Справа №11-а- 266
Категорія - 191 ч.4 КК України
Головуючий у першій інстанції: Романчук О.М.
Доповідач: Кравченко С.І.
19 лютого 2008 року Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді - Бєлан Н.О. суддів: Стрижко С.І., Кравченка С.І. за участю прокурора - Мінакової Г.О. засудженої - ОСОБА_1 захисника - ОСОБА_2
розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями засудженої ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 9 листопада 2007 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась в с Високе Тетіївського району Київської області, громадянка України, проживаюча у АДРЕСА_1, раніше не судима, -засуджена за ст. 191 ч.4 КК України на п'ять років позбавлення волі, із позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно -господарських функцій строком на три роки; За ст. 366 ч.2 КК України на два роки позбавлення волі, із позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на два роки; За ст. 367 ч.1 КК України до штрафу в розмірі п'ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, із позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно -розпорядчих та адміністративно - господарських функцій строком на два роки.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 5 років позбавлення волі, із позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно -господарських функцій строком на три роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнена від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ст. 367 ч.1 КК України до штрафу постановлено виконувати самостійно.
За ст. 366 ч.1 КК України ОСОБА_1 звільнена від кримінальної відповідальності і кримінальна справа в частині обвинувачення за вказаною статтею закрита в з'язку із закінченням строків давності.
Заявлений по справі цивільний позов задоволений частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Дніпровський круг» 14 136 грн. 96 коп. завданої шкоди. В задоволенні цивільного позову ДП «Дніпровський круг» до ОСОБА_1 в частині відшкодування завданої шкоди відмовлено.
Згідно з вказаним вироком ОСОБА_1 визнана винною в тому, що вона працюючи головним бухгалтером ДП «Дніпровський круг», являючись службовою особою, маючи доступ до матеріальних цінностей підприємства та будучи обізнаною про те, що директор підприємства ОСОБА_3, відносно якого відмовлено в порушення кримінальної справи на підставі ст. 6 п.8 КПК України, періодично виїжджає у відрядження в м. Смоленськ, Російська Федерація, вирішила заволодіти грошовими коштами ДП «Дніпровський круг», шляхом отримання витратних грошових коштів «добових» на відрядження з каси підприємства.
З метою реалізації злочинного замислу ОСОБА_1 при невстановлених обставинах вступила в злочинну змову з директором підприємства ОСОБА_3 і знаючи про те, що він та його перший заступник ОСОБА_4 планують їхати у відрядження в м. Смоленськ за кошти ОСОБА_3 по запрошенню директора ТОВ «Дніпровський круг» Оптовий Ринок» (Російська Федерація), ОСОБА_3 видав наказ, на підставі якого на ОСОБА_4, ОСОБА_1, а також на його самого були складені посвідчення про відрядження строком на вісім днів.
23 грудня 2002 року ОСОБА_1 на підставі виписаного та поданого чеку отримала в АБ « Брокбізнесбанк» грошові кошти в сумі 9 333 гривні, із яких 5 408 гривень призначались як витрати на відрядження. Вказані грошові кошти ОСОБА_1 внесла до каси підприємства склавши при цьому підроблений касовий ордер. Після чого ОСОБА_1 склала та підписала видаткові касові ордери, які містили завідомо неправдиві відомості щодо призначення грошових коштів на відрядження. Вказані ордери були підписані ОСОБА_3, та ОСОБА_4, який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_1 та ОСОБА_3. В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заволоділи грошовими коштами ДП «Дніпровський круг» в сумі 4 608 гривень та розпорядились ними на власний розсуд.
Після чого ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_3, з метою приховання злочину, приблизно в кінці грудня 2002 року склала завідомо неправдиві авансові звіти, до яких додала посвідчення про відрядження, які також містили завідомо неправдиві відомості про перебування ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в м. Смоленськ протягом 8 діб, а саме з 23 по 30 грудня 2002 року.
Крім того ОСОБА_1 визнана винною у тому, що всупереч вимогам ст. 24 «Закону про відпустки», яким заборонено заміну відпустки грошовою компенсацією, неналежним чином виконуючи свої службові обов'язки, через несумлінне ставлення до них, не перевірила правильність бухгалтерських розрахунків, в порушення вимог п.п. 2.15, п.п. 216 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», знаходячись у приміщенні ДП «Дніпровський круг», згідно видаткового касового ордеру №276 від 10 грудня 2004 року, безпідставно виплатила ОСОБА_3 відпускні за 2004 рік в сумі 12921 грн., у склад яких увійшла заробітна плата за грудень 2004 року у розмірі 3022 грн. 96 коп., відпускні за 2004 рік і компенсація за невикористані відпустки у 2001 - 2003 p.p. у розмірі 9 898 грн. 05 коп., чим завдала матеріальних збитків ДП « Дніпровський круг» у розмірі 7 169 грн. 17 коп.
Також 10 вересня 2003 року в приміщенні ДП « Дніпровський круг», згідно видаткового касового ордеру №109 від 10 вересня 2003 року, перевіреного та підписаного ОСОБА_1, в порушення вимог ст. 83 Кодексу законів України «Про працю» та ст. 24 Закону України «Про відпуски» від 15 листопада 1996 року, неналежним чином виконуючи свої обов'язки через несумлінне ставлення до них, безпідставно виплатила ОСОБА_4 компенсацію за невикористану відпустку за 2002 рік у розмірі 723 гр., чим завдала ДП «Дніпровський круг» матеріальних збитків в сумі 723 гр. 04 коп.
Крім того, згідно листка непрацездатності директор ДП «Дніпровський круг» ОСОБА_3 з 17 квітня по 30 травня 2004 року знаходився на стаціонарному лікуванні в Інституті кардіології. Між тим, в порушення вимог п. 7, 9, 14, 20 Постанови KM України « Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» від 26 вересня 2001 року, працівниками бухгалтерії ОСОБА_3 була нарахована заробітна плата за квітень 2004 року у розмірі 4 500 грн. При цьому ОСОБА_1 неналежним чином виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, не перевірила зазначені розрахунки склала видатковий касовий ордер № 92 від 7 травня 2004 року, в якому безпідставно вказала суму заробітної плати у розмірі 3 797 грн. 55 коп. замість належної до сплати суми заробітної плати в сумі 1990 грн. 80 коп.. Надалі, на підставі вказаного касового ордера №92 від 7 травня 2004 року, вказані грошові кошти були виплачені ОСОБА_3, чим були спричинені збитки підприємству на суму 1806 грн. 75 коп.. Всього ОСОБА_1 в результаті неналежного виконання своїх обов'язків заподіяла ДП «Дніпровський круг» матеріальні збитки на суму 9 698 грн..
В апеляції засуджена ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати як незаконний, а провадження по справі закрити посилаючись на те, що в її діях відсутній склад злочину, досудове слідство та судовий розгляд справи проведені необ'єктивно, вирок суду ґрунтується на недостатніх та неналежних доказах.
В апеляції та доповненнях до неї прокурор який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи.
Зокрема на думку прокурора судом не в повній мірі розкрито склад злочину при кваліфікації дій засудженої за ст. 367 ч.1 КК України, а саме не вказано таку кваліфікуючу ознаку як неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.
Крім того, в частині кваліфікації дій засудженої за ч.2 ст. 366 КК України, серед інших, суд вказав кваліфікуючу ознаку «повторно», при тому, що склад злочину, передбачений ст. 366 КК України такої ознаки не містить. Разом із тим дана кваліфікуюча ознака згідно п.1 ч.1 ст. 67 КК України є обставиною, що обтяжує покарання.
Також на думку прокурора суд безпідставно призначив покарання ОСОБА_1 на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим хоча остаточне покарання слід було призначити шляхом часткового складання призначених покарань.
Вислухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію подану прокурором, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції та вважає такою, що не підлягає задоволенню апеляцію засудженої, пояснення засудженої та захисника, які підтримали апеляцію, подану ОСОБА_1, та вважають такою, що підлягає задоволенню апеляція прокурора в частині скасування вироку суду, пояснення представника цивільного позивача, яка просить залишити в силі вирок суду в частині вирішення цивільного позову, провівши судові дебати та надавши засудженій останнє слово, обговоривши доводи викладені в апеляціях колегія суддів вважає, що апеляції підлягають задоволенню частково, а судове рішення, - скасуванню із наступних підстав.
Вирок постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановления належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 321 -339 КПК .
Згідно ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності підсудного, його роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків. При цьому обґрунтування обвинувачення конкретними доказами повинно бути викладено по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним, з наданням аналізу усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції не дотримані.
Зокрема, як убачається із мотивувальної частини вироку суду, постановленого щодо ОСОБА_1, формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним викладено в цілому, без виділення кожного з епізодів обвинувачення, в результаті чого є незрозумілим, які саме дії підсудної суд кваліфікував за кожною із статей КК зазначених у даному вироку.
Показання підсудної ОСОБА_1, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_7, викладені у вироку, узагальнено, в зв'язку із чим також є незрозумілим, які саме фактичні дані, викладені в цих показаннях, визнані судом такими, що стосуються доказуваної обставини.
При цьому судом не мотивовано чому він приймає до уваги одні докази і відхиляє інші. Зокрема як убачається із матеріалів справи ОСОБА_1, як під час досудового слідства так і при розгляді справи в суді не визнавала своєї вини у пред'явленому обвинуваченні. При цьому ОСОБА_1 посилалась на докази, які на її думку, підтверджують її невинуватість, а також оспорювала достовірність доказів на які посилались органи досудового слідства. Вказані доводи підсудної належної оцінки у вироку не отримали.
В зв'язку із вказаними обставинами апеляційний суд позбавлений можливості належним чином перевірити доводи засудженої ОСОБА_8 викладені в апеляції, щодо недоведеності її вини у вчиненні злочинів.
Крім того, як вбачається із постанови про пред'явлення обвинувачення та обвинувального висновку органи досудового слідства кваліфікували дії ОСОБА_1 по внесенню до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей за ст. 366 ч.2 КК України, за кваліфікуючою ознакою спричинення тяжких наслідків. Але згідно з вироком, суд першої інстанції, при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 366 ч.2 КК України, такої кваліфікуючої ознаки як спричинення тяжких наслідків не вказав. При цьому зазначив, що кваліфікує дії підсудної за ознакою повторності. Разом із тим, така кваліфікуюча ознака ст. 366 КК України не передбачена.
При кваліфікації дій засудженої за ст. 367 ч.1 КК України судом не вказана кваліфікуюча ознака даного злочину така як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні вироку були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, які, відповідно до ст. 367 КПК України, є підставою для скасування судового рішення.
Тому апеляцію засудженої ОСОБА_1 слід задовольнити в частині вимог щодо скасування вироку суду. Вимоги ОСОБА_1 про закриття провадження по справі за відсутністю в її діях складу злочину не можуть бути задоволені в зв'язку із обставинами, які зазначені як підстави для скасування вироку.
Апеляція прокурора також підлягає задоволенню частково, оскільки наведене в ній посилання про те суду при призначенні покарання засудженій слід було застосовувати принцип часткового складання покарань, а не принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, а також визнати обставиною, що обтяжує покарання повторність вчинення злочинів, передбачених ст. 366 КК України, є безпідставним.
На підставі викладеного, керуючись ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд ,-
Апеляцію засудженої ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 9 листопада 2007 року, постановлений щодо ОСОБА_1, скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду, але в іншому складі суддів.