ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" липня 2015 р. Справа № 809/2695/15
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Суддя Остап'юк С.В.,
за участю секретаря: Мельничука Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 510 гривень, -
10.07.2015 року Державна податкова інспекція у Надвірнянському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення податкового боргу в розмірі 510 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення податкового обов'язку встановленого підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, статтями 33, 49, 177, 179 Податкового кодексу України не сплатила штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 гривень, застосовані за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи, внаслідок чого утворено податковий борг в цій же сумі, який нею не сплачено.
Позивач в судове засідання не з'явився, просив справу розглядати без участі представника позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, на адресу суду направила заперечення проти позову, яке мотивоване тим, що нею припинено підприємницьку діяльність, а тому у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі необхідно закрити. Просила справу розглядати без її участі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши докази, суд робить висновок, що даний адміністративний позов підставний та підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 04.05.2000 року здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
04.05.2000 року відповідач зареєстрована в Державній податковій інспекції у Надвірнянському районі як платник податків і зборів (обов'язкових платежів).
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, про, що 28.08.2014 року державним реєстратором внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис за №21120060002006434 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, за її власним рішенням.
29.08.2014 року відповідач знята в Державній податковій інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області з податкового обліку.
Вказані вище обставини підтверджуються копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
ОСОБА_1, допущено утворення податкового боргу, що виник в результаті несплати штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 гривень, застосованих позивачем податковим повідомленням-рішенням за №0008351701 від 12.09.2014 року за неподання нею податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011, 2012, 2013 роки.
Неподання податкової декларацій, за вказані періоди, виявлені та зафіксовані в акті про результати камеральної (електронної) перевірки неподаної податкової декларації про майновий стан і доходи з податку на доходи фізичних осіб за №939 від 12.09.2014 року.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори (пункт 8.1). До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 8.2).
Згідно підпункту 9.1.2. пункту 9.1. статті 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних належать податок на доходи фізичних осіб.
Згідно пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно пункту 63.2 статті 63 Податкового кодексу України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України встановлено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами (пункт 63.6 статті 63).
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
У відповідності підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Відповідно пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу (підпункт 49.18.4); календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (підпункт) 49.18.5).
Згідно підпункту «в» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.
Таким чином, відповідач, в порушення обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України та нормами Податкового кодексу України, не подавала до податкової інспекції за місцем проживання податкових декларацій про свій майновий стан та доходи за минулі, як фізична особа (громадянин).
Відповідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.
Відповідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
У відповідності до підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
Таким чином, грошові зобов'язання з сплати штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 гривень, застосованих за неподання податкової звітності за 2011 - 2013 роки, визначених вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, яке відповідачем не оскаржувалося, у відповідності до підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України, є узгодженими.
Відповідно до пункту 113.1 статті 113 Податкового кодексу України суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.
У відповідності до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно пункту 59.5 даної статті Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Судом встановлено, що позивачем на виконання вимог пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України надіслано податкову вимогу за №944-25 від 09.10.2014 року яку відповідач залишила без реагування, а податковий борг за нею не сплатила.
Відповідно до пункту 14.1.175 статті 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання утворює податковий борг.
Таким чином, 510 гривень штрафних (фінансових) санкцій, утворюють податковий борг відповідача в цьому розмірі, який ним не сплачено.
Викладені відповідачем в запереченні обставини не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та для закриття провадження у справі, оскільки, позивачем вказаним вище податковим повідомленням-рішенням застосовано штрафні (фінансові) санкції до ОСОБА_1 за неподання нею як фізичною особою (громадянином) податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2011 - 2013 роки, тобто застосовано санкції як до фізичної особи, а не до суб'єкта господарської діяльності фізичної особи-підприємця.
Крім того, Згідно пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до частини 1 статті 46 вказаного Закону державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Згідно частини 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Підпунктом 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 Податкового кодексу України визначено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Пунктом 97.3 статті 97 Податкового кодексу України передбачено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу здійснюється за рахунок майна зазначеної особи.
Підпунктом 97.4.3 пункту 97.4 статті 97 Податкового кодексу України встановлено, що особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - така фізична особа.
Статтею 102 Податкового кодексу України встановлені строки давності та їх застосування, пунктом 102.1, якої передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Як наслідок, припинення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності та не змінює порядків виконання таких зобов'язань, тобто не звільняє від обов'язку погасити податковий борг, який виник за час здійснення підприємницької діяльності, оскільки у відповідності до підпункту 97.4.3 пункту 97.4 статті 97 Податкового кодексу України особою відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, стосовно фізичної особи-підприємця є така фізична особа.
Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 Податкового Кодексу передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податків вимоги.
Відповідно пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язана погасити податковий борг. Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов'язок забезпечується Конституцією України, стаття 67 якої передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення сума є узгодженою та являється податковим боргом відповідача перед бюджетом, який нею не сплачено та підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету в розмірі 510 гривень.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в дохід державного бюджету податковий борг з сплати податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Остап'юк С.В.
Постанова складена в повному обсязі 31.07.2015 року.