79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.08.09 Справа№ 25/195А
Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:
за позовом:
Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова (м.Львів)
до відповідача 1
Товариства з обмеженою відповідальністю “Елегант груп” (м. Київ)
до відповідача 2:
Приватного підприємства “Двісті двадцять вольт” (м. Львів)
третя особа:
Закрите акціонерне товариство “Сетвік” (м.Львів)
про :
визнання недійсним господарського зобов'язання.
Головуючий суддя :
Пазичев В.М.
Секретар :
Башак І.Є.
Представники:
від позивача:
Чабан О.С.- представник (довіреність від 18.05.2007 р. №5/10)
від відповідача1:
не з”явився
від відповідача2:
не з”явився
від третьої особи:
Куксов В.Г.-представник, довіреність від 20.05.2009 року
Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз'яснено їхні процесуальні права та обов'язки, а також видано пам'ятки про їхні права та обов'язки.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) до Закритого акціонерного товариства “Сетвік” (м.Львів), Товариства з обмеженою відповідальністю “Артіс-Електромонтаж”, Товариства з обмеженою відповідальністю "Елегант груп" (м. Київ) та Приватного підприємства "Двісті двадцять вольт" (м. Львів) про визнання недійсним господарського зобов'язання, що вчинене з метою, яка суперечить інтересам Держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержавних за таким господарським зобов”язанням.
Ухвалою суду від 08.06.2007 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 25.07.2007 року та роз”єднано позовні вимоги на три самостійні провадження, а саме:
1. про визнання недійсним господарського зобов”язання між Товариством з обмеженою відповідальністю “Елегант груп” (м.Київ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Артіс-Електромонтаж” (м.Львів);
2. про визнання недійсним господарського зобов”язання між Товариством з обмеженою відповідальністю “Елегант-груп” (м.Київ) та приватним підприємством “Двісті двадцять вольт” (м.Львів);
3. про визнання недійсним господарського зобов”язання між Закритим акціонерним товариством “Сетвік” (м.Львів) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Артіс-Електромонтаж” (м.Львів)
Ухвалою від 25.07.2007 року розгляд справи відкладено до 03.08.2007 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 03.08.2007 року розгляд справи відкладено до 17.08.2007 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 17.08.2007 року позовну заяву Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) залишено без розгляду.
29.08.2007 року за вх.№1828-8 позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Львівської області від 17.08.2007 року.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) задоволено, ухвалу господарського суду Львівської області від 17.08.2007 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
31.07.2007 року за вх.№ 7291 на розгляд Господарського суду Львівської області від Закритого акціонерного товариства “Сетвік” (м.Львів) подано позов до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елегант груп" (м. Київ) та Приватного підприємства "Двісті двадцять вольт" (м. Львів) за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору про визнання незаконним дій ДПІ у Франківському районі м.Львова.
Ухвалою від 01.08.2007 року відкрито провадження у справі і призначено до розгляду на 17.08.2009 року. Ухвалою від 17.08.2007 року провадження у справі №25/253-А зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №25/195-А. Ухвалою від 27.05.2009 року провадження у справі поновлено та об”єднано із провадженням у справі №25/195-А. Ухвалою від 27.05.2009 року розгляд справи відкладено до 03.06.2009 року, у зв”язку з неявкою представників відповідачів. Ухвалою від 03.06.2009 року розгляд справи відкладено до 11.06.2009 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 11.06.2009 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 17.07.2009 року. Ухвалою від 17.07.2009 року розгляд справи відкладено до 24.07.2009 року, у зв”язку з неявкою представників позивача та відповдачів. Ухвалою від 24.07.2009 року розгляд справи відкладено до 30.07.2009 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 30.07.2009 року розгляд справи відкладено до 07.08.2009 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 07.08.2009 року розгляд справи відкладено до 12.08.2009 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 12.08.2009 року розгляд справи відкладено до 25.08.2009 року, за клопотанням представника третьої особи. Ухвалою від 25.08.2009 року розгляд справи відкладено до 31.08.2009 року, за клопотанням позивача.
Згідно ч.1 ст.53 КАС України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред”явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Позивач вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 08.06.2007 року, про відкладення від 25.07.2007 року, від 03.08.2007 року, про поновлення провадження від 30.04.2009 року, про об”єднання проваджень у справі №25/253-А із справою №25/195-А в одне провадження від 27.05.2009 року, про відкладення від 27.05.2009 року, про відкладення від 03.06.2009 року, про відкладення від 17.07.2009 року, від 24.07.2009 року, від 30.07.2009 року, від 07.08.2009 року, від 12.08.2009 року, від 25.08.2009 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
03.08.2007 року за вх.№16524 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 03.06.2009 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи. Представник третьої особи проти заявленого клопотання не заперечив.
24.07.2009 року за вх.№15114 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 10.08.2009 року позивач подав уточнену позицію по справі, згідно якої просить суд визнати недійсним господарське зобов”язання між ТзОВ “Елегант груп” та ПП “Двісті двадцять вольт”, у зв”язку з його нікчемністю.
В судовому засіданні 25.08.2009 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги, просить визнати недійсним господарське зобов'язання, у зв'язку з його нікчемністю.
Відповідач 1 вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 08.06.2007 року, про відкладення від 25.07.2007 року, від 03.08.2007 року, про поновлення провадження від 30.04.2009 року, про об”єднання проваджень у справі №25/253-А із справою №25/195-А в одне провадження від 27.05.2009 року, про відкладення від 27.05.2009 року, про відкладення від 03.06.2009 року, про відкладення від 17.07.2009 року, від 24.07.2009 року, від 30.07.2009 року, від 07.08.2009 року, від 12.08.2009 року, від 25.08.2009 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
Відповідач 2 вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 08.06.2007 року, про відкладення від 25.07.2007 року, від 03.08.2007 року, про поновлення провадження від 30.04.2009 року, про об”єднання проваджень у справі №25/253-А із справою №25/195-А в одне провадження від 27.05.2009 року, про відкладення від 27.05.2009 року, про відкладення від 03.06.2009 року, про відкладення від 17.07.2009 року, від 24.07.2009 року, від 30.07.2009 року, від 07.08.2009 року, від 12.08.2009 року, від 25.08.2009 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
16.08.2007 року за вх.№17497 відповідач 2 подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.
Представник відповідача 1 - ТзОВ „Елегант груп” та відповідача 2 - ПП „Двісті двадцять вольт” в судові засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час слухання справи, що підтверджується повернутими поштовими конвертами з поштовою відміткою, що за зазначеною адресою не значиться, та за закінченням терміну зберігання.
Третя особа вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 08.06.2007 року, про відкладення від 25.07.2007 року, від 03.08.2007 року, про поновлення провадження від 30.04.2009 року, про об”єднання проваджень у справі №25/253-А із справою №25/195-А в одне провадження від 27.05.2009 року, про відкладення від 27.05.2009 року, про відкладення від 03.06.2009 року, про відкладення від 17.07.2009 року, від 24.07.2009 року, від 30.07.2009 року, від 07.08.2009 року, від 12.08.2009 року, від 25.08.2009 року виконала частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечила.
10.08.2009 року за вх.№16352 представник третьої особи подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв”язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.
Представник третьої особи ЗАТ „Сетвік” заперечив проти задоволення позовних вимог ДПІ у Франківському районі м. Львова.
Відповідно до ч.2 ст. 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Згідно п.6 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 128 КАС України, справу розглянуто у відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.
В судовому засіданні 31.08.2009 року, відповідно до ст.160 КАС України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови виготовлено, оголошено та підписано 31.08.2009 року.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.
Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
ДПІ у Франківському районі м. Львова (надалі -позивач) звернулася з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання між ТзОВ „Елегант груп” та ПП „Двісті двадцять вольт”, яке виникло на підставі податкової накладної №48 від 30.01.2006 року, та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.
Підставами позову є те, що ДПІ у Франківському районі м. Львова скеровано запит до ДПІ у Дніпровському районі м.Києва щодо проведення зустрічної перевірки на підтвердження взаємовідносин ПП „Двісті двадцять вольт” з ТзОВ „Елегант груп”. З отриманих відповідей від 12.12.2006 року №9741/7/23-109, № 9740/7/23-109 вбачається, що провести зустрічну перевірку ТзОВ “Елегант груп” неможливо, оскільки ТзОВ “Елегант груп” за юридичною адресою не знаходиться. Додатково повідомлено, що за період, який підлягає перевірці, ТзОВ „Елегант груп” подано декларацію з ПДВ без показників діяльності, останню звітність подано по ПДВ за липень 2006 року з нульовими показниками, а з податку на прибуток - за І півріччя 2006року з нульовими показниками.
Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.
Згідно акту документальної перевірки ДПІ у Франківському районі м.Львова №273/29-/33073065 від 02.02.2007 року, господарське зобов'язання між Товариством з обмеженою відповідальністю „Елегант груп” та Приватним підприємством „Двісті двадцять вольт” виникло на підставі податкової накладної №48 від 30.01.2006 року, що видано відповідачем 1 - ТзОВ “Елегант груп”, згідно якої останнім було поставлено товар відповідачу 2 на суму 8 484,10 грн., в т.ч. ПДВ 1 696,82 грн.
Таким чином, на думку позивача, у відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. На думку позивача, наявні у матеріалах справи документи в своїй сукупності підтверджують умисел як ТзОВ “Елегант груп”, так і ПП «Двісті двадцять вольт” на приховування від оподаткування прибутків та доходів. ДПІ у Франківському районі м. Львова звернулась в Господарський суд Львівської області з позовом до ЗАТ «Сетвік», ТзОВ «Артіс-Електромонтаж», ТзОВ «Елегант груп»та ПП «Двісті двадцять вольт»про визнання недійсним господарського зобов'язання що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням.
Відповідач 2 зазначає, що позовну заяву ДПІ у Франківському районі міста Львова про визнання недійсним господарського зобов'язання на суму 8484,1 гривень, в т.ч. ПДВ в розмірі 1696,82 гривень, Товариство не визнає, як таку, що не грунтується на Законі, оскільки, відповідно до статутних та статистичних документів Приватного підприємства "Двісті двадцять вольт" - предметом його діяльності є оптова та роздрібна торгівля електропобутовими приладами, на виконання чого, ПП " Двісті двадцять вольт" придбавало оптом у ТзОВ "Елегант груп", електрообладнання. Така господарська операція була разовою. Так, відповідно до видаткової накладної № 2601/04 від 27 січня 2006 року ПП «Двісті двадцять вольт»придбало у ТзОВ «Елегант груп»товаро-матеріальні цінності на суму 23658,25 гривень, оплатило їх, на підтвердження чого відповідач 2 надає для огляду відповідне платіжне доручення № 160 від 30 січня 2006 року. Придбане електрообладнання, згідно документів, що долучаються до відзиву, продані наступним контрагентам: ТзОВ «Дружба»через Вальковського М.О. по довіреності від 27 січня 2006 року, про що виписано податкову накладну № 12 від 06.02.2006 року - товар на суму 218,93 гривень з ПДВ; ТзОВ «Артіс - Електромонтаж» через Зуба М.П. по довіреності від 27 січня 2006 року та згідно видаткової накладної від 30 січня 2006 року, про що виписано податкову накладну № 7 від 27.01.2006 року - товар на суму 16148,34 гривень з ПДВ; а також, згідно видаткових накладних: № 00-0000006 від 30 січня 2006 року на суму 3126,04 гривень; № 00-0000007 від 30 січня 2006 року на суму 4740,98 гривень з виписуванням відповідних податкових накладних; ДП «Ніко-Захід»через Волощина Р.М. по довіреності від 24 січня 2006 року, відповідно до видаткової накладної № 00-0000010 від 31 січня 2006 року, податкової накладної № 9 від 20.01.2006 року на суму 515,00 гривень з ПДВ; інших операціях з Львівською залізницею, ЛКП «Левандівка», ТзОВ «Вока», ТзОВ «БК Верховина».
Таким чином, за твердженням відповідача 2, спірні господарські зобов'язання підкріплені реальними фінансово - господарськими взаємовідносинами. Позивач, за твердженням відповідача 2, безпідставно вважає, що договір між відповідачами повинен бути визнаний недійсним відповідно до ст.207 ГК України, як такий, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або є нікчемним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України, оскільки, під час проведення перевірки було виявлено взаєморозрахунки з ТзОВ "Елегант груп", яке на дату проведення такої перевірки за юридичною адресою не знаходиться.
Як поінформовано п.11 роз'яснення президії ВАС України від 12.03.1999р. № 02- 5/111 (із змінами) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" до угод, що підпадають під ознаки ст.49 ЦК України, що рівнозначна ст.ст.207, 208 ГК України, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
В даному випадку, на думку відповідача 2, немає завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети, так-як господарські зобов'язання підкріплені фінансово - господарськими взаємовідносинами, оскільки, позивачем не доведено, що спірні договори були укладені відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, а також не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Таким чином, наміру на порушення інтересів держави і суспільства з боку відповідача 2 -ПП "Двісті двадцять вольт" немає, оскільки незнаходження Відповідача 1 (ТзОВ "Елегант груп") за юридичною адресою чи подання звітності з нульовими показниками на дату перевірки, як і вірогідного не включення до складу своїх податкових зобов'язань сум ПДВ не є свідченням наміру відповідача 2 (ПП "Двісті двадцять вольт") на приховування доходів від оподаткування.
Крім того, відповідач 2 наголошує, що пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними" № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. При цьому податковий орган не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності - порушнику податкового законодавства - відповідачу 1 у справі, оскільки, виходячи з приписів ст.61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, та Закону України „Про податок на додану вартість", несплата відповідачем 1 до бюджету ПДВ з операції з відповідачем 2 не може впливати на результати діяльності відповідача 2 і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги -ЗАТ “Сетвік” ваважає дії ДПІ у Франківському районі м. Львова щодо подання позову про визнання недійсним господарського зобов'язання що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням незаконними, оскільки, на думку третьої особи, до висновку, що угода між ТзОВ «Елегант груп»та ПП «Двісті двадцять вольт»укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, позивач дійшов на підставі того, що ТзОВ «Елегант груп»не включило суми ПДВ за реалізований товар до складу податкового зобов'язання та не сплатило дану суму ПДВ до Державного бюджету.
Однак, за твердженням третьої особи, господарське зобов'язання може бути визнано недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Третя особа наголошує, що позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання господарського зобов'язання недійсним.
На думку третьої особи, виходячи із змісту ч. 2 ст. 70 КАС України, доказом наявності мети суперечної інтересам держави і суспільства та умислу на ухилення сторін господарського зобов'язання від оподаткування може виступати обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, який встановлює причинно-наслідковий зв'язок між укладанням угоди, виникненням господарського зобов'язання та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків, а не факти неподання податкової звітності до органів державної податкової служби. Обвинувальний вирок суду про засудження посадових осіб сторін спірного господарського зобов'язання у кримінальній справі про ухилення від сплати податків, зокрема, посадової особи відповідача 1, який міг би підтвердити наявність умислу спрямованого проти інтересів держави та суспільства при укладенні угоди та виникненні господарського зобов'язання, в матеріалах справи відсутній та позивачем не наданий.
На думку третьої особи, позивачем також не доведено, що усна угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобов'язання, була вчинена відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Усна угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобов'язання, не могла містити будь-яких зобов'язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін зобов'язання у даному випадку не може тягнути за собою його недійсності. Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).
Третя особа зазначає, що з викладеного вище видно, що позивач має право звертатись з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням лише у випадку, коли його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідних доказів чого позивачем надано не було, а оскільки, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у позивача відсутнє право на подання даного позову.
Отже, ЗАТ “Сетвік” вказує, що дії ДПІ у Франківському районі м.Львова щодо подання позову про визнання недійсним господарського зобов”язання, що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави, та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержавних за таким господарським зобов”язанням, є незаконними та вважає, що повноваження щодо звернення в суд з вимогою про визнання недійсним господарського зобов”язання по даній справі було використане позивачем всупереч меті, з якою це повноваження було йому надано, а саме, звернення не обгрунтоване та не відповідає нормам чинного законодавства.
При прийнятті постанови суд виходив з наступного:
Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Однак, відповідачами не було подано первинних документів на підтвердження належного виконання договору, зокрема, документів, що підтверджують транспортування (перевезення) товарів: договори перевезення, транспортного експедирування та документи про їх виконання (товарно-транспортні накладні тощо), договори зберігання товару, доказів наявності власних чи орендованих транспортних засобів, що підтверджують надання транспортних послуг, зазначених у податкових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та інших даних, що свідчать про реальність та товарність здійснюваних операцій, а також реальне настання правових наслідків.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІУ, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату і місце складання; 3) назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відсутність у первинних документах за результатами виконання господарських зобов”язань про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання підприємством у власній господарській діяльності.
Окрім того, доказами в підтвердження спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше. З відповідей від 12.12.2006 р. №9741/7/23-109, № 9740/7/23-109 вбачається, що провести зустрічну перевірку ТзОВ “Елегант груп” не можливо, оскільки, ТзОВ “Елегант груп” за юридичною адресою не знаходиться. Додатково повідомлено, що за період, який підлягає перевірці ТзОВ „Елегант груп” подано декларацію з ПДВ без показників діяльності, останню звітність подано по ПДВ за липень 2006 року з нульовими показниками, з податку на прибуток за І півріччя 2006 року з нульовими показниками.
Крім того, укладений між відповідачами договір в разі укладення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), і тому він є нікчемним.
Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, і, тому, позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду з 01.01.2004 року не підлягають. При цьому, встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства презюмується у мотивувальній частині рішення (ухвали), а не в резолютивній. Означена позиція Вищого адміністративного суду України щодо непідвідомчості вимог про визнання нікчемних правочинів недійсними співпадає з позицією Верховного Суду України, висловленій в постанові від 25.09.2007 р. №07\99.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що, оскільки суду непідвідомчий позов про визнання нікчемного правочину недійсним, то провадження у справі слід закрити, згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Згідно ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Одночасно, слід зазначити, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст.228 ЦК України, правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільству, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З огляду на викладене, адміністративний позов податкового органу про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов”язання) недійсним судовому розгляду не підлягає. Відповідно, провадження у даній справі підлягає закриттю в порядку п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Крім того, суд звертає увагу і на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосуван ня санкцій лише судом.
Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рі шенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.
Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.
Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосо вані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи те, що податкова накладна № 48 була виписана 30.01.2006 р., більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду (07.06.2007 р. вх.№ 5075) для застосування конфіскаційних наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що відсутні підстави, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.
Також, суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на активи відповідачів по справі, оскільки позивач не подав обґрунтування та доказів наявності обставин, які норма ст. 117 КАС України визначає в якості підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповід ним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Консти туції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верхо вною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказу вання. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до п.6 ст.71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних при чин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачі, всупереч вимогам, викладеним в ухвалах суду, не подали доказів відсутності порушень чинного законодавства України, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили. Крім того, у даному випадку, позивачем було доведено наявність обставин, на які він посилався у своїй позовній заяві, і вказані обставини відповідачами по справі спростовані не були.
Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судові рішення", суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елегант груп" (м. Київ) та Приватного підприємства "Двісті двадцять вольт" (м. Львів) за участю третьої особи Закритого акціонерного товариства “Сетвік” (м.Львів) про визнання недійсним господарського зобов'язання у зв'язку з його нікчемністю судовому розгляду адміністративним судом не підлягає.
Разом з тим, суд дійшов до висновку, що позов ЗАТ «Сетвік»до ДПІ у Франківському районі м. Львова про визнання незаконними дій не підлягає до задоволення, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно п.11 ч.1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу" № 509-ХІІ від 04.12.1990 р. (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові Інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Таким чином, у ДПІ у Франківському районі м. Львова є повноваження, щодо подання позову про визнання недійсним господарського зобов'язання що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням.
Враховуючи викладене, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судові рішення", суд прийшов до висновку, що позов ЗАТ "Сетвік" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про визнання незаконними дій не є обгрунтованим і не підлягає до задоволення.
Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:
витрати на правову допомогу;
витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.
Згідно п. п. 1, 2 ч. 3 р. VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:
судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;
розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.
Згідно ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб”єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов”язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 19, 67 Конституції України, ч.1 ст.173, ст.174, ч.1 ст.207, ст.208 ГК України, ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ст.ст.17, 48, 53, 69, 89, 94, 116, 122, 123, 124, 138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 160, 162, 163, п.6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Провадження у справі №25/195-А за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів, вул.Стрийська, 35, 79003; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елегант груп" (м. Київ, вул.Марини Раскової,11, код ЄДРПОУ 33781236; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) та Приватного підприємства "Двісті двадцять вольт" (м. Львів, вул.Стрийська,59/151, код ЄДРПОУ 33617651; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) за участю третьої особи Закритого акціонерного товариства “Сетвік” (м.Львів, вул.Смаль-Стоцького,1 79015, код ЄДРПОУ 33073065, р/р 26004001310852 у філії ЗАТ “ОТП Банк” у м.Вінниця, МФО 302720) про визнання недійсним господарського зобов'язання в зв'язку з його нікчемністю - закрити.
2. В задоволенні позовних вимог третьої особи - Закритого акціонерного товариства “Сетвік” (м.Львів, вул.Смаль-Стоцького,1 79015, код ЄДРПОУ 33073065, р/р 26004001310852 у філії ЗАТ “ОТП Банк” у м.Вінниця, МФО 302720) - відмовити.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України:
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя