Справа № 815/3024/15
22 липня 2015 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., суддів Стеценка О.О., Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №319-15 від 23.04.2015 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
27.05.2015 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №319-15 від 23.04.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни та не може повернутись до країни своєї громадянської належності. Позивач є мешканцем міста Алеппо, яке є об'єктом постійних обстрілів, одним з епіцентрів збройного протистояння. Позивач цілком побоюється стати жертвою не вибіркового обстрілу. Озброєний конфлікт має тривалий характер, однак кожного дня ситуація в рідному місці загострюється, небезпека збільшується, тому позивач був змушений залишити країну проходження в пошуках захисту. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ситуація загальнопоширеного насилля в Сирії враховуючи критерії визначені Європейським судом з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (рішення від 28.06.2011 року, №8319/07 та 11449/07) свідчить про те, що ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним. Отже, його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак ДМСУ при прийнятті оскаржуємого рішення зазначені обставини до уваги не прийняла.
Позивач та представник позивача до судового засідання не з'явились. Через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Представник відповідача залишила вирішення цього питання на розсуд суду.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених ст.128 КАС України та відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, місце народження м. Алеппо, Сирія, адреса проживання на період вибуття Сирія. За національністю - араб, за віросповіданням - ісламіст, має вищу освіту, неодружений, національний НОМЕР_1, виданий 21.11.2010 року Алеппо-центром.
Позивач звернувся до Головного Управління ДМС України в Одеській області (далі Управління) із заявою від 08.08.2013 року про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, посилаючись на те, що виїхав із Сирії через нестабільну політичну ситуацію та громадянську війну. Він побоюється стати жертвою збройного конфлікту тому вирішив виїхати з Сирії до України (а.с.28-32).
Наказом Управління №81 від 28.08.2013 року прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.54).
Згідно особової справи № 2013OD0208 позивач 18.05.2013 року виїхав з м. Алеппо до м. Латакія рейсовим автобусом, з м. Латакія дістався до м. Касабу. З Сирії до Туреччини (м. Стамбул) позивач дістався рейсовим автобусом. На територію України позивач прибув 20.05.2013 року, авіарейсом Стамбул - Одеса, офіційно, на підставі національного паспорту № НОМЕР_2 та приватної візи типу «С» № У 00012273.
За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку за доцільне відмовити громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком від 26.02.2015 року (а.с.68-75).
Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що повідомлені позивачем факти щодо побоювання стати жертвою військового конфлікту, в час коли у Сирії розгорнулася громадянська війна, не відповідають критеріям статусу біженця та додаткового захисту, а отримана інформація щодо причини виїзду з країни походження має низку суперечностей.
Також на думку Управління аналіз наданих матеріалів із наявною інформацією по країні походження заявника підтверджують відсутність умов, які можуть буди розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні.
Управління вважає, що не має підстав вважати наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Не має серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження позивача, а також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі його повернення на Батьківщину.
Рішенням №319-15 від 23.04.2015 року з посиланням на п.1 та 13 частини 1 статтю 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця в Україні громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовлено (а.с.20). 25.05.2015 року позивач отримав повідомлення про відому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.7).
Суд вважає, що рішення ДМС України №319-15 від 23.04.2015 року прийняте на підставі висновку Управління, є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, протиправним та підлягає скасуванню. При цьому суд виходить з наступного.
Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.
Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Частина 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил у разі надходження до ДМС України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, якапотребує додаткового захисту,або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.
Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Інформація ж про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях є загальновідомою, такою, яку не потрібно доказувати.
Висновки управління, на підставі якого прийняте рішення, ґрунтується на тому, що відсутні доведені позивачем факти серйозності та не вибірковості загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадського походження; не встановлення фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину с посиланням, зокрема, на те, що в м. Алеппо Сирія досі проживає родина позивача; позивач не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних чи військових організацій на Батьківщині.
Проте на думку суду ці обставини не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (ч.5 ст.5) передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону. Крім того, у висновку Управлінні у повному обсязі не відображені та не враховані загальновідомі відомості щодо подій у Сирії, не приведені доводи щодо неврахування цих загальновідомих відомостей.
В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 р. «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)» ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.
Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій
На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаимонакладывающихся один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» (далі - «ИГИШ») зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними группами, курдськими силами («Загонами народної самооборони», ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 р. привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.
Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних - де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
З урахуванням вищезазначеного суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення №319-15 від 23.04.2015 року про відмову про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, та підлягає скасуванню. Проте враховуючи, що діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №319-15 від 23.04.2015 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №319-15 від 23.04.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167,185-187 КАС України.
Головуючий Катаєва Е.В.
Суддя Стеценко О.О.
Суддя Іванов Е.А.