Справа № 815/6590/13-а
29 жовтня 2013 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Катаєвої Е.В.
суддів Вовченко О.А.
ОСОБА_1
секретаря Терещука С.Ю.
за участю перекладача Хамдард Непа Хабібрахман
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4, про визнання рішення нечинним, зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою суду від 29 жовтня 2013 року задоволений позов Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України - визнано протиправним та скасувано рішення Державної міграційної служби України №504-13 від 12.08.2013 року про відмову Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Державну міграційну службу надати Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до п.7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, ДМС України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади, утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції) та здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.
Під час судового розгляду було встановлено, що Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 в'їхала на територію України з метою возз'єднання сім'ї.
Чоловік заявниці є громадянином ОСОБА_5 та має статус біженця в Україні на підставі рішення ДКНР України №297-09 від 29.04.2009 року, що підтверджується посвідченням ПБ 002031.
Судом безспірно встановлено, що позивач з третьої особою ОСОБА_3 ОСОБА_4 знаходяться у шлюбних відносинах, мають спільну дитину ОСОБА_3 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась у місті Одесі, Україна. Вказані обставини сторонами не оспорювалися.
Згідно до статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон України), Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист. Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону. У разі якщо біженці та особи, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, не зможуть надати офіційні документальні докази сімейного зв'язку з членами своєї сім'ї, беруться до уваги інші докази, які мають бути оцінені відповідно до законодавства України. Відмова у возз'єднанні сім'ї не може ґрунтуватися виключно на підставі відсутності документів, що підтверджують факт сімейного зв'язку.
У відповідності до абзацу 1 пункту 24 статті 1 Закону України дружина є членом сім'ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового.
Аналізуючи зміст ст.4 Закону України суд дійшов до висновку, що перешкодою для реалізації свого права на визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, члена сім'ї біженця, якій з метою возз'єднання сім'ї в'їхав, може бути лише наявність підстав, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.
Суд вважає, що в даному випадку наявність статусу біженця в Україні у чоловіка ОСОБА_3 ОСОБА_4, при відсутності умов за яких особа не визнається біженцем, є автоматичною підставою для надання відповідного статусу його дружині Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1.
Представником відповідача до суду не надано жодного доказу на підтвердження, що Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; або вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до КК України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; або винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй (абз.2-4 ч.1 ст. 6, абз.2-3 ч.1 ст. 25 Закону). Не міститься підтвердження зазначеним обставинам і в матеріалах справи.
Таким чином, жодної обставини, встановленої Законом України, як підстави для відмови у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для позивачці, яка є дружиною біженця ОСОБА_3 ОСОБА_4, та в'їхала в Україну з метою возз'єднання сім'ї, відповідачем не було встановлено. Проте управління підготувало висновок від 03.06.2013 року про відмову у визнанні біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд вважає, що при розгляді заяви позивачці про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, предметом перевірки та дослідження Управлінням відповідно до вимог ст.4 Закону України повинні бути лише обставини щодо підтвердження шлюбних відносин заявниці з ОСОБА_3 ОСОБА_4, якій є біженцем, та наявність або відсутність обставин, передбачених абз.2-4 ч.1 ст. 6, абз.2-3 ч.1 ст. 25 Закону України.
Проте судом встановлено, що Управління перевіряло також інші обставини, зокрема обставини внутрішньополітичної ситуації у країні походження Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1, та зробило висновок про невідповідність заявниці критерію біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначивши у Висновку про можливість надання захисту Мусафа ОСОБА_2 ОСОБА_1 її родиною. Таки дії Управління як суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Крім того, таки дії Управління породили необґрунтоване тривале - більш двох років, з порушенням встановлених Законом України строків, вирішення питання по заяві позивача, яка звернулась до Управління в травні 2011 року. Висновок, на підставі якого прийняте оскаржуване рішення, зроблений Управлінням 03.06.2013 року.
Суд вважає необхідним довести про встановлені в змісті ухвали обставини до відома начальника управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМСУ з метою дотримання головним управлінням ДМС в Одеській області вимог законодавства та запобігання його порушення у майбутньому при розгляді заяв про надання статусу біженця, або особи, що потребує додаткового захисту та оформленні документів для вирішення питання щодо надання цього статусу.
Керуючись ст. 166 КАС України, суд, -
Довести до відома начальника управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМСУ в Одеській області про встановлені у змісті ухвали обставини для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленим судом порушенням.
Про вжиті заходи повідомити суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
Окрема ухвала може бути оскаржена у п'ятиденний термін з дня отримання особами, інтересів яких вона стосується.
Головуючий Катаєва Е.В.
Судді Вовченко О.А.
ОСОБА_1