№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9109/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
21 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Гречка Т.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Українського державного інституту по проектування підприємств харчової промисловості „ Укрдніпрохарчопром" про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом.
У березні 2015 року звертаючись до суду з вищевказаним позовом ОСОБА_4 вказував на те, що в 1984 році з ним стався нещасний випадок на виробництві. Починаючи з 1998 року йому було встановлено групу інвалідності довічно у зв'язку з трудовим каліцтвом та визначено втрату 45% професійної працездатності, яка була збільшена у 2002 році до 60% безстроково. З урахуванням положень ст. 440 -1 ЦК України (що діяла в редакції на день виникнення правовідносин між сторонами ) просив стягнути спричинену моральну шкоду. Вказуючи на те, що жодна грошова сума не може компенсувати моральні страждання які переніс він у молодому віці, отримане каліцтво не дозволило йому зробити трудову кар'єру, підвищити свій професійний рівень та отримувати більшу заробітну плату для забезпечення достойного проживання його сімї.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу, де ставив питання щодо скасування рішення суду та постановлення нового про задоволення позову в повному обсязі, а саме стягнення моральної шкоди завданої каліцтвом у розмірі 243 600 гривень. Вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Представник апелянту у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача приймаючи участь у судовому засіданні 06.07.2015 року не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення. Не з'явившись у судове засідання 21.07.2015 року, подав заяву за якою просив розглянути справу за його відсутності. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача в силу вимог ст.305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що нещасний випадок на виробництві в результаті якого позивач отримав інвалідність відбувся 26.05.1983 року, а позовна давність згідно с. 71 ЦК УРСР( діяла на час виникнення правовідносин) становила три роки і враховуючи те, що стороною позивача не доведено поважності пропуску цього строку, суд вважав, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам постановлене рішення не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не взяв до уваги п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України, за якими на вимогу про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю ( тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди ) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) із відповідними змінами.
Зазначене вище свідчить про те, що рішення суду першої інстанції як таке що постановлене з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів справи 26.05.1983 року позивач отримав травму на виробництві, внаслідок чого йому було 13.07.1998 року Броварською міжрайонною МСЕК Київської області було встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом і втратою 45% професійної працездатності.
Таким чином право на отримання потерпілим як страхових виплат так і виплати компенсації за моральну шкоду виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико - соціальної експертної комісії.
Враховуючи те, що право на виплату компенсації за моральну шкоду виникло у позивача в 1998 році, тобто до моменту введення в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» за № 1105 -Х1У від 23.09.1999 року, заявлені вимоги за організації є правомірними.
На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось п. 11 Правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати та висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін ( власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440 - 1 ЦК УРСР ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином зазначеними вище нормами права було встановлено обмеження мінімальної розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального відшкодування розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати ( п.11 Правил)
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці( обсяг роботи).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою по всій території України для підприємства усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі ст.ст. 3 та 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру цих виплат, що діють на час розгляду справи.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи тривалість моральних та фізичних страждань позивача, настання негативних змін у його житті після отримання травми та неможливість відновлення стану, ( навпаки погіршення з 2002 року встановлення 2 групи інвалідності довічно та 60% втрати професійної працездатності) який мав позивач до нещасного випадку на виробництві, а також керуючись установленими законом принципами розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення на його користь 30 450 гривень моральної шкоди ( як 25 мінімальних розмірів заробітної плати).
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року скасувати та постановити нове за яким,
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути з Українського державного інституту по проектування підприємств харчової промисловості „ Укрдніпрохарчопром"( 04112 м. Київ вул. О.Теліги) на користь ОСОБА_4 30450 ( тридцять тисяч чотириста п'ятдесят) гривень моральної шкоди завданої каліцтвом.
Стягнути з Українського державного інституту по проектування підприємств харчової промисловості „ Укрдніпрохарчопром"( 04112 м. Київ вул. О.Теліги) судовий збір на користь держави в розмірі 243, 60 гривень.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: