ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.07.2015Справа №910/7941/14
За позовом Державного агентства резерву України
До Публічного акціонерного товариства "Завод КІНАП"
Про зобов'язання вчинити дії та стягнення 221 571,00 грн.
За участю Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: Здоренко В.Є. - представник за довіреністю;
Від прокуратури: не з'явився
В судовому засіданні 20.07.2015 судом у відповідності до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного агентства резерву України (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства "Завод КІНАП" (далі - відповідач) про:
- зобов'язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, а саме: латунь ливарна (вторинна) у кількості 3,5 тонни;
- стягнення з відповідача 221 571,00 грн., а саме: 105 000,00 грн. - штрафу, 116 571,00 грн. - пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду 10.02.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду 10.02.2015 у справі № 910/7941/14 - скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що судами попередніх інстанцій не було повно та обєктивно досліджено обставини справи, дано помилкову юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені судові рішення по справі не можна вважати законними та обґрунтованими.
Згідно проведеного автоматизованого розподілу справи № 910/7941/14, зазначену справу розподілено для нового розгляду судді Спичаку О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 справу № 910/7941/14 прийнято до провадження суддею Спичаком О.М. , розгляд справи призначено на 24.06.2015.
В судовому засіданні 24.06.2015 представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що на відповідальне зберігання відповідача були закладені матеріальні цінності мобілізаційного резерву, зокрема, латунь ливарна (вторинна) у кількості 3,5 тонни, проте, відповідачем не було забезпечено збереження цих матеріальних цінностей, в зв'язку з чим вказані матеріальні цінності підлягають поверненню позивачу зі стягненням з Відкритого акціонерного товариства "Завод КІНАП" пені та штрафу.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.06.2015 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити. У письмовому відзиві на позов відповідач в обгрунтування заперечень посилався на те, що посилання позивача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.10.2004 № 689-р, річні звіти та акти на закладення по формі 1-мр - не є належними доказами закладення на відповідальне зберігання до відповідача латуні ливарної (вторинної) у кількості 3,5 тонни та не є доказами виникнення у відповідача зобов?язання щодо зберігання матеріальних цінностей. Крім того, актом перевірки та якісного стану матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.02.1999 підтверджується належне виконання відповідачем своїх обов?язків по збереженню мобілізаційного резерву, і цінності мобілізаційного резерву розброньовані. Таким чином, на думку відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів закладення на відповідальне зберігання матеріальних цінностей до відповідача, а тому і підстави для задоволення позову - відсутні.
Крім того, 24.06.2015 відповідачем через канцелярію суду було подано заяви про застосування до вимог позивача загального та спеціального строків позовної давності з посиланням на приписи ст.ст. 71, 80 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 72,80 Цивільного кодексу УРСР.
Прокурор в судовому засіданні 24.06.2015 надав пояснення по суті спору та вказував на наявність правових підстав для задоволення позову.
В судовому засіданні 24.06.2015 судом оголошено перерву до 20.07.2015, про що присутніх представників сторін повідомлено під розписку, яка наявна в матеріалах справи.
В судове засідання 20.07.2015 позивач та прокурор - не з?явились, про проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представників позивача та прокурора не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до Акту від 19.02.1999, складеного за результатами перевірки заступника начальника Київської міжобласної інспекції Держкомрезерву України підприємства відповідача, перевіркою встановлено, що в 1993 році по розпорядженню колишнього керівництва заводу були самовільно вилучені з мобрезерву матеріальні цінності, зокрема латунь ливарна у кількості 3,5 тонн.
Згідно з Звітом - збережувальним зобов?язанням про наявність матеріальних цінностей 2351/3 від 06.02.02, поданим відповідачем до Державної комісії з державного матеріального резерву, станом на 20.01.2002 накопичено і наявні матеріальні цінності згідно наведеного переліку, зокрема: латунь ливарна вторинна - 3,5т.
Відповідно до Акту інвентаризації матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву станом на 01.07.2006, затвердженого головою правління ВАТ «Завод «КІНАП» 20.06.2006, станом на 01.07.2006 зафіксовано нестачу латуні ливарної в кількості 3,5т., а по обліку -- обліковується латунь ливарна в кількості 3,5 т.
Крім того, в матеріалах справи наявний Акт перевірки наявності якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2006, складеного відповідачем в особі інвентаризаційної комісії, згідно якого наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складах звірено з картотекою мобілізаційного підрозділу, недоліки щодо наявності та якісного стану матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які виявлені перевіркою, відображені у відомості, що додається.
Відомістю до акта перевірки наявності та якісного стану матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2006, посвідчено, що відповідачем самовільно відчужено латунь ливарну у кількості 3,5 т.
Також, Звірювальною відомістю до перевірки фактичної наявності матеріальних цінностей у мобілізаційному резерві ВАТ «Завод «КІНАП» в графі «Нестача» зафіксовано станом на 01.07.2006 нестачу латуні ливарної у кількості 3,5 т.
09.01.2008 ВАТ «Завод «КІНАП» складено довідку № 1 за підписом головного бухгалтера, в якій зазначено, що на позабалансовому рахунку 023 підприємства станом на 01.01.2008 обліковується: латунь ливарна в кількості 3,5т.
Згідно з Актом від 12.01.2008 «Про результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності, а саме: перевірки наявності, якісного, стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні у Київському ВАТ «Завод Кінап» за період з 01.10.2004 по 10.01.2008», складеного за результатами перевірки відповідача представниками КРВ Департаменту Держкомрезерву України, зафіксовано порушення самовільного відчуження латуні ливарної у кількості 3,5 т, у зв?язку з чим запропоновано відповідачу у відповідності до Закону України «Про державний матеріальний резерв» негайно повернути до мобрезерву самовільно відчужені матеріальні цінності, а саме: латунь ливарну в кількості 3,5 т
Крім того, у Акті від 12.08.2008 зазначено, що накопичення матеріальних цінностей мобрезерву проведено відповідно до номенклатури, затвердженої Держпланом СРСР від 26.06.88 р. № В-2814сс. Для ревізії номенклатура не представлена.
Відповідно до службової записки Департаменту державного резерву № 0.62/167 від 18.12.2013, ринкова ціна на матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 12.01.2008 складає: 30 000,00 грн. (за одиницю виміру, з ПДВ) за 1 тонну латуні ливарної вторинної.
Крім того, в матеріалах справи наявний витяг з результатів інвентаризації ДФІ в м.Києві у 2013 році, в частині, що стосується ВАТ «Завод «КІНАП» , наданий Державним агенством резерву України, який містить відомості про те, що на підприємстві - зберігачі: Київське ВАТ «завод «КІНАП» обліковується на зберіганні залишок матеріальних цінностей за даними обліку Держрезерву у кількості 3,5 т. латуні ливарної вторинної.
На думку позивача, відповідачем не забезпечено зберігання переданих йому матеріальних цінностей державного резерву, латуні ливарної (вторинної) у кількості 3,5 тонни, що є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву та свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, тому зазначені матеріальні цінності мобілізаційного резерву підлягають поверненню в судовому порядку.
Отже, предметом спору у даній справі є вимоги Державного агентства резерву України про зобов'язання ПАТ "Завод КІНАП" негайно повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення зберігання, а саме: латунь ливарна (вторинна) у кількості 3,5 тонна та стягнення штрафних санкцій в сумі 221 571,00 грн., в тому числі 105 000,00 грн. штрафу та 116 571,00 грн. пені за період з 12.01.2008 по 17.04.2014, на підставі приписів статей 936, 942, 949, 954 Цивільного кодексу України та статей 11, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Відповідач посилався на те, що позивачем не підтверджено належними доказами закладення на відповідальне зберігання до відповідача латуні ливарної (вторинної) у кількості 3,5 тонни та не є доказами виникнення у відповідача зобов?язання щодо зберігання матеріальних цінностей. Крім того, актом перевірки та якісного стану матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.02.1999 підтверджується належне виконання відповідачем своїх обов?язків по збереженню мобілізаційного резерву і цінності мобілізаційного резерву розброньовані.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідальним зберіганням матеріальних цінностей є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
За приписами частин 1, 2 ст. 11 вказаного Закону запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей (відповідно до п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129).
За приписами п. 10 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.
Абзацами 2, 3 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 ЦК України. Такий договір згідно з частиною першою статті 937 ЦК України укладається у письмовій формі. Водночас законом не встановлено наслідків у вигляді недійсності договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву через недодержання форми його укладення, а тому господарські суди повинні у кожному конкретному випадку з'ясовувати дійсний зміст правовідносин сторін на предмет наявності між ними договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей. Доказами такої наявності можуть бути, зокрема, документи, зазначені у пункті 10 названого Порядку, а саме акт про приймання матеріальних цінностей та належно оформлені бухгалтерські документи складського обліку.
З'ясовуючи зміст правовідносин сторін щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей, судом на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідач є зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, про що свідчать зокрема наявні у матеріалах справи документи: Звітом - збережувальним зобов?язанням про наявність матеріальних цінностей 2351/3 від 06.02.02, який підтверджує наявність у відповідача спірних цінностей мобілізаційного резерву у кількості 3,5т латуні ливарної вторинної, Актом інвентаризації матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву станом на 01.07.2006, Актом перевірки наявності якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2006, Звірювальною відомістю, якими вже зафіксовано нестачу у відповідача матеріальних цінностей матеріального резерву у кількості 3,5 т. латуні ливарної вторинної.
Таким чином, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що відповідачу було доведене мобілізаційне завдання щодо закладення до резерву, зокрема, латуні ливарної (вторинної) у кількості 3,5 тонни, що в указаній кількості була ним накопичена і зберігалась.
Доказів того, що в період з лютого 2002 року по липень 2006 року цінності матрезерву, а саме: латунь ливарна вторинна у кількості 3,5 т. - були вилучені зі зберігання відповідача за розпорядженням уповноваженого органу або розброньовані - суду станом на момент вирішення спору не надано. Не містить таких відомостей і постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 № 292-3.
Крім того, посилання відповідача як на підставу відмови у позові на те, що відповідно до Акту від 19.02.1999, складеного за результатами перевірки заступника начальника Київської міжобласної інспекції Держкомрезерву України підприємства відповідача, перевіркою встановлено, що в 1993 році по розпорядженню колишнього керівництва заводу були самовільно вилучені з мобрезерву матеріальні цінності, зокрема латунь ливарна у кількості 3,5 тонн - не приймаються судом та відхиляються як безпідставні та необгрунтовані, оскільки наведений акт свідчить про те, що саме керівництвом відповідача було вчинено дії по безпідставному вилученню з матерезерву цінностей (зокрема латунь ливарну у кількості 3,5 т.), які були поповнені відповідачем станом на січень 2002 року, про що свідчить Звіт - збережувальне зобов?язанням про наявність матеріальних цінностей 2351/3 від 06.02.02.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з ст. 4 ЦК УРСР, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень ЦК України, що набрав чинності 01.01.04., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи те, що цивільні права та обов'язки сторін продовжують існувати, то між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 ЦК УРСР, главою 66 ЦК України та ЗУ "Про державний матеріальний резерв".
Враховуючи встановлення обставини того, що відповідач є зберігачем закладених матеріальних цінностей державного резерву, суд дійшов висновку про те, що в силу приписів ст. 4, ч. 3 ст. 154 Цивільного кодексу Української РСР шляхом прийняття Публічним акціонерним товариством "Завод КІНАП" майна державного резерву на зберігання між сторонами по справі виникли відносини з договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані Законом України "Про державний матеріальний резерв".
За правилами ст. 954 ЦК України, положення глави 66 ЦК України застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. ст. 950, 951 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
За приписами ч. 4 ст. 11, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами. Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву до моменту зняття з нього в установленому порядку мобілізаційного завдання, чого ним дотримано - не було, спірні цінності матеріального резерву були ним самовільно відчужені.
Посилання відповідача у письмових запереченнях на позов на те, що латунь ливарна вторинна у кількості 3,5 т. відносилась до мобілізаційного завдання 1986 року, яке було скасовано, що зокрема, на думку відповідача підтверджується листом Держкомрезерву України від 15.04.2008 та листом Мінпромполітики України № 01/1-3-147 від 27.06.2008 - судом відхиляється як необгрунтоване з огляду на те, що по-перше, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів віднесення спірних цінностей матеріального резерву до мобілізаційного завдання 1986 року, і таких доказів суду станом а момент вирішення спору не надано. По-друге, листом Мінпромполітики України № 01/1-3-147 від 27.06.2008 відповідача повідомлено лише про те, що відповідне рішення Уряду про скасування мобілізаційних завдань - лише готується, а лист Держкомрезерву України від 15.04.2008 наголошує на тому, що реалізація розброньованих цінностей відбувається на конкурсних засадах. При цьому, суд зазначає, що навіть розбронювання цінностей державного матеріального резерву не припиняє право державної власності на нього, адже таке припинення відбувається у встановленому законом порядку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач збереження зазначених матеріальних цінностей не забезпечив, що підтверджується актом ревізії відповідача від 12.01.08., відомістю до акта перевірки наявності та якісного стану матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.06. ВАТ "Завод "КІНАП", звіт- затверджувальними зобов'язаннями за 2002 рік.
При цьому, суд першої інстанції, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції під час нового розгляду справи, оцінивши в сукупності наявні матеріали справи, встановив, що дійсно, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичної передачі ПАТ "Завод КІНАП" на зберігання спірних матеріальних цінностей та номенклатура затверджена Держпланом СРСР від 26.06.88. № В-2814сс, проте, відсутність вказаних документів не спростовує факту наявності і накопичення у відповідача матеріальних цінностей згідно наведеного переліку, зокрема: латунь ливарна вторинна - 3,5т згідно з Звітом - збережувальним зобов?язанням про наявність матеріальних цінностей 2351/3 від 06.02.02, поданим відповідачем до Державної комісії з державного матеріального резерву, станом на 20.01.2002, що свідчить про наявність у відповідача цінностей матрезерву, і відповідно, свідчить про наявність обов?язку по їх збереженню та відповідно, поверненню у встановленому порядку.
Доказів наявності у відповідача або ж реалізації останнім в установленому порядку вказаних цінностей державного матеріального резерву суду не надано, як не надано доказів припинення у встановленому законом порядку права державної власності на цінності матеріального резерву - латунь ливарну вторинну у кількості 3,5 т.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки спірні цінності матеріального резерву були самовільно відчужені відповідачем, а тому у нього існує обов?язок по їх поверненню до державного резерву, а тому вимога позивача про зобов?язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності: латунь ливарну (вторинну) у кількості 3,5 (три з половиною) тонни - є законною, обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 221 571,00 грн., а саме: 105 000,00 грн. - штрафу, 116 571,00 грн. - пені.
П. 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року визначає, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено факт не забезпечення відповідачем переданих йому на зберігання матеріальних цінностей державного резерву - латуні ливарної (вторинної) у кількості 3,5 тонни, а тому зазначені матеріальні цінності мобілізаційного резерву підлягають поверненню позивачу, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
Факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що в свою чергу свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Згідно з ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
За неналежне виконання зобов'язань ст. 230 Господарського кодексу України передбачає відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій.
Оскільки відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України сплата неустойки регулюється законом, то відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.
Згідно службової записки № 0,62/167 від 18.12.13. вартість вищевказаних матеріальних цінностей станом на день виявлення факту їх відсутності (за актом ревізії від 12.01.08.) становила 30 000,00 грн. за тонну.
Відповідно до п. 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" розмір пені, передбачений п. 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Здійснивши перерахунок пред'явлених до стягнення позивачем з відповідача штрафу та пені, судом встановлено, що їх розмір становить 105 000,00 грн. (штраф) та 116 571,00 грн. (пеня) за період з 12.01.2008 по 17.04.2014.
В свою чергу, 24.06.2015 відповідачем через канцелярію суду було подано заяви про застосування до вимог позивача загального та спеціального строків позовної давності з посиланням на приписи ст.ст. 71, 80 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 72,80 Цивільного кодексу УРСР.
П. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року, встановлює, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Стаття 71 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлює, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.
Згідно статті 72 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР для окремих видів вимог, що випливають з
відносин, регулювання яких віднесено до відання Союзу РСР, і цим Кодексом - для інших вимог. Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Ст. 76 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлює, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Ст. 79 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлює, що перебіг строку позовної давності переривається предявленням позову в установленому порядку.
Згідно ст. 80 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно статті 83 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, позовна давність не поширюється:
на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;
на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;
на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;
у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.
Крім того, п. 6 ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України визначено також, що позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Згідно з Положенням про державне агенство резерву України, затвердженого Указом Президента України від 22.02.2012 № 134/2012, Державне агенство резерву України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державного матеріального резерву.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна давність не поширюється на вимоги Державного агенства резерву України, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв", а тому підстави для застосування до вимог позивача загального та спеціального (скороченого) строків позовної давності - у суду відсутні.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Завод КІНАП" (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, б. 160; ідентифікаційний код 14311850) повернути до державного резерву матеріальні цінності: латунь ливарну (вторинну) у кількості 3,5 (три з половиною) тонни.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Завод КІНАП" (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, б. 160; ідентифікаційний код 14311850) на користь Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; ідентифікаційний код 37472392) 105 000,00 грн. (сто п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу та 116 571 (сто шістнадцять тисяч п'ятсот сімдесят одну) грн. 00 коп. - пені.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Завод КІНАП" (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, б. 160; ідентифікаційний код 14311850) в доход Державного бюджету України 6 531 (шість тисяч п'ятсот тридцять одну) грн. 42 коп. - витрат по сплаті судового збору.
5. Видати наказ у відповідності до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання повного тексту рішення - 27.07.2015.
Суддя О.М.Спичак