівників;
в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.
Отже, оборот з реалізації алкогольної продукції в рамках договорів комісії не є об'єктом оподаткування акцизним збором, через що нарахування відповідачем податкового зобов'язання по сплаті акцизного збору у сумі 7699,46 грн. суд вважає безпідставним.
Здійснюючи нарахування ДП «Агрофірма «Магарач» акцизного збору за 2006 рік у сумі 6150,00 грн., відповідач виходив з того, що позивач, реалізувавши виноматеріал кінцевим споживачам, не нарахував акцизний збір по наступним операціям:
- за накладною б/н від 06.06.2006 р. реалізований виноматеріал Романчук І. у кількості 1 літрів на суму 55,10 грн. Оплата зроблена готівковими коштами в касу підприємства за прибутковим касовим ордером № 729 від 06.06.2006р.;
- за накладною №171 від 06.06.2006р. реалізований виноматеріал Савакову та Пузирьову в кількості 180 літрів на суму 5610,00 грн. у рахунок заробітної плати;
- за накладною №150 від 16.06.2006 р. реалізований виноматеріал Медведеву В.В. в кількості 100 літрів на суму 710,00 грн. Оплата зроблена готівковими коштами в касу підприємства за прибутковим касовим ордером № 783 від 16.06.2006р.;
- за накладною №155 від 26.06.2006р. реалізований виноматеріал Свято-Казанскій церкві через Ленеч А.Д. у кількості 660 літрів на суму 1650,00 грн. Оплата зроблена готівковими коштами в касу підприємства за прибутковим касовим ордером № 838 від 27.06.2006р.;
- за накладними №835 та 217 від 12.09.2006р. реалізований виноматеріал Свято-Казанскій церкві через Ленеч А.Д. у кількості 5200 літрів на суму 9000,00 грн. Оплата зроблена готівковими коштами в касу підприємства за прибутковим касовим ордером № 1264 від 13.09.2006р.
Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Ст. 2 Постанови Верховної Ради України «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір» № 365 від 12.09.96р. встановлено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до законів України від 6 лютого 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби”, від 7 травня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої”, від 24 травня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них”, від 11 липня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)".
Ч. 1 ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої” передбачено, що на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції, встановлені ставки акцизного збору на рівні 1,0 гривні за 1 літр.
Отже, законодавчо передбачено, що акцизний збір нараховується на виноматеріали, які мають код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30.
Крім того, згідно п. «в» частині 2 ст.3 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15.09.95р. № 329/95-ВР, з наступними змінами та доповненнями, не підлягають оподатковуванню митна вартість імпортованого або обороти від реалізації (передачі) української сировини, що ввозиться або використовується для виробництва підакцизних товарів.
Проте, з акту перевірки №280/27/31332064/23 від 31.10.2007 р. не вбачається, що реалізовані позивачем у 2006 році виноматеріали мають код згідно з УКТ ЗЕД саме 2204 30.
Суд повідомляє, що п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань отримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №327 від 10.08.2005 р., передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:
- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;
- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;
- у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.
Таким чином, суд вважає, що здійснюючи донарахування податкового зобов'язання з акцизного збору відповідач повинен був чітко висвітлили зміст допущеного позивачем порушення, зокрема, із обов'язковим зазначенням, які саме виноматеріали за кодом згідно з УКТ ЗЕД були реалізовані ДП «Агрофірма «Магарач» в охоплений перевіркою період.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової інспекції України №327 від 10.08.2005 р., акт перевірки є носієм доказової інформації, проте п. 1.1 вказаного Порядку передбачено, що цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України “Про державну податкову службу в Україні” для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами. Отже, акт перевірки є носієм доказової інформації лише для органу державної податкової служби України, на підставі якого останній вирішує питання про притягнення платника податків до відповідальності у разі виявлення порушення норм чинного податкового законодавства. Проте, вказане положення в жодному разі не звільнює відповідача від обов'язку доказування правомірності рішення, прийнятого на підставі акту перевірки.
Проте, під час розгляду справи відповідачем також не були надані суду докази того, що реалізовані позивачем виноматеріали мають код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30, тобто є підакцизним товаром.
Таким чином, оскільки відповідачем не були надані суду докази того, що виноматеріали, які були реалізовані позивачем в період, який перевірявся, є підакцизною продукцією, донарахування Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим акцизного збору за 2006 рік у сумі 6150,00 грн. судом визнається підставним.
При відсутності порушень позивачем норм податкового законодавства України застосування штафних (фінансових) санкцій також не є правомірним.
Судовий збір у розмірі 3,40 грн. у порядку ч. 1 ст. 94, п. 1, 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, п.п. „б” п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
У порядку п. 3 ст. 160, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України вступна та резолютивна частини постанови оголошені та підписані у судовому засіданні 22.04.2008 р. Повний текст постанови складений та підписаний 05.05.2008 р.
Приймаючі до уваги викладене, керуючись ст. ст. 158 - 163, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним рішення про застосування фінансових санкцій Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим №00005823 від 12.11.2007 р. в частині застосування до Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 6 518 574,74 грн. за оптову торгівлю алкогольними напоями без наявності відповідної ліценції.
3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим №00005523/0 від 12.11.2007 р. про донарахування Державному підприємству «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» акцизного збору у сумі 13 849,46 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 924,73 грн., всього на суму 20 774,19 грн.
4. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Чапаєва, 9, ідентифікаційний код 31332064) 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.
Виконавчий лист видати після вступу постанови в законну силу за заявою сторони, на користь якої ухвалено рішення.
Судом роз'яснено сторонам положення ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно якої Постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дійсну Постанову направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.