Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"23" березня 2009 р. Справа № 05/290-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Плужник О.В.
при секретарі Чудновській І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Некрасова Т.О.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 498Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 11.02.09 р. по справі № 05/290-08
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення 19923,78 грн.
встановила:
У грудні 2008 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 19781,62 грн., 3% річних в сумі 142,16 грн. та судових витрат у сумі 3317,23 грн., з посиланням на те, що відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу залізобетонних конструкцій від 06.08.08 р. не виконав, плити не поставив, на вимогу про виконання зобов'язання або повернення сплачених коштів не відреагував.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2009 р. по справі № 05/290-08 (суддя - Ольшанченко В.І.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача попередню оплату за ненаданий товар в сумі 18955,00 грн., держмито в сумі 189,55 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 112,26 грн.
Рішення мотивоване тим, що відповідач не надав докази передання позивачу оплаченого товару в строк, встановлений спірним договором. В частині відмови в позові щодо стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, рішення мотивоване тим, що відповідач не мав грошового зобов'язання за спірним договором. В частині відмови в позові щодо стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг від 03.12.2008 р., рішення мотивоване тим, що витрати на юридичні послуги не відносяться до складу судових витрат.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права закріплені в ст.ст. 693, 625, 536 ЦК України.
У апеляційній скарзі позивач зазначив, що ст. 693 ЦК України є нормою, що врегульовує безпосередньо відносини по договорах купівлі-продажу. Згідно до п. 3 ст. 693 ЦК України на суму передоплати нараховуються відсотки у відповідності зі ст. 536 ЦК України. Стаття 536 ЦК України свідчить, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити відсотки, якщо інше не встановлено договором. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом. Законом передбачена відповідальність за невиконання грошового зобов'язання: відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позивач вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3 % річних.
Позивач вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача судових витрат понесених позивачем, а саме кошті сплачені за юридичні послуги в розмірі 3000,00 грн., оскільки не виконання своїх зобов'язань за договором відповідач спонукав позивача звернутися по допомогу до особи, що займається юридичною практикою, з метою одержання належної допомоги, та ГПК України не містить прямої заборони на стягнення витрат на сплату юридичних послуг.
Позивач надав апеляційному суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, згідно з додатком до листа, зокрема заяви про уточнення позовних вимог та інших, які не розглянути судом першої інстанції.
Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, так як відповідно до ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини не прибуття суд не повідомив, заперечення по скарзі не надав.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представника позивача, встановила, що 06.08.08 р. між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу залізобетонних конструкцій, за яким продавець (відповідач) зобов'язується передати у власність, а покупець (позивач) оплатити і прийняти плити дорожні (аеродромні) 6x2 б/н в кількості 17 штук на загальну суму 37910,00 грн.
Згідно п. 2.2., п. 2.3. договору оплата здійснюється покупцем готівкою шляхом попередньої оплати 50% від суми договору, а кінцевий розрахунок після поставки продукції на суму попередньої оплати.
Відповідно до п. 3.1. договору продавець поставляє оплачену продукцію своїм транспортом за свій рахунок протягом одного місяця з моменту здійснення оплати згідно п. 2.2., п. 2.3. договору за адресою, вказаною покупцем.
Отже, з урахуванням того, що передоплату позивач сплатив 06.08.2008 р. та 07.08.2008 р., свої зобов'язання за договором відповідач повинен виконати до 07.09.2008 р.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на виконання умов договору позивач 06.08.2008 р. здійснив попередню оплату в сумі 10000,00 грн., 07.08.2008 р. на суму 8955,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій прибуткового касового ордеру серії 02АААУ № 899911 та серії 02 АААУ № 899912, а відповідач свої зобов'язання за договором щодо передачі позивачу продукції у строк, визначений договором не виконав, доказів виконання свого зобов'язання не надав.
Як свідчать матеріали справи, між сторонами був укладений договір купівлі - продажу, а відносини по купівлі - продажу регулюються нормами Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 193 ГПК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Згідно зі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, товар не передав у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, а ч. 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару або повернення попередньої оплати.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені ст. 536 ЦК України, відрізняються від процентів інфляційних та річних, які сплачує боржник, котрий прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Якщо перші є платою за користування грошовими коштами, то другі є одним із видів санкцій, що підлягають сплаті при порушенні грошового зобов'язання.
Відповідно до умов договору зобов'язання відповідача не мали характеру грошового, так як відповідач повинен був за договором передати у власність плити дорожні, що в свою чергу унеможливує застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України.
Позивач безпідставно вважає, що передбачені ст. 625 ЦК України індекс інфляції та річні є встановленими законом процентами за користування чужими коштами, так як ст. 625 ЦК України не має посилання та не встановлює проценти за користування чужими коштами, а передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Отже, позивач при наявності умов, зазначених у законі, мав право стягувати проценти за користування чужими коштами до повернення попередньої оплати, але позивач просив стягнути індекс інфляції та річні, які не є процентами за користування чужими грошовими коштами.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних за період з вересня 2008 р. по листопад 2008 р. в сумі 826,62 грн. та 3% річних в сумі 142,16 грн., оскільки інфляційні та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач свої зобов'язання щодо попередньої оплати 50% від суми договору виконав, але відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, не передав позивачу оплачену продукцію в строк, встановлений договором та правомірно задовольнив позов в частині стягнення попередньої оплати у сумі 18955,00 грн.
Суд першої інстанції правомірно відмовив в частині стягнення витрат позивача на юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг від 03.12.2008 р. в сумі 3000,00 грн.
Стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування в якості судових витрат сум, які були понесені стороною на сплату державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.
Отже, витрати на юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг від 03.12.2008 р. не відносяться до складу судових витрат, оскільки діючим законодавством не передбачено стягнення вартості правової допомоги, наданої іншою особою, яка не є адвокатом, як судових витрат. Крім того, позивачем не надано доказів понесення цих витрат.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, що позивачем не виконано.
Таким чином, рішення господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а доводи позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 693 ЦК України , ст.ст. 101-105 ГПК України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2009 р. по справі № 05/290-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Плужник О.В.
Повний текст постанови підписаний 26.03.2009 р.