22 липня 2015 року Справа № 923/1882/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4
на рішення та постановуГосподарського суду Херсонської області від 12.03.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2015
у справі№ 923/1882/14 Господарського суду Херсонської області
за позовомОСОБА_4
до 1. Публічного акціонерного товариства Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс груп"
провизнання договорів недійсними
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_5., дов. від 10.06.2014 б/н
відповідача-1: не з'явилися
відповідача-2: не з'явилися
ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" про визнання недійсними договорів оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 з додатковою угодою № 1 від 31.12.2012 та № 24 від 31.12.2013.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.03.2015 у справі № 923/1882/14 (суддя Остапенко Т.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Мирошниченко М.А., суддів Воронюка О.Л., Лашина В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 12.03.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 у справі № 923/1882/14, передати справу на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій невірно застосували ч. 3 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та не надали оцінки діям відповідача-1, який приховав від позивача факт вчинення значної угоди, у зв'язку із чим позивач, який голосував проти таких рішень, був позбавлений можливості скористатися правом на обов'язковий викуп акцій. На думку позивача порушення порядку підписання та затвердження оспорюваних договорів є підставою для визнання їх недійсними. Крім цього, позивач вказує на те, що оспорювані договори укладені внаслідок зловмисної домовленості представників відповідачів і є нерозумними, оскільки розмір орендної плати є набагато нижчим ніж розмір плати за передачу цього ж майна в суборенду відповдчем-2.
До Вищого господарського суду України надійшли відзиви Публічного акціонерного товариства Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс груп" на касаційну скаргу, в яких відповідачі просять відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 є акціонером Публічного акціонерного товариства Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" (далі - Товариство), якому належить 520786 простих іменних акцій Товариства, що складає 28,43 % статутного капіталу Товариства.
Товариству на праві власності належить нерухоме майно - комплекс за адресою: АДРЕСА_1.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31.12.2011 між Публічним акціонерним товариством Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" (далі-орендодавець), в особі голови правління ОСОБА_7, яка діє на підставі статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс Групп" (надалі-орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення та майна, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення та майно, що розташоване на території комплексу за адресою АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності. Приміщення надається для використання орендарем у підприємницькій діяльності (п. 1.1 договору).
Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що орендар за згодою орендодавця може передавати орендоване приміщення (його частину), та майно в суборенду іншим особам.
Орендар за користування приміщенням та майном сплачує орендну плату, розмір якої становить 30000 грн. на місяць.
Термін дії договору встановлено до 30.06.2012, якщо за 1 місяць до спливу строку договору жодна із сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах та на той же строк.
Орендоване нежитлове приміщення передане за актом приймання-передачі приміщень № 1 від 31.12.2011.
Додатковою угодою від 31.12.2012 № 1 до договору оренди сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2013.
Також, як визначено судами, 31.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс Групп" було укладено договір оренди нежитлового приміщення та майна № 24.
Відповідно до п. 1.1 орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення та майно, що розташоване на території комплексу за адресою АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності.
Пунктом 3.1.2 договору визначено, що орендар за згодою орендодавця може передавати орендоване приміщення (його частину), та майно в суборенду іншим особам.
Орендар за користування приміщенням та майном сплачує орендну плату, розмір якої становить 30000 грн. на місяць.
Орендоване нежитлове приміщення та майно передане за актом приймання-передачі (додаток № 2 до Договору) від 31.12.2013.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 27.04.2012 на чергових загальних зборах акціонерів Товариства ухвалено рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятись протягом року, зокрема договори оренди майна, гранична сукупна вартість яких 455000 грн. Продовжено дію договору оренди майна № 13 від 31.12.2011, укладеного до дати проведення Загальних зборів, на строк не більше 30 місяців на тих самих умовах з можливістю коригування ціни договору (питання 12 порядку денного, протокол № 1 від 27.04.2012).
26.04.2013 на чергових загальних зборах акціонерів Товариства ухвалено рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятись протягом року, зокрема договори оренди майна, гранична сукупна вартість яких 455000 грн. (питання 10 порядку денного, протокол № 1 від 26.04.2013).
Крім цього, 28.11.2014 на позачергових загальних зборах акціонерів Товариства ухвалено рішення про схвалення значних правочинів, укладених Товариством протягом 2012-2014 років в ході поточної господарської діяльності: договору оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 з додатковою угодою до нього № 1 від 31.12.2012, договору оренди нежитлового приміщення та майна № 24 від 31.12.2013 (питання 23 порядку денного, протокол від 28.11.2014).
Предметом позову у справі є позовні вимоги про визнання недійсними договору оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 з додатковою угодою до нього № 1 від 31.12.2012 та договору оренди нежитлового приміщення та майна № 24 від 31.12.2013.
Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаних договорів позивач посилається на те, що вищевказані договори оренди укладено Товариством з порушенням процедури укладення значних угод, вони суперечать принципу розумності, внаслідок укладення цих договорів Товариство недоотримує прибуток, що призвело до погіршення фінансового стану Товариства і знецінення його акцій, а позивач, в свою чергу, не отримує дивіденди, та не може скористатись правом на обов'язковий викуп акцій, що порушує його корпоративні права та законні інтереси як акціонера Товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як зазначено у п. 11 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.
Пунктом 51 вказаної постанови визначено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Звертаючись із позовом про визнання недійсними договорів оренди у цій справи, позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги порушенням внаслідок укладення цих договорів його права вимагати здійснення обов'язкового викупу Товариством належних йому акцій, передбаченого ст. 68 Закону України "Про акціонерні товариства", та права на отримання дивідендів.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій.
Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.
Якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті (ч. 3 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства").
Як зазначено п. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності рішення загальних зборів акціонерного товариства є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням позачергових загальних зборах акціонерів Товариства від 28.11.2014 схвалено значні правочини, укладені Товариством протягом 2012-2014 років в ході поточної господарської діяльності, а саме: договір оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 з додатковою угодою до нього № 1 від 31.12.2012, договір оренди нежитлового приміщення та майна № 24 від 31.12.2013 (питання 23 порядку денного протокол від 28.11.2014).
Враховуючи наведене суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними договорів оренди нежитлового приміщення та майна з підстав порушення процедури укладення значних правочинів, встановленої Законом України "Про акціонерні товариства".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 68 Закону України "Про акціонерні товариства" кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про вчинення товариством значного правочину.
Врахувавши умови застосування норм зазначеної статті Закону України "Про акціонерні товариства", суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про передчасне звернення позивача з позовом про захист права вимоги обов'язкового викупу акцій за відсутності рішення загальних зборів про вчинення значного правочину, доказів реєстрації акціонера для участі у загальних зборах та результатів голосування.
Відповідно до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами ст.ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Суди попередніх інстанцій, оцінивши доводи позивача про порушення його права на отримання дивідендів внаслідок нерозумності положень оспорюваних договорів про розмір орендної плати і викликаного цим зменшення прибутку та погіршення фінансового стану підприємства, встановивши, що при розподілі прибутку Товариством не ухвалювалось рішення про виплату дивідендів, дійшли висновку про недоведеність позивачем порушення укладенням вказаних договорів його права на отримання дивідендів.
Вказані висновки судів попередніх інстанцій відповідають встановленим фактичним обставинам справи і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно із статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Херсонської області від 12.03.2015 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 у справі № 923/1882/14.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Херсонської області від 12.03.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 у справі № 923/1882/14 залишити без змін.
Головуючий суддя Л. Іванова
Судді Т. Барицька
Н. Губенко