ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/13652/13 29.01.14
За позовом Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел"
про стягнення 212 401, 29 грн.
Судді: Пригунова А. Б. (головуюча)
Чебикіна С.О.
Блажівська О.Є.
Представники:
від позивача: Корнієнко М.К.
від відповідача: Студзінський М.А.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" про стягнення передоплати у розмірі 190 200, 00 грн., а також 22 201, 29 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо організації та розміщення працівників Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.08.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що отримані ним від Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" грошові кошти були перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю «Іспатур» в оплату за проживання на віллі «Сosa Bona» в Іспанії, м. Сіджес 30-ти осіб позивача, в той час як позивачем не надано доказів звернення до управлінь чти відділів захисту прав споживачів або до інших органів, уповноважених на здійснення контролю за діяльністю в галузі туризму.
Також відповідач зазначає, що Приватне акціонерне товариство "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" не припинило співпрацю з відповідачем та продовжує користуватись послугами Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел", що, на думку відповідача, свідчить про відсутність претензій Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" щодо якості та обсягів раніше наданих послуг.
При цьому, відповідач стверджує, що ним у повному обсязі виконано зобов'язання перед Приватним акціонерним товариством "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" щодо надання послуг, оплачених позивачем.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 03.10.2013 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/13652/13 та передано її на розгляд судді Пригуновій А.Б.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2013 р. справу прийнято суддею Пригуновою А.Б. до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.11.2013 р.
У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зміну предмету позову, у якій просить розірвати договір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" та Приватним акціонерним товариством "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" про надання послуг по проживанню в Іспанії, м. Сіджес, вілла на 30 чоловік з 03.12.2011 р. до 17.12.2011 р., у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" безпідставно набуте майно у розмірі 190 200, 00 грн. та проценти за користування безпідставно набутим майном у розмірі 22 201, 29 грн.
Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. призначено колегіальний розгляду справи № 910/13652/13.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. визначено склад суду для подальшого розгляду справи № 910/13652/13 - Пригунова А.Б. (головуюча), Чебикіна С.О. та Блажівська О.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Чебикіна С.О. та Блажівська О.Є. справу № 910/13652/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.01.2014 р.
Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про зміну предмету позову, суд відзначає, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її, зокрема, як подання іншого (ще одного) позову.
За приписами п. 3.12. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
В той же час, як вбачається зі змісту заяви позивача про зміну предмету позову, останнім фактично заявлено додаткову вимогу про розірвання договору між Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" та Приватним акціонерним товариством "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" на підставі ст. 651 Цивільного кодексу України, яка не була заявлена при поданні позовної заяви до Господарського суду міста Києва, що нормами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено.
Що ж до вимог позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" безпідставно набутого майна у розмірі 190 200, 00 грн. та процентів за користування безпідставно набутим майном у розмірі 22 201, 29 грн., суд відзначає, що у даному випадку зі зміною предмету позову Приватним акціонерним товариством "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" одночасно змінено і підстави, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, що прямо суперечить положенням ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" не відповідає положенням ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак - відмовляє у її задоволенні та розглядає вимоги, заявлені у позовній заяві та із наведених у позові підстав.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 29.01.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
18.11.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" виставило Приватному акціонерному товариству "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" рахунок № 0001 на оплату проживання 30-ти осіб на віллі в Іспанії, м. Саджес з 03.12.2011 р. до 17.12.2011 р.
21.11.2011 р. Приватне акціонерне товариство "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" грошові кошти у розмірі 190 200, 00 грн. за проживання з 03.12.2011 р. до 17.12.2011 р. згідно рахунку № 0002 від 18.11.2011 р.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" не виконало свої договірні зобов'язання щодо надання послуг з розміщення 30-ти осіб на віллі в м. Саджес (Іспанія), вартість яких була оплачена Приватним акціонерним товариством "Міжнародний Медіа Центр - СТБ", у зв'язку з чим позивач змушений був розмістити працівників Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" в іншому готелі.
При цьому позивач відзначає, що оскільки відповідач у встановлені строки не надав обумовлені договором послуги, у позивача відпала необхідність в них, а тому Приватне акціонерне товариство "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" вважає, що відповідач безпідставно набув та користується грошовими коштами позивача.
Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України , якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про туризм» законодавство України про туризм складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них. Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
За змістом зобов'язання, що випливає із правовідносин сторін, суд вважає, що фактично між сторонами укладений правочин у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, що за своєю правовою природою є договором про надання послуг, порядок виконання якого визначений нормами ст.ст. 901-907 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судом, між сторонами укладено договір про надання послуг у письмовій формі у спрощений спосіб.
Тобто грошові кошти у розмірі 190 200, 00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" набуті на підставі укладеного між сторонами правочину, що за приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Тож, виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.
За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Між тим, положення наведеної норми у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки внаслідок перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача, між сторонами виникли зобов'язальні відносини, які тривають на даний час, оскільки договір про надання послуг є чинним та, відповідно, обов'язковим до виконання сторонами.
Слід відзначити, що вищенаведені висновки суду сторонами не спростовані.
В той же час, суд приймає до уваги, що відповідачем документально не підтверджено фактичного надання послуг з організації проживання осіб позивача на віллі в Іспанії, м. Саджес, що обумовлені укладеним між сторонами договором.
При цьому, суд відхиляє та не приймає до уваги твердження відповідача, що продовження співпраці Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія "Скім Тревел" є свідченням належного виконання відповідачем своїх зобов'язань та відсутності претензій позивача щодо обсягу та якості наданих послуг, оскільки кожний окремий договір, укладений між сторонами, встановлює, змінює або припиняє конкретні цивільні права та обов'язки сторін, а відтак - відсутній причинно-наслідковий зв'язок між належним виконанням зобов'язань за одним договором та виникненням у майбутньому зобов'язань між тими ж сторонами за іншими правочинами.
Тобто, укладення між сторонами наступного договору не свідчить про належне виконання ними попереднього договору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснивши оцінку наявних у справі документів та наведених сторонами обґрунтувань за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що доводи позивача та наведені ним обґрунтування спростовуються встановленими судом обставинами та наявними у справі доказами, а відтак - у даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України та повернення коштів.
Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог із заявлених ним підстав в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.02.2014 р.
Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)
Чебикіна С.О.
Блажівська О.Є.