05 листопада 2012 року Справа № 0870/9536/12 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сіпаки А.В.
при секретарі Глінському А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу
за позовом Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері до Публічного акціонерного товариства «Запоріжавтотранс»
про скасування наказу
Запорізький прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запоріжавтотранс», в якому просив суд скасувати наказ голови правління ПАТ «Запоріжавтотранс» №36 від 27.06.2012 р. «Про введення автостанційного збору для осіб, що мають право на пільговий проїзд».
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що прокуратурою проведено перевірку щодо законності стягнення автостанціями Запорізької області збору при здійсненні посадки в автобуси пасажирів, які мають пільги на безоплатний проїзд.
Перевіркою встановлено, що 27.06.2012 року наказом №36 відповідач ввів автостанційний збір для осіб, що мають право на пільговий проїзд.
Вважає даний наказ незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню, оскільки встановлення плати автостанційного збору з громадян яким законодавством передбачено право на безкоштовний проїзд транспортом загального користування приміського і міжміського сполучення є порушенням Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про соціальний захист дітей війни», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, вказаний наказ суперечить ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно з якою автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту автостанційний збір не є платою за проїзд.
Пункт 42 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, відповідно до якого особи, що мають право на пільговий проїзд, здійснюють оплату обов'язкових та додаткових послуг автостанцій та перевезення багажу на загальних підставах, виключено на підставі постанови КМУ №125 від 125 від 27.02.2008р.
Враховуючи вищевикладене прокурором 06.09.2012р. №78-947 вих12 винесено протест на Наказ відповідача №36 від 27.06.2012р., однак листом відповідача від 13.09.2012р. №106-91-761 протест відхилено. Просить позов задовольнити.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про дату час та місце слухання справи був належним чином повідомлений.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила. Суду пояснила, що низкою Законів України дійсно передбачено право окремих категорій громадян на безплатний проїзд автомобільним транспортом загального користування. Однак, відповідно до цих законів, особи не сплачують лише вартість проїзду за користування пасажирськими транспортними засобами, дані пільги на автостанційний збір не розповсюджуються. Автостанційний збір не входить до вартості проїзду, не є платою за проїзд, а є окремою оплатою за додатковий вид послуг передбачений ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт», на який жодним законом не передбачено пільг.
Відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» N 2017-III від 5 жовтня 2000 року, пільги щодо оплати, зокрема, транспортних послуг встановлюються виключно Законами України з обов'язковим визначенням порядку компенсації витрат по їх реалізації. Так, відповідач зазначає, що автомобільним перевізникам право на компенсацію збитків від пільгових перевезень громадян передбачено ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт». Проте, пільги на автостанційні послуги для громадян та відповідні компенсації збитків власникам автостанцій, на сьогоднішній день, жодним Законом України не передбачені.
Також представник відповідача не погоджується з висновком прокурора щодо п. 42 Правил. Вважає, що виключення з Постанови КМУ від 26.09.2007 р. №1184 "Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" п. 42 не можна вважати безпосереднім встановленням пільги на сплату автостанційних послуг певним категоріям громадян, так як пільги встановлюються тільки законами України з обов'язковим визначенням порядку компенсації витрат по їх реалізації.
Представник відповідача також не погодилась з твердженням прокурора про порушення ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки вважає, що дана норма встановлює вимоги щодо пільгових перевезень пасажирів виключно для автомобільних перевізників та жодним чином не встановлює будь-яких обов'язків та відповідальності для автостанцій.
Відсутність закону який би встановлював пільги на автостанційні послуги представник відповідача підтверджує також наявними законопроектами у ОСОБА_1 України щодо внесення змін до ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо звільнення осіб, які відповідно до законодавства мають право на безкоштовний проїзд автомобільним транспортом, від сплати автостанційного збору. Відповідач вважає, що наявність законопроектів якими пропонується звільнити осіб, які відповідно до законодавства мають право на безкоштовний проїзд автомобільним транспортом, від сплати автостанційного збору беззаперечно підтверджує той факт, що на даний час жоден закон взагалі не звільняє пільгових категорій громадян від оплати автостанційного збору.
Враховуючи відсутність, як в Законі України «Про автомобільний транспорт» так і в інших нормативних документах, звільнення пільгових категорій громадян від сплати автостанційного збору та те, що автостанційний збір не є платою за проїзд, а є окремим видом додаткових послуг пов'язаним з проїздом пасажирів, представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
В судовому засіданні встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Запоріжавтотранс» виданий Наказ №36 від 27.06.2012 р. «Про введення автостанційного збору для осіб, що мають право на пільговий проїзд», на який за наслідками перевірки щодо законності стягнення автостанціями Запорізької області збору при здійсненні посадки в автобуси пасажирів, які мають пільги на безоплатний проїзд, Запорізьким прокурором з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері 06.09.2012 р. винесено протест.
Листом від 13.09.2012р. № 1/06-01-761 відповідач відхилив протест. Позивач на підставі ч. 4 ст. 31 Закону України «Про прокуратуру» подав адміністративний позов про скасування наказу.
Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про соціальний захист дітей війни», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено право окремих категорій громадян на безплатний проїзд автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрішньорайонних, внутрішньо - та міжобласних, незалежно від відстані та місця проживання. Відповідно, ці особи не сплачують вартості проїзду за користування пасажирськими транспортними засобами.
Засади правового регулювання в сфері пасажирських перевезень визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001, № 2344-III та «Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Статтею 1 Закону визначено поняття автомобільного перевізника, яким є фізична або юридична особа, що здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, а також визначено поняття автостанції, якою є споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.
Згідно з п.116 вищезазначених Правил за надання обов'язкових послуг, передбачених статтею 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", з пасажира справляється автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Стаття 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначає, що до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки. Послуги автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, пасажирам надаються за плату.
Зазначеними Правилами надано визначення термінів автостанційний збір та вартість проїзду, які в сукупності складають вартість квитка.
При цьому вартість проїзду, відповідно до пп. 6 п. 2 Правил, це сума за якою автомобільний перевізник здійснює перевезення пасажирів, що включає вартість за тарифом, податок на додану вартість та страховий платіж.
Автостанційний збір - плата за надання обов'язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка.
Вартість квитка, це сума що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, та плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, автостанційний збір не є платою на проїзд, з даною обставиною суд погоджується в повному обсязі. У зв'язку з чим, судом встановлено, що всі закони які встановлюють пільги окремим категоріям громадян щодо транспортних послуг визначають саме право громадян на пільгу по оплаті вартості проїзду автомобільним транспортом, де вартість проїзду - тариф перевізника, податок на додану вартість та страховий платіж. Автостанційні послуги не входять до вартості проїзду та є окремою складовою частиною вартості квитка.
Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції за погодженням з ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими держадміністраціями, на території яких розташована автостанція.
Таким чином, автостанційний збір є окремим видом послуг, які відповідно до ст.36 Закону України «Про автомобільний транспорт» надаються пасажирам за плату, та не є платою за проїзд. Право безоплатного проїзду, надане окремим категоріям громадян, не включає права безоплатного користування послугами автостанцій і при придбанні квитка на пільговий проїзд такі громадяни сплачують лише обов'язкові послуги передбачені ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» N 2017-III від 5 жовтня 2000 року, пільги щодо оплати, зокрема, транспортних послуг встановлюються виключно Законами України з обов'язковим визначенням порядку компенсації витрат по їх реалізації. Так, автомобільним перевізникам право на компенсацію збитків від пільгових перевезень громадян передбачено ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Судом встановлено, що пільги на автостанційні послуги для громадян та відповідні компенсації збитків власникам автостанцій, на сьогоднішній день, жодним Законом України не передбачені. Крім того, послуги автостанції виділені окремою статтею Закону України «Про автомобільний транспорт», як додаткові послуги, пов'язані з проїздом пасажирів, а тому пільги по сплаті вартості проїзду, встановлені ст. 37 вищевказаного закону не можуть також розповсюджуватись на даний вид послуг.
Зі змісту вищенаведених норм Закону вбачається, що обов'язок щодо забезпечення реалізації права пільгової категорії пасажирів на безкоштовний проїзд покладено виключно на автоперевізників. Компенсації, що надаються перевізникам виділяються з Державного та місцевих бюджетів, які носять цільовий характер та передбачають покриття збитків саме перевізникам. Перерозподіл чи будь-які інші обумовленості щодо бюджетних коштів заборонені діючим законодавством.
Судом встановлено, що виробнича діяльність ПАТ «Запоріжавтотранс» жодним чином не пов'язана з наданням послуг по перевезенню пасажирів, оскільки підприємство здійснює свою діяльність в сфері надання автостанційних послуг населенню.
Пункт 130 Правил передбачає, що особи, які користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд. Судом встановлено, що даний пункт Правил встановлює послідовність дій та порядок оформлення пільгового проїзду. Таким чином, не можна вважати відсутність в даному пункті обов'язку з оплати вартості автостанційних послуг, підтвердженням наявності пільги щодо автостанційних послуг, так як пільги встановлюються тільки законами України.
Щодо посилання прокурора на те, що п.42 Правил, відповідно до якого особи, що мають право на пільговий проїзд, здійснюють оплату обов'язкових та додаткових послуг автостанцій та перевезення багажу на загальних підставах, був виключений на підставі постанови Кабінету міністрів України №125 від 27.02.2008 р. Суд приходить до висновку, що виключення з Постанови КМУ від 26.09.2007 р. №1184 "Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" п. 42 не можна вважати безпосереднім встановленням пільги на сплату автостанційних послуг певним категоріям громадян, так як пільги встановлюються тільки законами України з обов'язковим визначенням порядку компенсації витрат по їх реалізації.
Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Суд вважає, що наказ відповідача винесений у відповідності до вимог діючого законодавства. Крім того, позивачем не доведено яку саме норму закону наказ відповідача порушує.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши інші документи наявні в матеріалах справи суд приходить до висновку, що наказ Публічного акціонерного товариства «Запоріжавтотранс» винесений в рамках діючого законодавства, прокурором документально не доведено неправомірність та протиправність прийнятого наказу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 158-163, 186 КАС України, Суд
У задоволенні адміністративного позову Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернувся до Публічного акціонерного товариства «Запоріжавтотранс» про скасування наказу голови правління ПАТ «Запоріжавтотранс» №36 від 27.06.2012 р. «Про введення автостанційного збору для осіб, що мають право на пільговий проїзд» - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя /підпис/ ОСОБА_2
Постанова не набрала законної сили 31.01.2013
Суддя А.В. Сіпака