ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.07.2015Справа №910/12852/15
за позовом Комунального підприємства "Управління житлово - комунального господарства"
до Публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Славутицьке Відділення Публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь"
про протиправність дій та стягнення 274 914,73 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: Швидкий Ю.В. (дов.№01.01/1876 від 27.10.2014)
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь" про протиправність дій та стягнення 274 914,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно здійснено списання грошових коштів з рахунку позивача .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 порушено провадження у справі № 910/12852/15, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Славутицьке Відділення Публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь" та призначено справу до розгляду на 16.06.2015 року.
За наслідками розгляду справи у судовому засіданні 16.06.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.07.2015 року.
Ухвалою суду від 02.07.2015 судом продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, у задоволення клопотання позивача, та відкладено розгляд справи на 16.07.2015 року.
Під час судового засідання 16.07.2015 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.
Відповідач та третя особа до судового засідання не направили своїх представників, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
На виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» на вимогу КП «УЖКГ» відкритий поточний рахунок із спеціальним режимом використання « 2604» № 2604326170002 «Чорнобильський рахунок» в гривні в Славутицькому відділенні ПАТ Банк «Київська Русь» м. Київ для перерахування коштів Чорнобильського фонду та виплати щомісячної грошової допомоги (компенсаційних виплат) працівникам підприємства, що мають пільги відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У подальшому на даний рахунок органом Державного казначейства України зараховувалися кошти до видачі працівникам як видатки пов'язані з виплатою компенсацій та допомоги, надання пільг відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У тому числі на даний рахунок 14.08.2014 та 15.09.2014 зараховані кошти для видачі 550 працівникам за липень 2014 року на суму 106 304,81 грн. та 543 працівникам за серпень 2014 року на суму 123 501,22 грн., у загальному розмірі 229 806,03 грн. з урахування податків та зборів.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої поставною Правління Національного банку України № 280 від 17.06.2004 року, рахунок № 2604 цільові кошти на вимогу суб'єктів господарювання, є рахунком зі спеціальним режимом використання (призначення рахунку: облік коштів на вимогу, цілі використання яких обумовлені окремими законодавчими актами України).
Пунктом 5.2. Інструкції передбачено, що примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та органом державного казначейства, або повертаються стягувачу без виконання відповідно до пункту 2.18 глави 2 цієї Інструкції.
Як стверджує позивач, у порушення вимог закону Банк у серпні 2014 року згідно Постанови Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного правління юстиції в Київській області Черток О.Ф. про арешт коштів боржника від 12.12.2014 ВП 44372649 наклав арешт на рахунки зі спеціальним режимом використання, що унеможливило видачу даних коштів працівникам.
Згідно банківської виписки від 02.02.2015, позивачу стало відомо, що Славутицьке відділення ПАТ Банк «Київська Русь здійснило перерахування коштів на загальну суму 229 806,03 грн. з вищезазначеного «Чорнобильського рахунку» на рахунок Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного правління юстиції в Київській області.
З метою негайного повернення коштів наше позивач звернувся з листом вимогою до ПАТ Банк «Київська Русь» про негайне повернення коштів, але до теперішнього часу порушення не усунені, що зумовило звернення КП із даним позовом до суду.
Також, посилаючись на положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, відповідно до якої, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, позивач просить стягнути з банку на свою користь 10 000,00 грн. моральної шкоди.
Звертаючись із позовом до суду позивачем також заявлено до стягнення 2 889,89 грн. - 3% річних за прострочення повернення грошових коштів.
У свою чергу, відповідач проти позову заперечував з підстав того, що на теперішній час в установі банку запроваджено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює здійснення певних операцій.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Нормами статті 1066 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно статі 1068 ЦК України, банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Грошові кошти можуть списуватися банком з рахунка клієнта у примусовому порядку на підставі рішення суду. Примусове списання полягає у списанні коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом (п. 1.39 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні").
Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до Закону (ст. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Списання коштів з банківських рахунків у примусовому порядку регулюється також Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року N 2181 іншими нормативно-правовими актами.
При цьому слід враховувати те, що відповідальність за обгрунтованість примусового стягнення покладається на стягувача.
Стягувачем, у даному випадку, є особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом, як то передбачено п. 1.40 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року № 2346.
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті (стаття 17 Закону України «Про виконавче провадженя»).
Із матеріалів справи вбачається, а саме із банківської виписки по особовому рахунку позивача №2604326170002, що списання грошових коштів здійснено як примусове списання згідно наказу Господарського суду Київської області №911/1741/14 від 28.07.2014, на підставі якого 12.08.2014 відкрито виконавче провадження №44372649.
Таким чином, судом встановлено, що списання грошових коштів Банком здійснено на підставі передбаченого законом виконавчого документу, а тому суд не вбачає ознак протиправності у діях банку, як на то вказує позивач.
Згідно ст. 1 ГПК України встановлено право особи звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способом захисту є відповідні заходи, які дають об'єктивні підстави особі відновити становище, яке існувало до порушення, захистити свій інтерес або запобігти правопорушенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки, Банк здійснює примусове списання грошових коштів на підставі передбачених законом виконавчих документів, і таким документом є наказ суду, тому суд дійшов висновку, що станом на час подання позовної заяви, права позивача порушені не були, а тому позовні вимоги у частині визнання дій ПАТ Банк «Київська Русь» незаконними задоволенню не підлягають.
Встановивши відсутність ознак протиправності у діях відповідача, суд також дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав стягнення з нього грошових коштів у розмірі 229 806,03 грн., як незаконно списані, 10 000,00 грн. моральної шкоди, 32 218,81 грн. інфляційних втрат та 2 889,89 грн. - 3% річних.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, позовні вимоги Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» задоволенню не підлягають.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» до Публічного акціонерного товариства Банк «Київська Русь» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Славутицьке відділення Публічного акціонерного товариства Банк «Київська Русь» про визнання незаконними дій та стягнення 274 914,73 грн. - відмовити.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 16.07.2015 року.
Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 21.07.2015 року
Суддя К.В. Полякова