1 вересня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г. -
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення заробітної плати,
У травні 2006 року перелічені особи звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” вони звільнені від сплати податку з доходів фізичних осіб.
Деснянський районний суд м. Чернігова постановою від 23 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2006 року, позов задовольнив. Судові рішення мотивовані тим, що із заробітної плати суддів утримувався податок з доходів фізичних осіб, але не виплачувалася компенсація за цей податок.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 квітня 2008 року постановлені у справі судові рішення залишив без змін.
У скарзі до Верховного Суду України ДСА порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали касаційного суду через неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.
Відповідно до підпункту “д” пункту 1.3 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” (далі - Закон № 889-IV) дохід із джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений, наданий) унаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.
Судами встановлено, що позивачі працюють суддями Чернігівського районного суду Чернігівської області. Свої позовні вимоги вони обґрунтували тим, що всупереч розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р “Про деякі питання оплати праці суддів” (далі - розпорядження КМУ № 22-р) їм не було компенсовано суми податку з доходів фізичних осіб за період роботи суддями з 2004 по 2006 роки.
Згідно з пунктом 1 розпорядження КМУ № 22-р Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року.
Вищий адміністративний суд України погодився з позицією судів попередніх інстанцій про те, що надання суддям пільг, компенсацій і гарантій за період із 2004 по 2006 роки не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування.
Проте в пункті 2 розпорядження КМУ № 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Як убачається з матеріалів справи та підтверджується наведеними у скарзі ДСА доводами, висновок судів про те, що на користь позивачів слід стягнути компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік, є обґрунтованим. Водночас Вищий адміністративний суд України безпідставно залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення на користь позивачів іще й компенсаційних виплат за 2005, 2006 роки, оскільки законодавством не передбачено здійснення таких виплат за цей період. Разом із цим суди не встановили чи була сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, з рішеннями яких погодився касаційний суд, необґрунтовано стягнули компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб за не передбачений законодавством період.
Крім того, суди помилково розглянули справу за позовом ОСОБА_1 та інших осіб, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо.
У зв'язку з наведеним усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2006 року та постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 червня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
Ю.Г. Тітов