Справа № 357/5851/15-ц
2/357/2276/15
Категорія 26
(ЗАОЧНЕ)
31 липня 2015 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Дмитренко А. М. ,
при секретарі - Боженко Т. В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 04.02.2011 року між нею та відповідачем укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого вона передала у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1 152 000 грн., позичальник зобов'язувалася повернути вказану суму коштів без нарахування відсотків за користування грошовими коштами в строк до 04.02.2012 року, але відповідач повернула тільки частину боргу в сумі, що еквівалентна 93 000 доларів США, по даний час відповідач не повернула частину позичених коштів у розмірі, що еквівалентний 51 000 доларів США. Позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за договором позики у сумі 1 199 010 грн.., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 181 112 грн.75 коп., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 108108 грн., інфляційні витрати у сумі 603624 грн.64 коп., витрати, понесені у зв'язку з вчиненням виконавчого напису нотаріусом за договором позики грошових коштів в сумі 17 064 грн.
В судовому засіданні представником позивача було надано письмову заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій вона просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти за договором позики у сумі 1 199 010 грн.., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 610059 грн.99 коп., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 108108 грн., інфляційні витрати у сумі 2 108 614 грн.42 коп., витрати, понесені у зв'язку з вчиненням виконавчого напису нотаріусом за договором позики грошових коштів в сумі 17 064 грн.
Відповідач та 3-я особа в судове засідання не з'явилися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином за адресою реєстрації їх місця проживання, а також шляхом опублікування оголошення про виклик їх до суду в газеті «Урядовий кур'єр» за 15.07.2015 року, причини неявки суду невідомі, заяв щодо розгляду справи без їх участі на адресу суду не надходило, а тому на підставі ст.ст. 224-226 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи за згодою представника позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Так, по справі встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 /позикодавець/ та відповідачем ОСОБА_2 /позичальник/ 04.02.2011 року було укладено письмовий договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за № 268, що стверджується копією цього договору.
За умовами договору позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1 152 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути вказану суму грошових коштів без нарахування відсотків за користування грошовими коштами в строк до 04.02.2012 року.
Грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання договору /п.2/.
Як передбачено п.3 вказаного договору, в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 144 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу.
Цей договір укладено за згодою чоловіка позичальника ОСОБА_3, викладеної у вигляді заяви, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 04.02.2011 року , реєстровий номер 267, на що вказано в п.9 договору.
Договір було підписано як позикодавцем, так і позичальником, що свідчить про те, що з умовами договору сторони ознайомлені, погодилися з ними при його підписанні.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
В даному випадку між сторонами було укладено письмовий договір позики, на що вказано вище.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.
Так, за ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вказано вище в рішенні, відповідач взяла на себе зобов'язання повернути позивачу борг до 04.02.2012 року, а у разі девальвації національної грошової одиниці України, повернути суму коштів еквівалентну 144000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу.
Девальвація -офіційне зменшення золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсу національної валюти щодо золота, срібла, певної іноземної валюти. У сучасних умовах термін застосовується для ситуацій значного зниження курсу національної валюти відносно «твердих» валют /доларів США, євро/.
Протягом дії укладеного між сторонами договору позики дійсно відбулася девальвація національної грошової одиниці України.
Отже, відповідач мала повернути позивачу суму боргу еквівалентну 144 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу.
З пояснень представника позивача встановлено, що відповідач повернула частину грошових коштів, що еквівалентна 93 000 доларів США.
Отже, залишок боргу становить 51 000 доларів США, що згідно розрахунку представника позивача за офіційним курсом НБУ станом на 09.04.2015 року / 100 доларів США : 2351,0335/ становить 1 199 010 грн.
Позовних вимог щодо суми основного боргу представник позивача не уточнювала, а за положеннями ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, згідно умов договору позики та приписів вищенаведених правових норм, з відповідача належить стягнути на користь позивача основний борг в сумі 51 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ відповідно до наведеного в рішенні розрахунку становить 1 199 010 грн.
Представник позивача просить суд стягнути борг за договором позики з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних з простроченої суми.
При цьому суд виходить з наступного.
Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що стосується вимог представника позивача про нарахування інфляційних збитків, то ці вимоги суд вважає необгрунтованими, оскільки, як вказано вище, до стягнення підлягає сума боргу у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на 09.04.2015 року згідно розрахунку представника позивача.
Крім того, в п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що інфляційне нарахування проводиться на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті.
Правовідносини між сторонами по справі, які виникають з договору позики грошових коштів, аналогічні кредитним правовідносинам, де фактично позикодавцем виступає банк або інша фінансова установа.
Щодо нарахування 3 % річних з простроченої суми, то позичальник мав повернути борг в строк до 04.02.2012 року, за період з 05.02.2012 року по 05.02.2015 року /за розрахунком представника позивача/ період прострочки становить 1097 днів, 3% від 1 199 010 грн. /35970 грн. : 365 дн. =98,549 грн. за день/, за період прострочки складає 108 108 грн.
Представник позивача просила суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 610 059 грн.99 коп. із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.
При цьому представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилається на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Умовами укладеного між сторонами договору позики не передбачено нарахування пені і не встановлено її розміру.
А застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є необґрунтованим, оскільки дія цього Закону поширюється на договірні правовідносини, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, на що вказується в самому Законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань“ від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Отже, з врахуванням всього вищенаведеного, на користь позивача з відповідача належить стягнути основний борг в сумі 1 199 010 грн. та 3 % річних з простроченої суми, що становить 108 108 грн., всього 1 307 118 грн.
В судовому засіданні також було встановлено, що 19.06.2014 року в зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору позики за зверненням позивача приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на майно, що належить ОСОБА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, пропонується задовольнити вимоги ОСОБА_1 у розмірі 1 706 385 грн. 60 коп., що за офіційним курсом НБУ становить 144 000 доларів США, за договором позики грошових коштів від 04.02.2011 року, що вбачається з копії виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 1076.
Згідно постанови державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 12.09.2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44722243 з примусового виконання даного виконавчого напису нотаріуса, що стверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження.
В п.17 зазначеної вище в рішенні Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 роз'яснюється, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.
У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.
Як пояснила представник позивача, виконавчий напис по цей час не виконано, оскільки належне боржнику нерухоме майно перебуває у заставі банку, іншого майна, на яке можна звернути стягнення, державним виконавцем не виявлено.
Оскільки інших доказів суду не надано, то вимоги позивача щодо стягнення боргу за договором позики після вчинення виконавчого напису нотаріусом є обґрунтованими.
Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві /ст.ст.3, 4 ЦПК/.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову також в частині вимог про стягнення грошових коштів в сумі 17 064 грн. у зв'язку з вчиненням виконавчого напису нотаріусом за договором позики, оскільки представником позивача не обґрунтовано, на підставі яких правових норм ця сума підлягає відшкодуванню на користь позивача, крім того, позивачем самостійно було обрано такий спосіб захисту порушеного права, як звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
На підставі ст.ст.79, 88 ЦПК України на користь позивача належить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в сумі 3 654 грн. та витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача до суду в сумі 630 грн. згідно наданих квитанцій, всього 4 284 грн.
Керуючись ст.ст.509, 526, 533, 549, 551, 610, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 3,4, 10, 11, 60, 79, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 1 307 118 грн. та судові витрати в сумі 4284 грн., всього 1 311 402 грн.
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення може бути скасоване Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яку може бути подано до суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення воно може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Суддя ОСОБА_5