24 липня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/2290/15
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Іваненко С.А., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
23 червня 2015 року позивач ОСОБА_1 районний центр зайнятості (надалі - ОСОБА_1 РЦЗ, позивач) звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2, відповідач) про стягнення коштів у розмірі 253,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у період перебування на обліку в якості безробітного ОСОБА_2 одночасно отримувала дохід у ТОВ "Мікрокредитний центр БМ", про що своєчасно не повідомила центр зайнятості у відповідності до вимог статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", натомість безпідставно отримала допомогу по безробіттю в розмірі 253,86 грн.
Позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином; причин неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав.
Враховуючи достатність наданих сторонами доказів, суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе розглядати справу за даної явки.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених даною статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи достатність наданих сторонами доказів та відсутність потреби допитати свідка чи експерта, суд, зважаючи на положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 24 липня 2015 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 12 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 РЦЗ із заявою про надання їй статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю /а. с. 11/.
Наказом ОСОБА_1 РЦЗ від 12 лютого 2014 року № НТ140212 відповідачу надано статус безробітного з 12 лютого 2013 року, а згідно із наказом від 19 лютого 2014 року №
НТ140219 призначено допомогу по безробіттю, що підтверджується витягами
із наказів про прийняті рішення по ОСОБА_2 /а. с. 15/.
В результаті звірки з Державною податковою службою України з'ясувалося, що в період перебування на обліку в ОСОБА_1 РЦЗ, ОСОБА_2 працювала у ТОВ "Мікрокредитний центр БМ" /а.с. 17/.
За підставі цього складено акт № 14 від 06 березня 2015 року, в якому зафіксовано, що відповідач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Мікрокредитний центр БМ" з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2015 року, під час перебування на обліку в ОСОБА_1 МЦЗ з 12 лютого 2014 року по 15 вересня 2014 року /а. с. 19/.
Відповідно до бухгалтерських довідок ОСОБА_1 МЦЗ відповідач за вересень 2014 року отримав допомогу по безробіттю у загальній сумі 253,86 грн. /а.с. 20/.
11 березня 2015 року позивачем видано наказ № 18 "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_2" /а.с.22/ та з метою повідомлення відповідача про необхідність повернення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 253,86 грн. надіслано ОСОБА_2 лист від 11 березня 2015 року № 162 про відшкодування коштів /а. с. 21/, який отримано відповідачем 14 травня 2015 року /а. с. 23/.
У добровільному порядку відповідачем суму допомоги по безробіттю не повернуто, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно частини першої статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Судом встановлено, що відповідач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Мікрокредитний центр БМ" з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2015 року.
Таким чином, ОСОБА_2 у період з 01 по 15 вересня 2014 року належала до категорії зайнятого населення, однак при цьому одночасно перебував на обліку у центрі зайнятості як безробітний.
В силу частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідачем всупереч наведеним положенням Закону не повідомлено ОСОБА_1 МЦЗ про факт перебування у трудових відносинах з ТОВ "Мікрокредитний центр БМ".
Частиною третьою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року № 60/62 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за № 232/16248, у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що рішенням про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
Згідно з пунктом 8 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 №1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
З огляду на те, що відповідачем не повернуто суму допомоги по безробіттю в розмірі 253,86 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми безпідставно отриманої допомоги по безробіттю є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса вул. Чапаєва, 19, с. Мачухи, Полтавський район, Полтавська область, 38754) на користь ОСОБА_1 районного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 21061448, адреса вул. Леніна, м. Полтава, 36037, р/р 37171161903202 у ГУ ДКСУ в Полтавській області, код банку: 831019, ЗКПО 21061448) суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 253 (двісті п'ятдесят три) гривні 86 (вісімдесят шість) копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя С.А. Іваненко