Справа № 22-ц-3593/11 Головуючий у 1 інстанції: Береза В.І.
Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Д.
10 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д
суддів: Бойко С.М., Мацея М.М.
при секретарі: Колодці М.І.
з участю: позивача ОСОБА_2, його представника -ОСОБА_3, представника відповідача -ОСОБА_4, третьої особи -ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ТзОВ “Науково-виробниче підприємство-Розліт” -ОСОБА_4 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 березня 2011 року,
Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 березня 2011 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ТзОВ “Науково-виробниче підприємство-Розліт” про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату часу вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Визнано неправомірними наказ №110А від 22.11.2010 року щодо звільнення та стягнення матеріальних збитків та наказ №150 П від 23.11.2010 року про відсторонення та звільнення ОСОБА_2 та скасовано такі.
Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді начальника служби безпеки та охорони ТзОВ “НВП-Розліт” з 07.12.2010 року.
Стягнуто з ТзОВ “НВП -Розліт” в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.12.2010 року по день поновлення -по 15.03.2011року в розмірі 3 488 ( три тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн.
У решті позозних вимог відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі з 07.12.2010 року та стягнення з відповідача середньомісячного заробітку в розмірі 1199 ( одна тисяча сто дев'яносто дев'ять) грн. 13 коп.
Стягнуто з ТзОВ “НВП- Розліт” 120 грн. витрат на ІТЗ та 51 грн. судового збору в користь держави.
Рішення суду оскаржив представник ТзОВ “Науково-виробниче підприємство-Розліт” -ОСОБА_4
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права. Вважає, що рішення підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи. Зазначає, що судом неправильно встановлені спірні правовідносини, прийнято до уваги лише необгрунтовані доводи позивача, що призвело до безпідставного і незаконного задоволення позовних вимог.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що наказ №110А від 22.11.2010 року щодо звільнення та стягнення матеріальних збитків та наказ №150 П від 23.11.2010 року та саме звільнення позивача з роботи не відповідають вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Одним з видів трудового договору, який передбачений ст.23 КЗпП України, є строковий трудовий договір.
Районним судом встановлено, що позивач працював в ТзОВ “Науково-виробниче підприємство-Розліт” начальником охорони і безпеки за строковим трудовим договором, строк дії якого закінчувався 31.12.2010 року.
Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, передбачених частиною першою даної статті.
Однак, у наказі №150 П від 23.11.2010 року не визначено, на якій саме підставі, визначеній ч.1 ст.40 КЗпП України, звільнено позивача.
Згідно пунктів 8.2.3, 8.4 трудового договору, укладеного 01.01.2010 року між ТзОВ “НВП- Розліт” та ОСОБА_2, з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії договору цей договір припиняється у випадках, передбачених законодавством(статтями 40, 41 КЗпП України) та цим договором; при достроковому розірванні договору у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбаченим договором, він розривається з попередженням відповідної сторони за два тижні.
Доказів того, що дане положення трудового договору при звільненні ОСОБА_2 з роботи було дотримано, відповідачем не подано.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівника від роботи допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу і перевірки з охорони праці та протипожежної охорони: в інших випадках передбачених законодавством.
Підстава відсторонення від роботи позивача(неналежне виконання своїх службових обов'язків), зазначена в оскаржуваних ним наказах №150 П від 23.11.2010 року та №110А від 22.11.2010 року, чинним законодавством не передбачена.
Відповідно до ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за дійсну пряму шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідачем на підставі належних і допустимих доказів не доведено, що є його обов'язком відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, жодної з підстав, передбачених ст.134 КЗпП України, покладення на ОСОБА_2 матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини ТзОВ “НВП- Розліт”.
Відтак, колегія суддів вважає, що наказ №110А від 22.11.2010 року у частині стягнення матеріальних збитків з ОСОБА_2, також не відповідає положенням глави 1Х КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ТзОВ “Науково-виробниче підприємство-Розліт” -ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15.03.2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: