1[1]
28 липня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року про повернення без розгляду клопотання засудженого ОСОБА_5 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році»,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року повернуто без розгляду клопотання засудженого ОСОБА_5 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році».
Таке рішення суд мотивував тим, що питання застосування амністії під час виконання вироку має вирішуватись у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році», місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, а оскільки засуджений ОСОБА_5 згідно з повідомленням Київського СІЗО найближчим плановим етапом буде етапований до виправної колонії для подальшого відбування покарання, тобто не відбуває покарання в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва, суд позбавлений можливості розглянути по суті його клопотання про звільнення від відбування покарання на підставі Закону України “Про амністію у 2014 році”. У зв'язку з чим вказане клопотання підлягає поверненню засудженому без розгляду для його подання до належного суду за місцем відбування покарання.
Засуджений ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року про повернення без розгляду клопотання засудженого ОСОБА_5 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році» та розглянути його клопотання по суті.
Своє прохання апелянт мотивує тим, що Київське СІЗО, у якому він на даний час відбуває покарання, згідно положень Кримінально-виконавчого кодексу України є установою виконання покарання, знаходиться в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва, а тому протилежний висновок суду є незаконним, а його клопотання про застосування амністії підлягає розгляду по суті.
Апелянт вказує, що він є суб'єктом амністії, оскільки статті, за якими його засуджено вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року (ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України), не пов'язані з насильством та небезпекою для життя і здоров'я громадян; станом на 21 травня 2015 року він відбув більш ніж одну четверту від призначеного покарання у виді 8 років позбавлення волі, що відповідає ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році»; обмеження, передбачені ст. 4 вказаного Закону, на нього не поширюються; злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України, не входить до переліку кримінальних правопорушень, визначених п. «є» ч. 1 ст. 8 Закону.
Заслухавши прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_5 засуджений вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року за ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ст. 70 КК України на 8 років позбавлення волі та на момент звернення до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про застосування Закону України «Про амністію у 2014 році» утримувався у Київському слідчому ізоляторі.
13 травня 2015 року вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року щодо ОСОБА_5 набув законної сили і за повідомленням Київського СІЗО засуджений відповідно до ст. 87 Кримінально-виконавчого кодексу України повинен бути відправлений в місця позбавлення волі для відбування покарання.
Отже, посилання апелянта на те, що він відбуває покарання у Київському СІЗО, є безпідставним.
Доводи апеляції про те, що Київське СІЗО відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України є установою виконання покарання не можуть бути взятими до уваги, оскільки у даному випадку слідчий ізолятор не був установою виконання покарання для ОСОБА_5 .
Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.
Позаяк ОСОБА_5 утримувався в Київському СІЗО до вступу вироку суду першої інстанції в законну силу і рішення про його залишення в цій установі для роботи з господарського обслуговування не приймалось, то немає підстав вважати, що ОСОБА_5 відбував покарання у Київському СІЗО.
Таким чином, висновок, викладений в ухвалі суду, про те, що ОСОБА_5 не відбував покарання в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році» питання про застосування амністії під час виконання вироку має вирішуватись місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
Оскільки засуджений ОСОБА_5 не відбував покарання в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва, то вказаний суд, керуючись вимогами ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році», прийняв правильне рішення про повернення ОСОБА_5 його клопотання про застосування Закону України «Про амністію у 2014 році».
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року про повернення без розгляду клопотання засудженого ОСОБА_5 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році» залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Справа № 11-кп/796/1223/2015
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_7
Доповідач ОСОБА_1