"11" жовтня 2010 р.Справа № 14/70-1312
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
Розглянув справу
за позовом Зборівського комбінату комунальних підприємств вул.С.Стадникової,1/60, м.Тернопіль,46000
до Зборівської міської ради вул.Б. Хмельницького, 13, м.Зборів, Тернопільська область,47200
про визнання протиправним та скасування рішення Зборвіської міської ради № 322 від 06.05.2008 р. та визнання повного господарського відання за банкрутом Зборівським комбінатом комунальних підприємств
За участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, посвідчення № 01 від 10.04.09 р.;
відповідача : не з'явився.
Суть справи:
Зборівський комбінат комунальних підприємств звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Зборівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування № 322 від 06.05.2008 р. та визнання за позивачем права повного господарського відання на рухоме та нерухоме майно, з приводу якого прийнято оспорюваний акт.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, підтриманих у судових засіданнях повноважним представником, позивач посилається на те, що рішення Зборівської міської ради прийнято з порушенням норм законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, що, у свою чергу, призвело до доведення Зборівського ККП до банкрутства.
Згідно письмового відзиву, а також усних пояснень представника у попередніх судових засіданнях, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.
В судових засіданнях представникам сторін процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу у відповідності до ст. 81-1 ГПК України не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання.
В судовому засіданні оголошувалась перерва, про що зазначено у формулярах (протоколах) судового засідання.
Строк вирішення спору було продовжено за правилами, що викладені у ст. 69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників сторін судом встановлено наступне.
06.05.2008 р. на позачерговій двадцятій сесії Зборівської міської ради, органом місцевого самоврядування прийнято рішення № 322 про передачу транспорту, основних засобів і малоцінного інвентаря від Зборівського комбінату комунальних підприємств до комунального підприємства "Зборів" та КП "Зборівський водоканал".
Звертаючись із відповідним позовом до суду Зборівський комбінат комунальних підприємств вказує на те, постановою господарського суду Тернопільської області від 25.05.2009 р. у справі № 8/б-1133 про банкрутство Зборівського комбінату комунальних підприємств визнано боржника банкрутом та призначено його ліквідатора.
За змістом ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зумовлює виникнення у ліквідатора обов'язку щодо пошуку і виявлення майна для формування ліквідаційної маси, забезпечення його збереження для подальшої реалізації.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Майно що належало Зборівському ККП на праві повного господарського відання, на переконання позивача, могло бути включене в ліквідаційну масу та реалізовано для погашення кредиторської заборгованості у справі про банкрутство, а не протиправно передано іншим суб'єктам господарювання.
Таким чином, прийнявши оспорюване рішення орган владних повноважень діяв всупереч вимог законодавства з питань банкрутства, що і обумовило подання комбінатом комунальних підприємств відповідного позову до суду.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають з огляду на наступне.
Згідно ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з прийняттям органом державної влади рішення про передачу комунальним підприємствам майна, яке, як стверджує позивач, належить йому на праві повного господарського відання.
Таким чином, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту комунальним підприємством права власності (господарського відання) на майно, а отже, є приватноправовим, а відтак вирішується судом за правилами господарського судочинства.
У п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 зазначається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Перелічених вище обставин, які б слугували підставою для визнання акту державного органу недійсним судом не встановлено.
Так, відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (ст.329 ЦК України).
Статтею 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 78 ГК України визначено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління; майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання.
Згідно до частини 1 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Позивач посилається на те що спірне майно було закріплене за ним на праві повного господарського відання.
При цьому суд констатує, що в силу ст.ст.32-34 ГПК України доведення законності і обґрунтованості своїх вимог з метою захисту власних інтересів є обов'язком кожного із учасників судового процесу.
Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б вказували на те що майно, яке перелічене у акті прийому-передачі було власністю комбінату комунальних підприємств або закріплене за ним уповноваженим органом на праві господарського відання позивачем не долучено. Слід при цьому зазначити що документи з даного приводу ( в тому числі і під розписку) судом у позивача витребовувались неодноразово.
З наведеного непереконливим є твердження позивача про те, що майно на підставі спірного рішення було передане відповідачу всупереч встановлених державними органами заборон.
Не приймається до уваги як належний доказ права власності (господарського відання) позивача на спірне майно, перебування його частини на балансі комунального підприємства (довідка №07 від 23.02.2010 р. Інспекції державного технічного нагляду по Зборівському району).
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994р. №02-5/225 знаходження майна на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Так, рішенням від 06.08.2004 року №232 Зборівська міська рада визнала Зборівський комбінат комунальних підприємств балансоутримувачем приміщень, які знаходяться у спільній комунальній власності територіальної громади м. Зборова та с. Футори. Аналогічне за змістом рішення органом місцевого самоврядування прийняте 06.02.03 року №67. Однак сторони не долучили до матеріалів справи жодних доказів того, що з передачею на баланс, власники майна закріпили його на праві повного господарського відання за позивачем.
Крім того суд враховує, що стаття 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі-Закон), на яку посилається позивач, наділяє ліквідатора повноваженнями вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Стаття 26 даного законодавчого акту обумовлює що до ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури.
Ліквідаційна процедура відкрита судом 25.05.2009 року ( копія ухвали у справі), спірне рішення органом місцевого самоврядування прийняте 06.05.2008 р.
За таких обставин посилання на те, що спірне майно має включатись до ліквідаційної маси суд вважає необґрунтованим. Більше того, з огляду на зазначене вище, не можуть приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" слугувати і підставою для звернення ліквідатора до суду із даним позовом.
Вказаний вище законодавчий акт, визначаючи повноваження ліквідатора банкрута передбачає, що особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника у певних, визначених даним Законом випадках, вправі звертатись до суду із позовами про визнаннянедійсними угод боржника укладених до порушення провадження по справі, а не рішень, які прийняті значно раніше від початку процедури банкрутства, у даному випадку Зборівською міською радою з приводу майна, що належало їй на праві власності на реалізацію правомочностей власника, що визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в України" та положеннями статті 317 ЦК України.
Крім цього , суд враховує, зо оспорюваний правовий акт стосується передачі як житлового фонду (місцезнаходження : вул.Б.Хмельницького, Львівська, 8 березня, тощо ) так і об'єктів комунальної інфраструктури ( сквери, парки, зелені насадження, проїзна частина, тротуари. водойми, електросітка, освітлення, скульптури. тощо) , тобто майна, яке у будь - якому випадку, в силу статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не підлягає включенню до складу ліквідаційної маси.
З наведеного в сукупності, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів, які б вказували на те, що оскаржуване рішення органом місцевого самоврядування прийняте всупереч вимогам законодавства, що регламентує спірні правовідносини, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Згідно з ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати не відшкодовуються.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1,2,29, 32-36, 44-49, 66-67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. У задоволенні позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 22.11.2010 року через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко