ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.06.2015Справа №910/13154/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"
про стягнення 15 511,93 грн.
Суддя Cелівон А.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення 15511,93 грн. а саме 15071,77 грн. основного боргу, 385,16 грн. пені, 65,00 грн. сплаченої комісії за послуги банку, а також відшкодування судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов ст. ст. 8, 24, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" щодо стягнення з відповідача грошових коштів, які не були перераховані відповідачем на рахунок ТОВ "ЮНЕП" згідно поданих позивачем квитанцій, а також сплаченої комісії за послуги банку.
Ухвалою від 25.05.2015р. судом порушено провадження у справі № 910/13154/15, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи на 10.06.2015.
Уповноважені представники позивача і відповідача у судове засідання 10.06.2015 не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 10.06.15 р. позивач і відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103034182969, 0103034182977.
До початку судового засідання 10.06.2015 представником позивача подано письмові пояснення б/н від 05.06.2015, в яких позивач зазначає, що заяву-претензію про повернення коштів від 03.02.2015 отримано відповідачем через канцелярію за вхідним №1215 від 03.02.2015, що підтверджено вхідним номером на заяві, зазначеним працівником банку, який отримав вказану заяву. Крім того позивач повідомив, що кінцева сума боргу за квитанцією №k27/U/8 від 30.01.2015 на суму 3918,77 грн. становить 4016,74 грн., а за квитанцією №№k27/U/9 від 30.01.2015 на суму 11088,00 грн. становить 11365,2 грн.. Додатково позивачем вказано, що зміст позовних вимог не стосується стягнення боргу за грошовим зобов'язанням, а пеня стягується за порушення строків виконання доручення на переказ готівки відповідно до п.2 ст. 32 закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Пояснення долучено судом до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 10.06.15 р. через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання № 13-4-14500 від 09.06.2015 про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву вих. № 13-4-14498 від 09.06.2015, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення вимог позивача відповідно до ч. 5 ст. 36 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому позовні вимоги, на думку відповідача, порушують порядок задоволення вимог кредиторів, визначений ст.ст. 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в зв'язку із введенням у ПАТ «КБ Надра» тимчасової адміністрації. Клопотання та відзив долучені судом до матеріалів справи.
Документи, витребувані ухвалою суду від 25.05.15 р., на час розгляду справи відповідачем надані суду не в повному обсязі.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 10.06.15 р. позивачем та відповідачем суду не надано.
Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на достатність наявних матеріалів та наданих сторонами доказів для здійснення всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оскільки явка уповноважених представників позивача та відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, беручи до уваги поданий відповідачем відзив на позовну заяву судом в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено та здійснено розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи неявку представників сторін в судове засідання 10.06.15 р. відповідно до ч. 8 ст. 81-1 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Як встановлено судом за матеріалами справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 30 січня 2015 р. звернувся до каси відділення № 2027 Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» з метою переказу готівки в сумі 15006,77 грн. на відкритий в АТ «Укрексмібанк» поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНЕП» згідно укладеного між позивачем та ТОВ «ЮНЕП» договору суборенди нежитлового приміщення № 38 від 01.07.14 р., з призначенням платежу «спл. Компенсації експл. витрат в грудні 2014 р. зг.дог. № 38 від 01/07/14 від ФОП ОСОБА_1» та «спл. за оренду приміщ. В січні 2015 р. зг.дог. № 38 від 01/07/14 від ФОП ОСОБА_1», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій №k27/U/8 від 30.01.2015 на суму 3918,77 грн. та №k27/U/9 від 30.01.2015 на суму 11088,00 грн..
Крім того позивачем було сплачено на рахунок відповідача комісію за послуги банку в загальній сумі 65 грн., на підтвердження чого позивачем надані копії квитанцій №k27/U/8 від 30.01.2015 на суму 15,00 грн. та №k27/U/9 від 30.01.2015 на суму 50,00 грн..
Як встановлено судом за матеріалами справи, вказані розрахункові документи були прийняті на виконання відповідачем, що підтверджується наявним на квитанціях відбитком штемпеля відділення банку.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу та загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Згідно ст. 4 вказаного Закону для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.
Пунктами 8.2., 8.3. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.
Відповідно до ст. 24.3. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.
Згідно ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Пунктом 1.17. розділу 4 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 р. № 174 встановлено, що за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція / чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
У відповідності до п. 1.13 розділу 4 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, у разі здійснення касових операцій протягом операційного часу банк (філія, відділення) на касових документах проставляє поточну дату здійснення касової операції, а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штамп "вечірня" або "післяопераційний час". Виконані протягом операційного часу касові операції відображаються в бухгалтерському обліку в цей самий операційний день, а в післяопераційний час - не пізніше наступного операційного дня.
Відповідно до п. 1.21 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" операційним днем є частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.
Операційний час визначено як частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах (п. 1.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
За приписами п.24.3 ст. 24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» при використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки операції за розрахунковими документами (квитанціями) відповідачем виконані не були та внесені позивачем в касу грошові кошти в сумі 15006,77 грн. на поточний рахунок визначеного позивачем отримувача - ТОВ «ЮНЕП» не зараховані, позивач звернувся до відділення № 2027 ПАТ КБ "Надра" з письмовими заявами б/н від 03.02.15 р. та б/н від 09.02.15 р. про повернення грошових коштів у зв'язку з тим, що вони не були перераховані на рахунок ТОВ "ЮНЕП". Отримання вказаних заяв відповідачем підтверджується відповідними відмітками ПАТ «БК «Надра» від 03.02.15 р. та 09.02.15 р. на вказаних заявах.
Проте, зазначені заяви позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
При цьому згідно наданої позивачем довідки ТОВ «ЮНЕП» № 3 від 11.02.15 р. за період з 01.01.15 р. по 11.02.15 р. на поточний рахунок товариства через касу АТ «Укрексімбанк» зараховані тільки грошові кошти в сумі 11088,00 грн. та 3918,77 грн. 05.02.15 р., інших платежів на користь ТОВ» ЮНЕП» за цей період не надходило.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо виконання переказу готівки згідно наданих квитанцій в загальній сумі 15006,77 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у ПАТ КБ «Надра» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, з вимогою щодо стягнення якої позивач звернувся до суду.
Згідно зі ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як свідчать матеріали справи, на підставі Постанови № 83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.15 р. прийнято рішення № 26 про запровадження з 06.02.15 р. по 05.05.15 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням № 85 від 23.04.15 р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" до 05.06.15 р. включно.
Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).
За таких обставин, станом на момент вирішення спору по суті у відповідача було запроваджено тимчасову адміністрацію.
Суд зазначає, що спеціальним законом, яким регулюється діяльність банківських установ в Україні є Закон України "Про банки і банківську діяльність".
Також, спеціальним Законом України, що визначає процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким врегульована процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Пунктом 16 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
Тому у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовані, зокрема, наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, у відповідності до ч.1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
При цьому, згідно з п.1 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Відповідно до ч. 1 та п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Частиною 1 статті 210 Господарського кодексу України визначено, що кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 510 цього Кодексу сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Отже, враховуючи вище наведені положення, зобов'язання щодо переказу готівки на рахунок визначеного позивачем отримувача є майновим зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що основним видом господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання.
За правилом ч.1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з вищенаведених положень Договору та приписів чинного законодавства судом встановлено, що у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання з виконання переказу готівки згідно наданих позивачем квитанцій на загальну суму 15071,77 грн..
Однак, у зв'язку з введенням у відповідача тимчасової адміністрації останній не виконав свої зобов'язання щодо виконання розпорядження позивача та не здійснив перерахування готівки за наданими позивачем квитанціями.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги щодо виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаними квитанціями щодо переказу готівки є саме вимогою кредитора банку, що на останнього, в свою чергу, поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому не можуть бути задоволені в зв'язку із запровадженням у ПАТ КБ «Надра»» тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція суду викладена в Постановах Вищого господарського суду України від 08.10.14 р. у справі № 910/7221/14 та від 16.09.14 р. у справі №910/7157/14 та постановах Верховного Суду України від 25.03.2015р.у справі № 3-24гс15 та від 22.04.2015р. у справі № 363гс15
Окрім того, суд звертає увагу, що метою Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків (ч. 2 ст.1 Закону).
Виходячи зі суті та змісту Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що останній направлений саме на забезпечення збереження активів та коштів у внутрішній системі банку після визнання його неплатоспроможним та введення тимчасової адміністрації.
Вказаним законом вводиться обмеження (частковий мораторій) щодо розпорядження грошовими коштами банку, за винятком витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності (оренда нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони) (ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Вказані заходи запроваджуються, з поміж іншого, задля відновлення платоспроможності банку шляхом продажу його інвестору або ліквідації, згідно плану врегулювання, та задоволення вимог вкладників та кредиторів у визначеній черговості (ст. 39, 52 Закону).
Отже, з аналізу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що останній спрямований на обмеження звичайної операційної діяльності банку, а виконання розпорядчих документів (платіжних доручень) Клієнтів за договорами, що не пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності, не відповідає «правовій основі» даного законодавчого акту.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Пленумом Вищого господарського суду України зазначено (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення"), що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 15071,77 грн. задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що задоволення вимог кредиторів банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, може бути здійснено виключно у процедурі ліквідації банку та в порядку черговості, визначеної Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені згідно п. 2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в сумі 375,16 грн. за неналежне виконання банком зобов'язання з переказу готівки суд звертає увагу, що згідно п.п. 3 п. 5 ст. 36 Закону України ,,Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
Таким чином, за висновками суду позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Повний текст рішення складено та підписано 28 липня 2015 р.
Суддя А.М. Селівон