27 липня 2015 року Житомир справа № 806/2413/15
категорія 12.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Капинос О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання виплатити 36563,00 грн. невиплачених відпускних та 25000,00 грн. моральної шкоди,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області та Державної судової адміністрації України щодо незаконної відмови у виплаті йому відпускних в січні та лютому місяці 2015 року та несвоєчасній виплаті відпускних. Також просить зобов'язати відповідачів виплатити йому 36563 грн. невиплачених відпускних та 25000 грн. за завдану моральну шкоду. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказав, що в порушення ст. 21 Закону України "Про відпустки" та Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" Територіальним управління Державної судової адміністрації в Житомирській області не було проведено своєчасної виплати відпускних. Крім того, розмір відпускних було нараховано за наказами №01-в від 05.01.2015 року та №07-в від 02.02.2015 року на загальну суму 2317 грн., тим самим порушуючи його трудові права як в частині строків виплати відпускних, так і в частині розміру відпускних, що суперечить вимогам трудового законодавства.
Позивач в судове засідання не з'явився, згідно письмового клопотання просить суд розглядати справу у його відсутність.
Представник відповідачів до суду прибув, подав письмові заперечення на адміністративний позов згідно, яких просив відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю та безпідставністю. Згідно письмового клопотання просить суд проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до ч.4 ст. 122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Коростенського міськрайонного суду з 21.10.1979 року до теперішнього часу.
Відповідно до наказу голови Коростенського міськрайонного суду в Житомирській області від 05.01.2015 року №01/в позивачу було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарні дні (17 робочих днів) (а.с. 32).
Згідно розрахункового листа планова кількість робочих днів у січні 2015 року - 19 робочих днів, з них: відпрацьовано - 2 робочі дні, відпустка - 17 робочих днів. Суддівська винагорода на повний робочий місяць складає 1228,50 грн., оклад - 1218,00 грн., надбавка згідно Чорнобильського Закону ст. 39 ч. 1 - 10,50 грн. Отже, відпустка становить 1099,18 грн. (1228,50/19*17=1099,18 грн.) (а.с. 40).
Також, відповідно наказу голови Коростенського міськрайонного суду в Житомирській області від 02.02.2015 року №07/в позивачу було надано частину щорічної основної відпустки та частину додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 26 календарних днів (21 робочий день) (а.с. 12).
Згідно розрахункового листа планова кількість робочих днів у лютому 2015 року - 21 робочий день. Суддівська винагорода на повний робочий місяць складає 1218,00 грн. Отже, відпустка становить 1218,00 грн. (1218,00/21*21=1218,00 грн.) (а.с. 41).
Не погоджуючись з даними нарахуваннями, позивач звернувся з відповідними заявами (а.с. 10,11) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області та Державної судової адміністрації України.
Проте, в задоволенні його вимог щодо перерахування та виплаті відпускних було відмовлено, з посиланням на те що повноваження позивача закінчилися в минулому році, до прийняття рішення про його звільнення (відставку) виплата суддівської винагороди має здійснюватися в розмірі однієї мінімальної заробітної плати з урахуванням ч. 9 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Згідно з підпунктом 5 додатку 2 рішення Ради суддів України від 23.03.2012 року № 18, суддівська винагорода розраховується, як для щорічної оплачуваної відпустки так і додаткової оплачуваної відпустки з урахуванням положень ст. 129 Закону (а.с. 14,15).
Суд погоджується з даними висновками відповідачів з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції на час виникнення правовідносин), матеріальне та соціально-побутове забезпечення суддів, які є складовими статусу суддів, визначаються виключно законами України.
Саме на реалізацію гарантій незалежності суддів у частині умов і розмірів оплати праці суддів спрямовано запровадження суддівської винагороди, яка регулюється Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI, "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Це кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, згідно з якими умови розміру оплати праці суддів визначаються законами.
Тобто, норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в даному випадку є спеціальними нормами, які регулюють оплату праці суддів у вигляді суддівської винагороди, з огляду на що судом не приймаються до уваги посилання позивача на Закон України "Про відпустки" та Постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Підпунктом 1 пункту 36 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІІ від 28.12.2014 року, який вступив в силу з 01.01.2015 року, доповнено статтю 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" частиною дев'ятою.
Так, відповідно до ч. 9 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI), судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.
Разом з тим, ч.ч. 1,4 ст. 102 Закону № 2453-VI передбачено, що суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.
Виходячи з матеріалів справи позивачу виповнилося 65 років 13 травня 2014 року.
Таким чином, з урахуванням ч. 9 ст. 129 Закону № 2453-VI, виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за повний календарний місяць здійснюється з наступного дня після досягнення суддею шістдесяти п'яти років.
Відповідно до ст. 130 Закону № 2453-VI (в редакції від 28.12.2014 року) суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
При цьому, згідно з пунктом 5 додатку 2 рішення Ради суддів України від 23.03.2012 року № 18 суддівська винагорода розраховується, як для щорічної оплачуваної відпустки, так і додаткової оплачуваної відпустки з урахуванням положень ст. 129 № 2453-VI.
Зокрема, слід відмітити, що за період основної відпустки судді виплачується суддівська винагорода у розмірі передбаченому ст. 129 Закону № 2453-VI з урахуванням вимог положення абзацу 6 пункту 1 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону № 2453-VI, у розрахунку на кількість робочих днів перебування судді у відпустці протягом відповідного місяця. При цьому розмір суддівської винагороди повинен визначатися у розрахунку на повний місяць, у якому суддя знаходиться у відпустці, а не на період.
Як встановлено вище, відповідно до наказів голови Коростенського міськрайонного суду від 05.01.2015 року №01/в та від 02.02.2015 року №07/в позивачу було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних днів (17 робочих днів, згідно наказу від 05.01.2015 року №01/в) та частину щорічної основної відпустки та частину додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 26 календарних днів (21 робочий день, згідно наказу від 02.02.2015 року №07/в).
Таким чином, враховуючи викладене та вимоги ч. 3, 9 ст. 129 та ст. 130 Закону № 2453-VI (у відповідній редакції), територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Житомирській області була правомірно нарахована та виплачена суддівська винагорода в розмірі однієї мінімальної заробітної плати із розрахунку за повний календарний місяць - 1218,00 грн. та матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу 12180,00 грн.
Крім того, положеннями ст. 115 Кодексу законів про працю передбачено, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Встановлено, що територіальним управлінням заробітна плата суддям та працівникам апарату суду виплачується 15 та 30 числа кожного місяця.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області є державним органом, фінансове обслуговування якого здійснює Головне управління Державного казначейської служби України в Житомирській області.
Як вбачається з матеріалів справи, наказ від 05.01.2015 р. № 01/в Коростенського міськрайонного суду Житомирської області щодо надання частини щорічної відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 надійшов на адресу територіального управління 16.01.2015 року.
Отже, згідно п. 1 та п. 2 наказу голови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05.01.2015 р. № 01/в ОСОБА_1 територіальним управлінням була вчасно нарахована та 30.01.2015 р. виплачена суддівська винагорода.
Щодо вимоги позивача про стягнення завданої моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4, спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" і передбачають відшкодування моральної шкоди. Відповідно до п.5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають з'ясуванню характер правовідносин сторін і якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Слід відмітити, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку з несвоєчасною виплатою відпускних пов'язані із роботою в суді. Чинним законодавством України не передбачено відшкодування моральної шкоди у правовідносинах, пов'язаних з роботою в суді, зокрема у спорах щодо несвоєчасної виплати відпускних.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 №5 - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають три складові частини, за наявності яких і настає відповідальність, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди посилається на довідку медичної установи (а.с.17), однак є незрозумілим з яких обставин позивач визначив розмір моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, про недоведеність позивачем заподіяння відповідачами моральної шкоди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання протиправними дії відповідачів щодо незаконної відмови у виплаті ОСОБА_1 відпускних в січні та лютому місяці 2015 року, а відтак і зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Державної судової адміністрації України виплатити 36563,00 грн. відпускних та 25000 грн. моральної шкоди.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 86, 158-162, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
В позові ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання виплатити 36563,00 грн. невиплачених відпускних та 25000,00 грн. моральної шкоди - відмовити.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Капинос