№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5941/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Бортницька В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
09 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотов Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Гречка Т.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_3
відповідача: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання дитини та позбавлення батьківських прав.
У квітні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вказаним позовом та ставила питання про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 гривеньщомісяця до повноліття дитини. Крім того, позивач просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 вказуючи при цьому на те, що починаючи з 2010 року відповідач не проживає разом з нею та неповнолітньою дитиною. Жодної матеріальної допомоги не надає, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, стан її здоров'я, не виявляє інтересу до внутрішнього стану дитини. Зазначене на думку позивача свідчить про свідоме ухиляння останнього від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів..
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року позов було задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 800 гривень щомісячно, починаючи з 29.04.2014 року до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2015 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та постановлення нового про відмову у задоволенні позову. Посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу.
Представник позивача не визнала подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, про що в Книзі реєстрації народжень 08 жовтня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 1640 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у частині позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав виходив з того, що у відповідності до положень ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Зазначаючи при цьому, що уході розгляду справи було здобуто достатньо доказів того, що відповідач не виконує батьківського обов'язку щодо участі у вихованні, навчанні та матеріальному забезпеченні своєї доньки. І які враховуючи положення ст. 164 СК України дають підстави вважати за доцільне позбавити батьківських прав відповідача як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню малолітньої дитини.
Беручи до уваги доведеність фактів щодо ухилення відповідача від виконання покладеного на нього обов'язку по утриманню дитини, суд вважав, що з відповідача на користь ОСОБА_5 слід стягнути аліменти на утримання доньки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на порушення судом норм процесуального права, зазначаючи про неналежне повідомлення його судом щодо розгляду справи, внаслідок чого було порушено вимоги ч. 1 ст. 27 ЦПК України, зокрема щодо надання суду пояснень та доказів, які мають істотне значення для вирішення справи, а також передбаченого ч. 1 ст. 128 ЦПК України права подати суду заперечення проти позову, що призвело до ухвалення судом неправильного рішення.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення суду з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Так як відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Надана апелянтом довідка на підтвердження іншої адреси місця свого проживання на час розгляду справи у суді першої інстанції ніж адреса визначена позивачем при подачі позову до суду не може бути підставою для скасування рішення суду.
Згідно ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, ненадання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Враховуючи те, що подана апеляційна скарга відповідача не мала ніяких додатків, і в ході судового розгляду відповідачем не було заявлено клопотання щодо залучення доказів по справі, а також з урахуванням того що судом було постановлено рішення за відсутністю відповідача ( заочне), і беручи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки - колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги оголошувалася перерва.
Однак за час її дії відповідач не скористався своїм правом щодо подачі доказів у відповідності до положень п. 4 ст. 10 ЦПК України на підтвердження доводів викладених у апеляційній скарзі.
Згідно ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Частиною 1 даної статті встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.
Верховний Суд України в ч. 2 п.16 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року наголосив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Так позивач на підтвердження своїх вимог надавала до суду договори про навчання дитини у школі, артистичних студіях, культурних центрах з яких вбачається що всі витрати по навчанню несе саме вона. Саме нею для дитини створені всі необхідні умови для проживання та повноцінного розвитку. В той час як батько дитини ( відповідач) не приймає участі у матеріальному забезпеченні та духовному розвитку дитини.
Відповідач ( апелянт) у ході апеляційного розгляду справи підтвердив те, що він не спілкувався з дитиною протягом трьох останніх років та не надавав матеріальної допомоги. Однак, причиною такої своєї поведінки він вказав те, що позивач з осені 2013 року відмовляла йому у спілкуванні з донькою. І єдиною умовою за якою могло відбутися таке спілкування з дитиною могло бути лише надання ним великих грошових коштів. До початку 2014 року він надавав такі грошові кошти на утримання доньки, але після того, як втратив роботу, такі можливості стали дуже обмеженими.
Доказів на підтвердження чинення позивачем відповідачу перешкод у спілкування з дитиною, а відтак його звернень до відповідних органів щодо відновлення свого порушеного права апелянтом надано не було. Не було надано також доказів на підтвердження майнового стану відповідача, в частині перевірки доводів щодо неможливості надання матеріальної допомоги малолітній дитині. Хоча у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Крім того, відповідач у суді підтвердив ту обставину, що його родичі ( мати та сестра) мали можливість вільного спілкування з неповнолітньою дитиною після того як вони стали проживати окремо і позивач не створює їм перешкод для такого спілкування.
При розгляді даної категорії справ суд повинен з'ясувати думку дитини, якщо вона здатна її висловити. Враховуючи те, що неповнолітній дитині на час розгляду справи не виповнилося десять років, колегія суддів вважає правильним те, що суд першої інстанції врахував при постановленні судового рішення висновок Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, від 19.06.2014 року за № 105/01-1552/В-12.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримала даний висновок та повідомила суду, що вона особисто спілкувалася з неповнолітньою дитиною. За час її бесіди дитина ні разу не згадала про батька ототожнюючи його з відповідачем по справі ( ОСОБА_4), своїм батьком вона постійно називала іншу особу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, правомірним висновок суду щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав саме з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини.
Оспорюючи в доводах апеляційної скарги висновок Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, від 19.06.2014 року за № 105/01-1552/В-12, згідно якого Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації поспілкувавшись з дитиною, діючи в інтересах дитини, враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 17.06.2014 року, вважала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4, як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню своєї малолітньої дитини, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач також не надав доказів щодо спростування обставин встановлених комісією.
Хоча даний висновок передбачав можливість його перегляду на комісії, ОСОБА_4 не звертався з заявами до комісії про його перегляд.
Оспорювання зазначеного висновку відповідачем у Печерському районному суду м. Києва шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним висновку органу опіки та піклування, не свідчить про його невідповідність або надуманість.
Вказуючи в апеляційній скарзі про те, що суд встановивши своїм рішенням розмір аліментів на утримання дитини, між тим жодного обґрунтування цієї суми не навів, що є порушенням ст. 182 СК України.
Зазначені доводи апеляційної скарги не узгоджуються з судовим рішенням, яке містить с у собі посилання на всі складові які враховувалися судом при визначенні розміру аліментів.
А саме визначаючи розмір аліментів, суд враховував, що ОСОБА_4 працездатний, має задовільний стан здоров'я, проте має нерегулярний, мінливий дохід, тому стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 гривень не відповідає матеріальним можливостям відповідача. А відтак розмір аліментів, що підлягали стягненню судом було визначено в сумі 800 гривень щомісячно, починаючи з 29.04.2014 року до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, відповідач не погоджуючись з сумою аліментів встановлених судом, свого розрахунку та пропозиції щодо розміру аліментів, який було б підтверджено відповідними доказами щодо його майнового стану на момент розгляду апеляційної скарги не надав.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: