21 липня 2015 року м.Житомир справа № 806/2418/15
категорія 8.3.4
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Капинос О.В.,
секретар судового засідання Барібан А.І.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.2015 р. №0003961501,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальність "ОБІО" (далі-ТОВ "ОБІО") звернулося до суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі-Житомирська ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 р. №0003961501. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ "ОБІО" за квітень 2015 року Житомирською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області складено акт камеральної перевірки №3362/06-25-15-01 від 02.06.2015 року (далі - акт перевірки), на підставі якого відповідачем видано податкове повідомлення - рішення від 16.06.2015р. №0003961501 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4279 грн. Позивач не погоджується із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Вважає, що ним правомірно включено до складу податкового кредиту у квітні 2015 року податкових накладних, виписаних у лютому та березні 2015 року на загальну суму ПДВ 4279 грн, оскільки Податковий кодекс України не містить жодних обмежень та заборон щодо зарахування податкового кредиту до складу наступного звітного податкового періоду. А тому, висновки відповідача за актом перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засідання позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях. Вважає, що спірне податкове повідомлення рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки податкові накладні, складені з 1 січня 2015 року та своєчасно зареєстровані в ЄРПН, включаються до складу податкового кредиту того звітного періоду, на який припадає дата їх складання.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Житомирською ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ "ОБІО" за квітень 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки №3362/06-25-15-01 від 02.06.2015 року.(а.с.10-13)
Актом перевірки встановлено порушення ст.48, підпункту 54.3.2 пункту 54.3 ст.54, ст.76, пунктів 198.2 та 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за №1267/26044, внаслідок чого позивачем неправомірно включено до податкового кредиту квітня 2015 року податкових накладних (виписані у березні та лютому 2015 року), які відображені в розділі ІІ додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 року, який заповнений з порушенням та не да права покупцю на включення суми ПДВ до податкового кредиту за відповідний звітний період.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003961501 від 16.06.2015 року про зменшення розміру від"ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4279 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відтак, Податковим кодексом України надано право платникові на включення отриманих податкових до складу свого податкового кредиту.
Проте, необхідно зазначити, що право платника не є його обов'язком, відповідно і та обставина, що підприємство не скористалось таким правом, не може слугувати підставою для висновку про наявність в його діях порушення.
Крім того, Податковим кодексом України чітко визначено випадки, коли платник податків не вправі формувати склад податкового кредиту, а саме:
- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ (п. 198.6 ПКУ);
- не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 201.9 ПКУ).
При цьому згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З цього випливає, що Податковий кодекс України не містить жодних обмежень та заборон щодо зарахування податкового кредиту до складу наступного звітного податкового періоду.
Крім того, згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Частиною другою п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України встановлено, що платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Враховуючи ту обставину, що суми врахованого позивачем у декларації за квітень 2015 року податкового кредиту за внесеними до Реєстру у березні та лютому 2015 року податковими накладними від - ВАТ "Житомирський завод хімічного волокна", КП "Автотранспортне підприємство 0628", ТОВ "Місто TB", TOB "Десна-Трансгруп", TOB "Вектор ОСОБА_3", ТОВ "Арсентранс", ТОВ "Автотранспортне підприємство 1 ЛТД", ТОВ "Трансфер Груп" - були відображені в бухгалтерському обліку за квітень 2015 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи картками рахунку 631 за квітень 2015 року (а.с. 33-41), то позивач був позбавлений права згідно ч.2 п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України на передчасне врахування таких операцій і в податковій звітності із податку на додану вартість.
Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, в бухгалтерському обліку за березень та лютий 2015 року не було проведено ні авансових платежів, ні нарахувань зобов'язань перед вищенаведеними постачальниками по причині несвоєчасного надання ними для позивача первинних документів на підтвердження отриманих послуг. Тому в деклараціях за березень та лютий 2015 року суми податкового кредиту не враховувались, а в силу приписів п.44.1 ст.44, 198.2 та 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України і не повинні були враховуватись.
Згідно п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу,
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
З огляду на викладене, суд зазначає, що правомірно врахувавши в декларації за квітень 2015 року податковий кредит в сумі 4696193 грн., в тому числі і за податковими накладними, виписаними у лютому та березні 2015 р. на загальну суму ПДВ 4279 грн., позивач обґрунтовано визначив від'ємне значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду, в сумі 2388189 грн..
Вказаним спростовується твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні вказано на порушення ТОВ "ОБІО" п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.
Разом з тим, у висновках акту перевірки, на підставі якого прийняте дане рішення, порушення цієї норми Податкового кодексу не встановлено. Тобто, акт перевірки та прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення, суперечать одне одному.
Відповідно до ч.1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ТОВ "ОБІО" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб"єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 86,94,158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 р. №0003961501.
Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "ОБІО" судові витрати в сумі 182,70 грн.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Капинос
Повний текст постанови виготовлено: 27 липня 2015 р.