"28" липня 2015 р. м. Київ К/800/6841/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря: Іванова Д.О.
представників:
позивача: Дзюба А.В.
відповідача: Гладченко Н.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року
у справі № 825/2416/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс»
доНіжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс») звернулось з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2014 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.
До початку розгляду касаційної скарги позивачем подано клопотання, в якому він просить закрити провадження у справі № 825/2416/14 у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу.
Заслухавши пояснення представника ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс», та враховуючи заперечення відповідача щодо задоволення даного клопотання у зв'язку з рішенням ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо не погодження застосування податкового компромісу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Авесбуд» за період з червня по грудень 2013 року, за результатами якої складено акт від 13.05.2014 року №1672/22-35129952.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 3 006 529,00 грн. та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 3 164 767,09 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 року №0001092200, яким ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 758 161,25 грн. (за основним платежем - 3 006 529,00 грн. та за штрафними санкціями - 751 632,25 грн.) та №0001102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 955 958,86 грн. (за основним платежем - 3 164 767,09 грн. та за штрафними санкціями - 791 191,77 грн.)
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.
Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:
- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.
Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» сум податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Авесбуд» оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» виходив з реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Авесбуд».
Проте, приймаючи рішення у справі, судами взагалі не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо реальності господарських операцій між ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Авесбуд».
Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.
Також, приймаючи рішення у справі, судами не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо ділової мети спірних господарських операцій, подальше використання придбаних послуг платником у власній господарській діяльності.
Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2014 року - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун