Справа № 686/4998/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Логінова С.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
28 липня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,
секретар судового засідання: Сокольвак Ю.В.,
за участі:
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій,
В березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2015 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з травня 2000 року отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в управлінні Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому.
25 серпня 2011 року позивач звернувся до управлінні Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому із заявою про призначення йому пенсії за віком до якої додав довідки про заробітну плату №1 від 01.02.2010 р. та № 21 від 05.02.2010 р. та документи про стаж за роботу на підприємствах Російської Федерації.
На підставі вказаної заяви та доданих до неї документів, відповідач призначив позивачеві пенсію у розмірі 3957,85 грн., з урахуванням заробітної плати за період з січня 2007 р. по лютий 2010 р. та трудового стажу за роботу у Російській Федерації.
01.02.2015р. пенсійну справу позивача приведено відповідачем у відповідність, а пенсію позивача визначено у розмірі 1571,33 грн.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою відновити виплату пенсії у раніше призначеному розмірі. Однак, отримав відмову (відповідь від 06.03.2015р. № 114/М-12) адже, пенсію йому призначено з врахуванням вимог Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення після призначення пенсії по інвалідності, а вказаною Угодою перерахунки пенсій після їх призначення не передбачено, а стаж та заробітну плату за роботу у Російській Федерації було дораховано помилково.
Позивач не погодився із вказаною відмовою та звернувся до суду про визнання такої відмови протиправною та зобов'язання відповідача відновити з 01.02.2015 р. розмір пенсії за віком, включивши для її розрахунку заробітну плату за довідками №1 від 01.02.2010 р. та № 21 від 05.02.2010 р. та стаж роботи у Російській Федерації за період з 02.09.2005 р. по 19.08.2006 р., з 13.09.2006 р. по 31.03.2009 р., з 01.04.2009 р. по 05.02.2010 р.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зменшив розмір пенсій позивача без достатніх та належних на те підстав.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, від 13 березня 1992 року, передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою. Розмір пенсії за Угодою обчислюють із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Відповідно до ст.11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року документи, що необхідні для пенсійного забезпечення, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди і членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст.66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Згідно із ч. 1 ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Відповідно до підпункту «в» пункту 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, особи, яким пенсія призначається відповідно до міждержавних Договорів (Угод) в галузі пенсійного забезпечення, надають документа про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
За таких обставин колегія суддів вважає, що під час призначення позивачеві пенсії за віком, відповідач повинен враховувати докази його роботи в Російській Федерації, а тому безпідставними є доводи відповідача в цій частині.
Посилання відповідача на те, що Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року не передбачено проведення перерахунку пенсії в даному випадку є помилковими. Колегія суддів звертає увагу, що позивачеві не перераховували раніше призначену пенсію (по інвалідності) з донарахуванням стажу напрацьованого після призначення пенсії, а призначали інший вид пенсії (за віком).
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому залишити без задоволення, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 31 липня 2015 року.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Смілянець Е. С.
ОСОБА_5