22 липня 2015 року Справа № 908/5802/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Іванової Л.Б.,
розлянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015
та на рішення господарського суду Запорізької області від 16.02.2015
у справі№908/5802/14 господарського суду Запорізької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1"
доТовариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля"
про стягнення 45 517,67 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
Розпорядженням секретаря першої судової палати від 21.07.2015№02-05/494 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Іванова Л.Б.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.02.2015 у справі №908/5802/14 (суддя Місюра Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 (судді: Істоміна О.А., Білецька А.М., Горбачова Л.П.), задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (надалі позивач/ПАТ ""Завод залізобетонних конструкцій № 1") до Товариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля" (надалі відповідач/скаржник/ТОВ „ДТЕК Добропіллявугілля"); за рішенням, з відповідача стягнуто на користь позивача 45 517,67 грн.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте не скористалися своїм процесуальним правом бути присутніми у судовому засіданні.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом даного спору з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.01.2015 є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 37 919,83 грн., 3 602,66 грн. пені, 403,35 грн. 3 % річних, 3 591,83 грн.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення виконання відповідачем договору постачання №ДУ-2014/222-КП/22(14) в частині здійснення розрахунків за отриману продукцію (обладнання виробничо-технічного призначення).
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Статтями 525, 526 ЦК України також унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до приписів ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Здійснивши розгляд справи, керуючись, зокрема, вищенаведеними нормами, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що: • 07.02.2014 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) був укладений договір поставки №ДУ-2014/222-КП/22(14), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах встановлених даним договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупцю продукцію і/або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, по ціні та з якісними характеристиками, визначеними сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невід'ємною частиною до даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити постачальну в його власність продукцію у відповідності до умов даного договору (п.1.2 договору); • пунктом 4.1. договору сторони визначили, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, по цінам, з якісними характеристиками та в строк, визначений сторонами в специфікаціях до даного договору; • пунктом 4.3 договору, сторони узгодили, що як доказ поставки постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні товаросупровідні документи: рахунок-фактуру, податкову накладну, відповідні товаросупровідні накладні: видаткова накладна, товаротранспортна накладна, сертифікат якості (в разі якщо даний документ передбачений до даного виду продукції) і/або паспорт або інша технічна документація, визначена до даного виду продукції (необхідність надання визначити в специфікаціях), інструкцію (керівництво) по експлуатації (в разі, якщо даний документ передбачений), технічну документацію, визначену у п. 2.3 даного договору; • датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції. Зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у зазначеному пункті призначення поставки. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту приймання та оплати поставленої продукції (п.п. 4.4 та 4.5 договору); • у п. 5.3 договору сторони погодили, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції; п. 8.1 сторони узгодили, що в разі невиконання або неналежного виконання будь-якої із сторін прийнятих на себе по даному договору зобов'язань, вона несе відповідальність перед іншою стороною у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції; • в разі несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості, не сплаченої продукції (п. 6.6 договору); • 17.07.2014 сторони уклали до договору поставки №ДУ-2014/222-КП/22(14) додаткову угоду, якою, зокрема, п. 5.3 договору викладено в новій редакції, а саме: розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції, якщо інше, відстрочка більше 60 календарних днів, не встановлена у відповідних специфікаціях до даного договору; • 03.06.2014 та 03.07.2014 сторонами за договором поставки були погоджені та підписані специфікації, відповідно до яких сторони узгодили найменування товару, одиницю виміру, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору; • в зазначених специфікаціях сторони узгодили, що розрахунки за поставлену відповідно до вказаних специфікацій продукцію, здійснюються відповідачем на 90-ий календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції; • за накладними №476 від 20.06.2014, №513 від 01.07.2014 та №585 від 11.07.2014 позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 48 146,23 грн., проте, здійснено частковий розрахунок за неї, а саме: на суму 10 226,40 грн., у зв'язку з чим у нього уторилася перед позивачем заборгованість у сумі 37 919,83 грн., яка, з урахуванням встановлених обставини справи, умов договору, правомірно була стягнута судами попередніх інстанцій з відповідача, так само, як і нарахована позивачем до стягнення пеня відповідно до п. 6.6. договору, 3% річних та інфляційні втрати, на підставі ст. 625 ЦК України.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що відповідно до умов договору, строк оплати за отриману відповідачем продукцію не настав, оскільки п. 4.4. договору сторони узгодили, що датою поставки вважається дата, вказана представником покупця (відповідача) на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником, а в видаткових накладних, які позивач надав на підтвердження поставки продукції, представником покупця не вказана дата приймання продукції, колегія суддів зазначає.
Відповідно до положень п. 4.3. договору як доказ поставки постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні товаросупровідні документи, серед яких: рахунок-фактура, податкова накладна, видаткова накладна, товаросупровідна накладна, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, як на видаткових накладних, так і на товарно-транспортних накладних від 20.06.2014 Серія ПЗО №034155, від 01.07.2014 Серія ПЗО №034162, від 11.07.2014 №Р585, містяться підписи відповідача в особі представника Козлової Ю.В., що підтверджує факт отримання відповідачем продукції.
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, а згідно з приписами ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Зі змісту касаційної скарги, так само як і з матеріалів справи, не вбачається, що відповідач (скаржник) заперечує проти факту отримання продукції від позивача, а лише наголошує на ненастанні строку її оплати, у зв'язку з відсутністю підпису його представника на видаткових накладних, водночас, в силу наведених норм та положень договору (зокрема, специфікацій від 03.06.2014 та 03.07.2014) обов'язок з оплати товару настав на 90-ий день з дня отримання товару, тобто, за накладною №476 з 20.06.2014, за накладною №513 з 01.07.2014, за накладною №585 з 11.07.2014; більш того, як встановили суди, й про що вказувалося вище, відповідачем частково сплачено грошові кошти за отриманий за цими специфікаціями товар, а подальше ухилення від кінцевих розрахунків за нього, є нічим іншим, ніж ухиленням відповідача від виконання своїх обов'язків та свідчить про порушення ним ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України щодо обов'язковості виконання своїх договірних обов'язків.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правомірність оскаржуваних у даній справі рішення та постанови, та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 16.02.2015 у справі №908/5802/14 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
Л.Б. Іванова