справа № 208/10439/13-ц
№ провадження 2/208/21/15
Іменем України
22 липня 2015 р. м. Дніпродзержинськ
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська в складі: судді Дячкова С.В., при секретареві Тур І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Мінни Рейнгольдівни про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, -
Позивач ОСОБА_1 звернулися до суду з указаним позовом, зазначаючи, що відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. З січня 1991 року відповідачка в спірній квартирі не проживає, оскільки виїхала на постійне місце проживання в Німеччину. В квартирі проживає з цього часу позивач. Відповідачка ОСОБА_2 24 жовтня 2003 року надала доручення на право розпорядження квартирою своїй невістці ОСОБА_3, з тим щоб вона подарувала квартиру АДРЕСА_1 позивачу. Доручення було надано строком на три роки і діяло до 24 жовтня 2006 року. Але її невістка ОСОБА_3 не змогла оформити право власності на свого сина ОСОБА_1
Весь цей час до теперішнього часу він користується спірною квартирою, сплачує комунальні послуги, здійснює поточний ремонт. Свої наміри щодо переоформлення квартири на онука відповідачка ОСОБА_2 засвідчила й укладанням заповіту від 3 липня 2002 року, яким заповідала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1
Просив визнати за ним право власності на спірну квартиру в порядку набувальної давності.
У судове засідання позивач та відповідач не з'явилися, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, відповідач поважність причини неявки суду не повідомила.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідачу ОСОБА_2 Мінні Рейнгольдівні на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2002 року (договір купівлі-продажу АЕР № 766979 посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4 за реєстром № 1246). З січня 1991 року відповідачка в спірній квартирі не проживає, оскільки виїхала на постійне місце проживання в Німеччину. В квартирі проживає з цього часу позивач зі своєю матір'ю.
ОСОБА_2 24 жовтня 2003 року надала доручення на право розпорядження квартирою своїй невістці ОСОБА_3 з тим щоб вона подарувала квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_1 Доручення було надано строком на три роки і діяло до 24 жовтня 2006 року. Але ОСОБА_3 не змогла оформити право власності на ОСОБА_1
Власник спірної квартири ОСОБА_2 свої наміри щодо переоформлення квартири на позивача засвідчила й укладанням заповіту від З липня 2002 року, яким заповідала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1.
За нормами ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка заявляє про давність володіння може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Позивач відкрито, добросовісно й безперервно володіючи квартирою № 61 в будинку 152 по вул. Горького в м. Дніпродзержинську не маючи юридично оформленого та зареєстрованого права власності на спірне майно, не взмозі у встановленому законом порядку укладати договори з комунальними установами для обслуговування квартири, здійснювати в повному обсязі права та обов'язки власника.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах захисту права власності та інших речових прав» зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Крім цього, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Ураховуючи положення статей 16, 344, 396 ЦК України, до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 ЦК України.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 344 ЦК України, ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін апеляційної скарги.
Суддя Дячков С. В.