ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 липня 2015 року № 826/11888/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Огурцова О.П., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління
юстиції у м. Києві
про скасування арешту та заборони відчуження з нерухомого майна та
зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про скасування арешту та заборони відчуження з нерухомого майна та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач постановою серії АК № 207266 від 30.11.2004 наклав арешт на майно позивача за відсутності на те правових підстав.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання 13.07.2015 не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, письмові заперечення проти позову, матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано позов та належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження в рамках якого було прийнято постанову АК №207266 від 30.11.2004, на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015, суду не надав.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача , суд, -
08.12.2004 до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підстав постанови Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві АК № 207266 від 30.11.2004 внесено запис №1529081 про накладення обтяження - арешт нерухомого майна на об'єкт: невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1.
ОСОБА_1 звернулася до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві за зверненням від 28.04.2014 щодо зняття арешту з майна.
Листом б/н від 29.04.2015 Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень-далі (ЄДРВП) та журналу обліку виконавчих проваджень переданих державному виконавцю, встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції виконавчий документ, де боржником являється ОСОБА_1, не перебуває.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом щодо скасування арешту та заборони відчуження зі всього належного їй майна.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 6 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній станом на 30.11.2004) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Частиною шостою статті 24 зазначеного Закону встановлено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній станом на 30.11.2004) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частини другої статті 25 зазначеного Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною першою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Таким чином, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт виключно на майно боржника.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 у відповідача було витребувано письмові заперечення проти позову та всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано позов та належним чином засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження в рамках якого було прийнято постанову АК №207266 від 30.11.2004, водночас відповідач в судове засідання не прибув та вимог ухвали суду не виконав.
З наявних в матеріалах справи документів, зокрема листа відповідача б/н від 29.04.2015, обставин справи викладених позивачем в позовній заяві та пояснень наданих представником позивача у судовому засіданні судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень-далі (ЄДРВП) та журналу обліку виконавчих проваджень переданих державному виконавцю, встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції виконавчий документ, де боржником являється ОСОБА_1, не перебуває.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави для висновку про наявність у відповідача правових підстав для накладення арешту на майно, яке належить позивачу.
Позивач у позовній заяві просить суд скасувати арешт та заборону відчуження із всього належного їй нерухомого майна, водночас позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю накладення арешту саме постановою Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві АК № 207266 від 30.11.2004, а отже відповідна позовні вимога підлягає задоволенню шляхом скасування арешту та заборони відчуження із всього належного позивачу нерухомого майна накладеного зазначеною постановою.
Оскільки позовна вимога щодо зобов'язання відповідача виключити усе належне позивачу нерухоме майно з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду справи не були порушені, суд дійшов висновку про безпідставність заявленої позовної вимоги.
Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов - задовольнити частково.
2. Скасувати арешт та заборону відчуження із всього належного ОСОБА_1 нерухомого майна накладеного постановою Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві АК № 207266 від 30.11.2004.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов