Справа № 8772/10/1570
14 вересня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Катаєвої Е.В.
суддів Юхтенко Л.Р.
ОСОБА_1
секретаря Юзефович Ю.А,
за участю перекладачів Хамдард Непа, ОСОБА_2, Аль-Шейк Хаммуд
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов'язання надати статус біженця в Україні,
До суду звернувся з позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 до Державного комітету України у справах національностей та релігій (далі Комітет), за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 міграційної служби в Одеській області (далі ОСОБА_5) в якому зазначив, що будучи громадянином ОСОБА_3 внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи був вимушений залишити свою країну. Позивач проживав в ОСОБА_3 в місті Кабул, працював в міжнародній американській компанії «Egal»перекладачем. Через зазначену діяльність на адресу позивача надходили погрози та попередження від талібів щодо припинення роботи, та через це ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 змушений був покинути територію ОСОБА_3 в пошуках притулку та звернутись до органів міграції України. Позивач звернувся до ОСОБА_5 з заявою про надання йому статусу біженця, проте 27.08.2010 року отримав повідомлення №17-9-1064 про відмову у наданні статусу біженця.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та пояснив, що він проживав в місті Кабул (ОСОБА_3), працював перекладачем з червня 2009 року. У зв'язку з роботою йому надходили погрози від талібів, вони вбили його батька. Позивач продовжував працювати перекладачем, оскільки родина знаходилась в скрутному матеріальному становищі. Йому надходили листи з погрозами від талібів на адресу, за якою мешкали батьки, які проживали в м.Баглан, тому він вирішив виїхати з ОСОБА_3. На Україну позивач потрапив в січні 2010 року, та майже одразу звернувся до міграційної служби, зараз в ОСОБА_1 працює на ринку «Промринок 7 км».
Представник відповідача та третьої особи до судового засідання не з'явився, був повідомлений про день, час місце судового засідання належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Суд визнав його неявку до суду неповажною та вважав за можливе розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 є громадянином ОСОБА_3, за національністю таджик, сповідує іслам (мусульманин-суніт), 14.01.2010 року виїхав з ОСОБА_3, 20.01.2010 року перетнув кордон України.
Зазначенні обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника (а.с.14-54).
04.02.2011 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_5 з заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував її тим, що він виїхав з ОСОБА_3, оскільки після його приїзду до батьків в серпні 2009 року таліби викрали його батька, а потім вбили. Він втік до м. Кабул, через 2 місяці мати порадилась з його дядьком та вирішили, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 треба виїхати з ОСОБА_3 щоб зберегти життя (а.с.21).
05.02.2010 року начальником ОСОБА_5 був прийнятий наказ №8 у відповідності до п.1 ст.9 ЗУ „Про біженців” про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 (а.с.24).
26.02.2010 року начальником ОСОБА_5 у відповідності до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про біженців»прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 (а.с.39).
23.04.2010 року начальником ОСОБА_5 згідно з п. 1 статті 13 Закону України «Про біженців»прийнятий наказ №23 про продовження оформлення особової справи №10/26 на громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 (а.с.50).
31.05.2010 року за результатами розгляду особової страви заявника ОСОБА_5 дійшло до висновку, що громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 не підпадає під критерії визначення «біженця»у відповідності статті 1 Закону України «Про біженців».
Вказане рішення ОСОБА_5 обґрунтувало тим, що заявник під час розповідей підстав залишення країни походження змінював характер обставин за яких йому довелось виїхати. Він зазначив, що особисто мав переслідування через свою діяльність у якості перекладача, проте під час подання заяви він нічого не зазначив про цю обставину, - головною причиною його від'їзду з ОСОБА_3 було саме вбивство його батька талібами; ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 надає різні дані стосовно його місцезнаходження під час нападу талібів; зазначає різні строки виявлення вбитого батька: у заяві 10 днів, на співбесіді -17 днів; заявник володіє англійською мовою на дуже низькому рівні, що ставить під сумнів його розповідь щодо праці перекладачем, а виходячи з цього -і існування загрози для його життя через працю перекладачем; під час анкетування заявник повідомив, що загрози мали усний характер, але під час співбесіди він розповідає про отримання листа з повідомленням та загрозами. Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що його звернення до УМС в Одеській області є засобом тимчасової легалізації на території України (а.с.52-54).
Рішенням Комітету №179-10 від 02 серпня 2010 року з посиланням на статті 1, абзац 5 статті 10 Закону України «Про біженців»висновок ОСОБА_5 підтримано, у наданні статусу біженця в Україні громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 відмовлено (а.с.17).
27.08.2010 року позивач отримав повідомлення про відмову у наданні статусу біженця №17-9-1064 від 10.08.2010 року(а.с.8).
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про біженців” (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Суд не приймає до уваги посилання Позивача на обставини, які він виклав у позовній заяві, як на підставу задоволення позову, оскільки вони не знайшли підтвердження під час судового розгляду. Жодного документу заявником на підтвердження викладених фактів до міграційної служби не було надано. До суду ж позивач надав лист (з офіційним перекладом), в якому зазначено: ОСОБА_6 ОСОБА_3 розшукує ОСОБА_4 ім'я батька ОСОБА_7, що мешкає в місті Полехормі, який передав інформацію американцю. Проте суд не приймає до уваги вищезазначений лист на підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3, оскільки зміст листа має інформаційний характер, є розпливчатим та не вказує на те, що життю позивача загрожує небезпека.
Судом встановлено, що заявник до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались, чого сам Позивач під час розгляду його документів відповідачем не оспорював (а.с.36-37).
Також, на думку суду, про неспроможність стверджень заявника про залишення країни походження через обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань в ОСОБА_3 свідчить той факт, що виїхавши офіційно за візою з ОСОБА_3, він 3 дні перебував на території Росії, яка є безпечною для нього країною, проте нелегально цілеспрямовано направився саме до міста ОСОБА_1 (як він сам зазначив під час проведення з ним співбесіди 24.02.2010 року в УМС в Одеській області - а.с.37), при цьому до прибуття до міста ОСОБА_1 за захистом до міграційних служб інших країн та України не звертався.
Судом до судового засідання крім перекладача з мови «дарі»(рідної для позивача) був запрошений також перекладач з англійської мови для з'ясування обставини чи дійсно позивач вільно володіє англійською мовою. Проте під час спілкування у судовому засіданні позивача з перекладачем з англійської мови, відповіді ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 на запитання були не чіткі, односкладними, невпевненими, безграмотними, він весь час задавав уточнюючі питання перекладачу та не завжди міг висловити свою думку. У зв'язку з чим суд прийшов до однозначного висновку про неспроможність твердження позивача щодо здійснення ним роботи перекладача з англійської мови.
Також у судовому засіданні ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 не міг конкретно пояснити де, коли, яким чином, скільки часу, з яких питань він працював перекладачем. А зазначав лише дуже не конкретизовані факти, як то «їздив по селах з американцями та з'ясовував, що потрібно зробити для того, щоб поліпшити життя в ОСОБА_3». Позивач не зміг пояснити суду причину не можливості зміни ним роботи та переїзду для проживання до іншої провінції ОСОБА_3.
Афзалі ОСОБА_4 ОСОБА_3 користується захистом країни своєї громадянської належності. Доказом цього є факт безперешкодного отримання ним офіційної візи на виїзд з країни до Росії, що дає йому можливість повернутись на батьківщину.
Доводи позивача про обґрунтованість заяви з посиланнями на аналітичні матеріали, доповіді, інформацію міжнародних установ та організацій про ситуацію в ОСОБА_3 не беруться до уваги судом, оскільки не стосуються обставин життя позивача. Аналіз матеріалів особової справи та пояснень позивача свідчить, що він звернувся до управління міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації свого перебування в країні.
А тому на думку суду зазначені позивачем обставини не підтверджують обґрунтованості його побоювань стати жертвою переслідувань.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем та третьою особою здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому Комітет та ОСОБА_5 діяли в межах Закону України "Про біженців", прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159-164 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_3 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 міграційної служби в Одеській області про визнання рішення №179-10 від 02.08.2010 року про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов'язання надати статус біженця в Україні -відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167 КАС України.
Головуючий
Судді
19 вересня 2011 року