ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.07.2015№910/7804/15-г
За позовом: Дочірнього підприємства "Край Проперті"
до: 1) Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок"
2) Київської міської ради
про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №6290 від 27.12.1999 року.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: Корнієнко В.П.- представ. за дов.;
від відповідача 2: Безносик А.О.- представ. за дов.
Рішення прийняте 20.07.2015, у зв'язку з оголошенням перерви 15.06.2015 на 20.07.2015.
У судовому засіданні 20.07.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Дочірнього підприємства "Край Проперті" до Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №6290 від 27.12.1999 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2015 порушено провадження у справі №910/7804/15-г, розгляд справи призначений на 27.04.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 20.05.2015.
15.05.2015 через Відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач-1просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 15.06.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2015, в порядку ст.ст.24, 77, 86 ГПК України, залучено у якості відповідача 2 - Київську міську раду, розгляд справи відкладено на 15.06.2015.
У судовому засіданні 15.05.2015 було оголошено перерву до 20.07.2015.
20.07.2015 через Відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач-2 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
В судовому засіданні 20.07.2015 представник позивача не з'явився. Представник відповідача-1 з'явився, заперечив проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача-2 з'явився, заперечив проти задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 20.07.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-
27.12.1999 між Київською міською радою (орендодавець за договором, відповідач 2) та Акціонерним товариством відкритого типу «Банкомзв'язок» (яке в подальшому перейменоване на ПАТ «Банкомзв'язок») (орендар за договором, відповідач 1) укладено договір оренди земельної ділянки (далі -Договір), зареєстрований в реєстрі за №6290 та зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено відповідний запис від 15 лютого 2000 року за №79-6-00002 у книзі записів державної реєстрації договорів.
За умовами цього Договору, орендодавець, на підставі рішення Київради від 19.08.1999 за №6/492, передає, а орендар приймає у оренду на 49 (сорок дев'ять) років земельну ділянку, місце розташування якої просп. Академіка Глушкова, 13/2 у Московському районі м. Києва, розміром 35899 кв.м., для завершення будівництва та подальшої експлуатації громадського центру у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.
Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 18.11.2003 р. №1174 громадському центру Акціонерного товариства закритого типу «Банкомзв'язок» по проспекту Академіка Глушкова, 13/2 присвоєно поштову адресу: проспект Академіка Глушкова, 13-б.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності договору оренди земельної ділянки від 27.12.1999.
У позовній заяві позивач посилається на норми ст.ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст.141 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати спірний договір недійсним.
У відзиві на позов, відповідач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, про неможливість позивача визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для продавця за договором купівлі - продажу нерухомого майна. Адже неможливо припинити договір, предметом якого є один об'єкт і різні учасники договору, інший договір - договір оренди землі.
У відзиві на позов, відповідач 2 заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, а тому спірний договір є дійсним та обов'язковим для виконання.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N11 (далі - Постанова №11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з абз. 5 п. 3.11 Постанови № 11 ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що 24.12.2004 між Акціонерним товариством відкритого типу "Банкомзв'язок" (продавець) та Дочірнім підприємством "Край Проперті" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 6871, на виконання умов якого продавець передав у власність покупця нежилий будинок - громадський центр з об'єктами, що знаходяться за адресою: місто Київ, проспект Академіка Глушкова, буд.13-Б, а покупець в порядку та на умовах, зазначених цим договором, прийняв та оплатив продавцю його вартість.
Згідно п. 1.4 договору купівлі - продажу право власності на приміщення за цим договором виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору, при умові його нотаріального посвідчення.
Нежитловий будинок - громадський центр з об'єктами було передано відповідачем позивачеві за актом прийому-передачі приміщення від 24 грудня 2004 року до договору нежитлового будинку від 24 грудня 2004р.
Державна реєстрація права власності позивача на громадський центр здійснена 11 січня 2005р., про що Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зроблено відповідний запис у реєстраційну книгу №91п-270 за реєстраційним номером 6259п.
За твердженням позивача з 11 січня 2015 року власником нерухомого майна - нежилого будинку, який розташований на земельній ділянці, переданій Київською міською радою в оренду відповідачеві є ДП «Край проперті». Зазначена земельна ділянка використовується позивачем для експлуатації та обслуговування належного йому на праві власності нерухомого майна. Відповідач не володіє нерухомістю, яка б розташовувалась на вказаній вище земельній ділянці, фактично використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, визначеним договором оренди, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Отже, обов'язковою умовою укладення договору оренди земельної ділянки яка перебуває у державній або комунальній власності є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду.
Умовами ч.5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку , а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження незаконності чи скасування рішення Київської міської ради від 19.08.1999 №6/492, яке було підставою укладання Договору оренди земельної ділянки.
Згідно ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 2 ст. 792 ЦК України, визначають, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на день підписання спірного договору), істотними умовами договору оренди земельної ділянки є:
1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
2) термін договору оренди;
3)орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду);
4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;
5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;
7)сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;
8) відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.
Спірний договір містить всі істотні умови в тому числі умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передана в оренду.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 ЗК України).
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, згідно ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд зазначає, що обставини наведені позивача не свідчать про недійсність договору оренди від 27.12.1999, тому позовні вимоги визнані безпідставними та задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 27.07.2015.
Суддя М.Є. Літвінова