09 квітня 2009 р.
№ 18/61-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Грейц К.В.,
суддів:
Глос О.І., Бакуліної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ФОП ОСОБА_1
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р.
у справі
№18/61-08
господарського суду
Сумської області
за позовом
ОСОБА_1
до
Сумської міської ради
про
визнання права власності
Рішенням господарського суду Сумської області від 20.11.2008 р. у справі №18/61-08 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено: визнано право власності за ПП ОСОБА_1 на міні-магазин загальною площею 54,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1
Не погоджуючись із рішенням господарського суду, Сумською міською радою було подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р. у справі №18/61-08 (судді: Бондаренко В.П., Камишева Л.М., Лакіза В.В.) апеляційну скаргу відповідача задоволено: рішення господарського суду Сумської області від 20.11.2008 р. у справі №18/61-08 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ПП ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визнання права власності відмовлено; стягнуто з ПП ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради державне мито, сплачене відповідачем при поданні апеляційної скарги в розмірі 42,50 грн.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р. у справі №18/61-08 та залишити в силі рішення господарського суду Сумської області від 20.11.2008 р. у справі №18/61-08, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 16, 319, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України, оскільки: по-перше, згідно з п. 2.1 договору оренди від 07.11.2006 р. земельна ділянка була надана позивачу під розміщення міні-магазину, у зв'язку з чим позивач правомірно використовувала орендовану земельну ділянку для будівництва магазину; по-друге, після спорудження магазину актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, підписаним всіма контролюючими органами, міні-магазин по АДРЕСА_1було прийнято в експлуатацію.
Позивач та відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
17.08.2005 р. відповідно до рішення Сумської міської ради від 05.07.2005 р. за №1271-МР "Про проведення конкурсу та надання в оренду земельних ділянок під розміщення малих архітектурних форм (міні-магазинів кіосків) на зупинках громадського транспорту" рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради за №441 було затверджено результати конкурсу на право оренди земельних ділянок під розміщення малих архітектурних форм на зупинках громадського транспорту від 09.08.2005 р. та схему розміщення зупинок громадського транспорту м.Суми, земельні ділянки під якими включені в цей конкурс та дозволено встановлення та облаштування зупинок громадського транспорту переможцям конкурсу, в тому числі по АДРЕСА_1- ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3
У зв'язку з відмовою ПП ОСОБА_2 від оренди земельної ділянки під розміщення малих архітектурних форм на зупинках громадського транспорту 12.07.2006 р. рішенням Сумської міської ради за №115-МР земельна ділянка площею 0,0053 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, була вилучена у ПП ОСОБА_2 та передана до земель запасу Сумської міської ради.
У подальшому рішенням Сумської міської ради від 27.09.2006 р. №189-МР "Про надання в оренду, продовження терміну користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради" підприємцю ОСОБА_1 була надана в оренду дана земельна ділянка площею 0,0053 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 терміном на три роки для розміщення міні-магазину (додаток №2 до рішення -список підприємств, установ, організацій та підприємців, яким надаються в оренду земельні ділянки).
07.11.2006 р. між ПП ОСОБА_1 та Сумською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0053 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до п. 2.1 якого земельна ділянка надається в оренду під розміщення міні-магазину, згідно з Українським класифікатором цільового використання -землі комерційного використання.
Згідно п. 2.2 договору від 07.11.2006 р. даний договір був укладений терміном до 27.09.2009 р.
Вказаний договір був посвідчений нотаріально та затверджений рішенням Сумської міської ради від 06.12.2006 р. за №253-МР.
У листопаді 2007 р. позивач звернувся до міської ради з заявою про реєстрацію права власності на міні-магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1у відповідь на яку 20.11.2007 р. Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради листом №1111/01-11 повідомило позивача про те, що вирішення питання про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт може розглядатися виключно в судовому порядку, що й стало підставою для звернення позивача до господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради про визнання права власності на міні-магазин загальною площею 54,8 кв.м, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1за підприємцем ОСОБА_1 на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовано нормою ст. 376 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в оренду у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на міні-магазин загальною площею 54,8 кв.м, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 господарський суд першої інстанцій виходив із того, що відповідно до п. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб, а позивачем при будівництві міні-магазину права інших осіб порушено не було.
Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; по-друге, позивачем не надано суду доказів звернення до виконавчого комітету Сумської міської ради чи Сумської міської ради з проханням призначення державної технічної комісії для прийняття в експлуатацію міні-магазину загальною площею 54,8 кв.м, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1а також доказів прийняття об'єкта в експлуатацію в установленому законом порядку; по-третє, позивачу було надано земельну ділянку під розміщення міні-магазину, однак під будівництво капітальної споруди міні-магазину земельна ділянка позивачу не надавалася.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не було встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім наявним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (п. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України).
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу (п. 4 ст. 375 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту надання позивачу (який здійснив самочинне будівництво і обґрунтував позовні вимоги нормами ст. 376 Цивільного кодексу України) в установленому законом порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно; дослідження питання наявності чи відсутності заперечень проти визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно з боку власника земельної ділянки, питання наявності чи відсутності порушення прав інших осіб у зв'язку зі здійсненням позивачем самочинного будівництва.
Крім того, слід взяти до уваги, що згідно зі ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. №1243, встановлено, що датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.
Однак, господарський суд першої інстанції, обмежившись посиланням на наявність підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно згідно з п. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України у зв'язку з відсутністю порушень прав інших осіб при будівництві спірного об'єкта, на вищевказані вимоги закону уваги не звернув.
Апеляційний господарський суд, пославшись в обґрунтування висновків про відсутність підстав для задоволення позову на те, що під будівництво капітальної споруди міні-магазину земельна ділянка позивачу не надавалася, і позивачем не надано доказів прийняття об'єкта до експлуатації у встановленому законом порядку, не встановив, який саме об'єкт побудований позивачем, чи підлягає він прийняттю до експлуатації; не надав оцінки умовам договору оренди земельної ділянки від 07.11.2006 р., в т.ч. п. 4.2 договору (яким передбачено одним із обов'язків орендаря "завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору").
Що стосується поданої заявником копії акта технічної комісії про прийняття до експлуатації міні-магазину по АДРЕСА_1), слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, рішення та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р. у справі №18/61-08 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р. та рішення господарського суду Сумської області від 20.11.2008 р. у справі №18/61-08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Головуючий
К.Грейц
Судді:
О.Глос
С.Бакуліна