28.07.2015 р. Справа№ 914/1862/15
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.,
розглянувши матеріали справи:
Позивач: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ; ідентифікаційний код 20077720)
Відповідач: Комунальне підприємство "Жовкватеплоенерго" (80300, Львівська обл., Жовківський р.-н, м. Жовква, вул. Лесі Українки, 5; ідентифікаційний код 22356022)
про стягнення пені та 3% річних
ціна позову: 16662,03 грн.
Представники:
Позивача: Конопліцький І.В. - представник (довіреність №14-10 від 14.01.2015р.);
Відповідача: Голуб Н.С. - представник (довіреність №782 від 03.11.2014р.).
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" про стягнення пені та 3% річних; ціна позову: 16662,03грн.
Підставою позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем зобов'язань в частині здійснення розрахунків за укладеним договором від 31.01.2013р. №13/3746-БО-21 на купівлю-продаж природного газу. При цьому Позивач просить стягнути з Відповідача 13655,19грн. пені, та 3006,84грн. 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.06.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2015р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 23.06.2015р. В судовому засіданні 21.07.2015р. оголошувалась перерва до 28.07.2015р.
Представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38,59 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення по суті справи з обґрунтуванням наявності підстав для задоволення позову.
Протягом розгляду справи подав наступні документи:
- 23.06.2015р. повідомлення №25493/15, в якому зазначено про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України. Крім того, у повідомленні зазначено, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повідомляє суд про те, що на даний час неможливо надати для огляду судом оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви, оскільки у Позивача Державна фінансова інспекція України провадить ревізію. Усі оригінали договорів, актів приймання передачі, банківських виписок знаходяться у відповідного контролюючого органу;
- 21.07.2015р. письмові пояснення про повне та скорочене найменування Позивача вх.№30102/15 з додатком (копія Статуту Позивача).
Представник Відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнала, пояснила суду те, що дана заборгованість виникла не з їхньої вини, оскільки Відповідач фінансується з державного бюджету, заявила клопотання про зменшення розміру пені та відстрочення виконання рішення терміном на 6 місяців.
Протягом розгляду справи подала наступні документи:
- 22.06.2015р. клопотання №25448/15 в якому зазначено, що представник Відповідача Голуб Наталія Степанівна перебуває у відпустці з 22 червня по 20 липня 2015 року включно, відповідно, взяти участь в судовому розгляді у даній справі не має можливості. У зв'язку з тим, що представник КП "Жовкватеплоенерго" Голуб Наталія Степанівна взяти участь у даному засіданні не має можливості, іншого представника для виконання вимог ухвали та забезпечення участі в судовому розгляді у даній справі у підприємства немає, КП "Жовкватеплоенерго" просить суд відкласти розгляд справи на інше число із врахуванням відпустки, в якій знаходиться представник Відповідача, для забезпечення права на захист та повного і всебічного розгляду справи. В задоволенні клопотання відмовлено з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 23.06.2015р.;
- 21.07.2015р. клопотання №508 (вх. 30187/15) про зменшення суми неустойки на 50% та відстрочення виконання рішення суду терміном на 6 місяців, з додатками.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань в порядку ст.38 ГПК України представниками Сторін протягом розгляду справи не заявлялось.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, суд встановив наступне:
31.01.2013. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Позивач) (Продавець) та Комунальним підприємством "Жовкватеплоенерго" (Покупець) укладено договір №13/3746-БО-21 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах Договору. Газ, що передається за Договором, використовуються Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п.1.2).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що Продавець передає Покупцеві з 01.01.2013 по 31.01.2013р. газ обсягом до 303,1тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.
МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсяг
Січень303,1Квітень-Липень-Жовтень-
Лютий-Травень-Серпень-Листопад-
Березень-Червень-Вересень-Грудень-
І кв.303,1ІІ кВ.-ІІІ кВ.-ІV-
Відповідно до п.3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.
У п. 5.1 Договору зазначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).
Згідно п.п.5.2, 5.3 Договору, ціна за 1000куб.м газу становить 3509,00грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60грн., крім того ПДВ - 20% - 61,12грн., всього з ПДВ - 366,72грн. до оплати за 1000куб.м. природного газу - 3884,78грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96грн., всього з ПДВ - 4661,74грн.
Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Приписами п. 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору, Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1 Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до п.9.3 Договору, строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Згідно п.11.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширю дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 01.01.2013р. і діє в частині поставки газу до 31.01.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.10.2013р. встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).
У ч.1 ст.230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частинами 1 та 3 статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).
У ч.1 ст.612 Цивільного Кодексу України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На виконання умов Договору Позивачем протягом січня 2013 року поставлено Відповідачу відповідно до підписаного та скріпленого відбитками печаток Сторін акту приймання-передачі природного газу від 22.01.2014р. природний газ в обсязі 240,783тис.м.куб. на загальну суму 1122466,78грн. з ПДВ.
При цьому підписання Відповідачем акту приймання-передачі природного газу, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Згідно доводів Позивача, Відповідач прострочив оплату за поставлений у січні 2013 року природний газ, у зв'язку з чим Позивачем нараховано пеню у розмірі 13655,19грн. (за період з 14.02.2013р. по 13.08.2013р.) та 3006,84грн. 3% річних (з 14.02.2013р. по 05.09.2013р.).
Відповідач визнав несвоєчасність оплати за поставлений у січні 2013 року природний газ, про що зазначив у клопотанні від 21.07.2015р. №508 (вх. №30187/15). Крім того, наведене підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром платежів.
Щодо визнання Відповідачем позову суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.51 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання.
Згідно ч.ч.5, 6 ст.22 ГПК України, відповідач має право визнати позов повністю або частково; господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Частиною 3 статті 43 ГПК України передбачено, що визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
З даного приводу суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що визнання позову Відповідачем суперечить законодавству чи порушує права або охоронювані законом інтереси інших осіб. Крім того, фактичні обставини, які визнані Відповідачем, встановлені судом на підставі вищенаведених доводів та доказів.
Перевіривши правильність проведеного розрахунку пені та 3% річних, суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки Позивачем не враховано, що день часткової оплати боргу є днем, в якому сума боргу зменшилась на здійснену часткову оплату (аналогічна позиція відображена у п.п.1.4, 1.9 Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"), а відтак, невірно розраховано періоди прострочення у відповідності до динаміки змін сум боргу.
При цьому суд взяв до уваги, що згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відтак, прострочення строку у такому випадку починає свій обрахунок із наступного за цим робочим днем.
Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що розмір пені за період з 14.02.2013р. по 13.08.2013р. складає 13408,61грн.; розмір 3% річних за період з 14.02.2013р. по 04.09.2013р. становить 2947,45грн.
У клопотанні від 21.07.2015р. вх.№30187/15 Відповідач просить суд зменшити розмір неустойки на 50%. Посилаючись на п.3 ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відтак, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні доводи про завдані збитки, суд не вправі застосовувати наведену норму законодавства при вирішенні даного спору.
Проте, суд зазначає, що відповідно ч.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов'язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Крім того, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Винятковість в даному випадку обґрунтовується тим, що Відповідач належить до державного сектору, відтак вина, за яку настає відповідальність у вигляді стягнення пені, Відповідача є неповною, оскільки проведення ним розрахунків за Договором залежить, в тому числі, від державного фінансування.
Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) № 18 від 26.12.2011р. зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
При цьому, діючим законодавством не передбачено необхідності звернення відповідача до суду з заявою про зменшення неустойки, а також не обмежено суд в розмірах зменшення неустойки (постанова Вищого господарського суду України від 21.08.2013р. у справі № 911/571/13-г).
Враховуючи вищенаведене, в тому числі протокол №32 засідання обласної територіальної комісії, утвореної відповідно до п.7 "Порядку" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.13р. №167 "Про затвердження порядку та умов надання у 2013р. субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися, та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" від 29.05.2013 р., що серед інших, є винятковою обставиною; беручи до уваги те, що неналежне виконання зобов'язання Відповідачем має місце з урахуванням об'єктивних та невід'ємних, незалежних від Відповідача факторів, а саме: різниці у тарифах, невідшкодування такої з місцевого бюджету, значної заборгованості населення; враховуючи також те, що сума боргу за Договором складає менше 3% від встановлених судом здійснених Позивачем поставок, що вказує на ступінь виконання зобов'язання Відповідачем та характеризує ступінь вини Відповідача; беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази, що встановлене судом порушення Відповідачем зобов'язання потягло значних втрат для Позивача, суд вважає за доцільне частково задоволити клопотання Відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій на 30%.
Сума пені, що підлягає до стягнення з Відповідача на користь Позивача з урахуванням її зменшення на 30% становить 9386,03грн.
При цьому суд врахував, що п.п.1.1, 1.2 Договору визначено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах Договору, та для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.
Розділом 4 Договору передбачено, що кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Покупця з урахуванням вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010р. №288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів".
На виконання вимог Закону України від 11.09.2003р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", здійснюючи експертизу нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади щодо їх відповідності принципам державної регуляторної політики, Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва 29.10.2012р. прийняла Рішення № 6 Про необхідність усунення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 N1160-ІУ "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Рішення).
У вказаному Рішенні зазначено, що за результатом здійсненої експертизи Методики встановлено, що окремі її норми не відповідають принципам державної регуляторної політики, визначеним статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а також вимогам статті 5 цього Закону.
При формуванні тарифів на теплову енергію для потреб населення до прямих матеріальних витрат планованої виробничої собівартості включаються, зокрема витрати на придбання природного газу, які визначаються виходячи з обсягу виробництва теплової енергії та діючих цін на паливно-енергетичні ресурси, як передбачено пунктом 18 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги".
Проте, існує неузгодженість між вказаними вище нормами Порядку та Методикою, у зв'язку з чим збільшується додаткове навантаження на фактичну собівартість виробництва теплової енергії.
Так, згідно з Методикою теплогенеруючі підприємства визначають обсяги природного газу за ціною, яка на сьогодні, відповідно до постанови НКРЕ від 13.07.2010р. N813 "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих", складає 1091 грн./1000 м 3 (без ПДВ).
Однак, до граничної ціни не включено повний обсяг виробництва теплової енергії для потреб населення, а входить лише та частка теплової енергії ("корисний відпуск"), яка спожита населенням до точки продажу (зовнішня стіна житлового будинку).
Таким чином, під час формування граничного рівня ціни на природний газ для відповідних суб'єктів господарювання не враховується обсяг теплової енергії, яка при транспортуванні по трубопроводам втрачається згідно зі встановленими та затвердженими технологічними нормативами.
Тому на сьогоднішній день підприємства змушені закуповувати природний газ на виробництво частини теплової енергії для потреб населення, яка втрачається відповідно до технологічних нормативів у процесі транспортування за ціною 3885 грн./1000 м 3 (без ПДВ), що фактично дорівнює ціні виробництва теплової енергії для бюджетних та інших споживачів.
Таким чином додаткові збитки підприємств теплоенергетики тільки за 2012 рік, пов'язані із застосуванням ціни природного газу для різких категорій споживачів при виробництві та реалізації теплової енергії населенню, які відносяться до фактичних витрат, становитимуть 3283 млн. грн. (без ПДВ).
Зазначені додаткові збитки призводять до суттєвого фінансового навантаження на теплогенеруючі підприємства, що, в свою чергу, негативно впливає на розвиток системи теплопостачання в цілому та технічного стану мереж зокрема.
У зв'язку з цим Методика потребує внесення змін в частині визначення обсягів природного газу, який використовується для виробництва в повному обсязі та продажу теплової енергії для населення з урахуванням нормативних технологічних втрат, та за ціною як для населення.
З урахуванням вищезазначеного, Методика не відображає основних принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, задекларованим статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зокрема щодо:
доцільності - обґрунтованості необхідності державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
адекватності - відповідності форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
ефективності - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
збалансованості - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави.
Разом з цим вищезазначена Методика не повною мірою узгоджується з вимогами статті 5 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі ступінь вини Відповідача, винятковість випадку та те, що матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов'язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд дійшов висновку про задоволення даного клопотання частково та можливість зменшення розміру пені на 30%, а відтак, до стягнення підлягає 9386,03грн. пені.
З врахуванням вищенаведеного, в тому числі перевіривши правильність та підставність проведених Позивачем розрахунків, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 13655,19грн. пені за період з 14.02.2013р. по 13.08.2013р. в розмірі 13408,61грн., та в частині стягнення 3006,84грн. 3% річних за період з 14.02.2013р. по 04.09.2013р. в розмірі 2947,45грн.; в решті позовних вимог слід відмовити.
Щодо відстрочення виконання рішення.
21.07.2015 року Відповідач подав через канцелярію суду клопотання вх.№30218, в якому зазначено про визнання позовних вимог, а також клопотання про відстрочення сплати заборгованості на 6 місяців.
В судовому засіданні необхідність надання відстрочення виконання рішення (сплати заборгованості) пояснила скрутним фінансовим становищем, відсутністю коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо б було звернути стягнення. Окрім наведеного Відповідач зазначає, що надання відстрочки забезпечить реальне виконання рішення суду.
Відповідно до п.6 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Враховуючи наведене, в тому числі те, що станом на 01.07.2015р. виникла переплата за спожитий у 2015р. газ перед Позивачем у сумі 491660,38грн.; беручи до уваги результати фінансово-господарської діяльності Відповідача (згідно поданих ним звітів); враховуючи також збитковість тарифів, згідно яких Відповідач надає послуги, та несвоєчасність компенсації державою різниці у тарифах Відповідачу, суд дійшов висновку, що відстрочення виконання рішення суду забезпечить реальне виконання рішення та про необхідність задоволення клопотання частково та відстрочення виконання рішення терміном на 5 місяців.
28.07.2015р. року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 31.07.2015р.
З врахуванням вимог ст.49 ГПК України, беручи до уваги результати вирішення спору, судовий збір слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому судом враховано, що згідно п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.1, 4, 4-5, 4-7, 22, 33, 43, 49, 78, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 549-551, 610-612, 627, 629, 632 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" (80300, Львівська обл., Жовківський р.-н., м.Жовква, вул.Лесі Українки,5; ідентифікаційний код 22356022) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ; ідентифікаційний код 20077720) 9386,03грн. пені, 2947,45грн. 3% річних, 1790,46грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Відстрочити виконання рішення терміном на 5 місяців починаючи з моменту набрання рішенням законної сили.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.