01 квітня 2009 р.
№ 24/19-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Ткаченко Н.Г.
суддів
Катеринчук Л.Й. Яценко О.В. (доповідач у справі)
розглянувши касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
на ухвалу
господарського суду м. Києва від 16.10.2008р.
у справі господарського суду
№ 24/19-б м. Києва
за заявою до
Приватного підприємства "Промтехтранссервіс" Приватного підприємства "Конференц-Готель-Майстер"
про в судовому засіданні взяли участь представники сторін від ПП "Промтехтранссервіс" від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
визнання банкрутом Гапоненко Р.І. дов. б/н від 02.06.2008р. Бабіч О.І. дов. б/н від 20.10.2008р. Москальова Г.С. дов. №17443/9/10209 від 19.12.2009р.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.03.2008р. у справі №24/19-б (суддя Смілянець В.В.) порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Конференц-Готель-Майстер", за заявою приватного підприємства "Промтехтранссервіс", з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство.
Постановою господарського суду м. Києва від 14.05.2008р. у справі № 24/19-б( суддя Смілянець В.В.) в порядку ст.52 Закону про банкрутство визнано приватне підприємство "Конференц-Готель-Майстер" , банкрутом.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.10.08 у справі №24/19-б (суддя Смілянець В.В.) затверджено звіт ліквідатора, ліквідовано приватне підприємство "Конференц-Готель-Майстер", як юридичну особу в зв'язку з банкрутством. Провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 16.10.2008р., з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені ухвали.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 5 статті 52 Закону про банкрутство в разі, якщо громадянин -підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до боржника.
Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею 52 Закону про банкрутство, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками публікації в офіційних друкованих органах оголошення про визнання боржника банкрутом.
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Пунктом 5 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб (далі -Єдиний державний реєстр), який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.
Обґрунтовуючи відсутність боржника за його місцем знаходження, господарський суд Київської області послався на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Проте, як вбачається із змісту витягу, в нього не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).
Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листва з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи акт від 30.01.2007р., який підтверджує, що за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, приватне підприємство "Конференц-Готель-Майстер" відсутнє. (а.с.6).
Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», суд при порушенні справи про банкрутство та при визнанні боржника банкрутом відповідно до статті 52 Закону про банкрутство не надав оцінки зазначеним документам на предмет їх належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427).
Окрім того, частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії №28-2 від 08.01.2007 (а.с. 11), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Колегія суддів зазначає, що законність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в даному випадку може бути підставою касаційного перегляду постанови суду про введення ліквідаційної процедури, як першого судового акта, прийнятого після порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки ухвали суду про порушення провадження у справі не оскаржуються.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення інспекції про призначення розгляду звіту ліквідатора в судовому засіданні 16.10.2008, як того вимагає пункт 3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України (затвердженої Наказом ВГСУ №75 від 10.12.2002), зазначаючи, що ухвала про призначення справи до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення адресатові приєднується до матеріалів справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Забезпечення учасникам провадження розумних строків для реалізації їх процесуальних прав є істотним елементом права на справедливий суд.
Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).
З врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт за наслідками ліквідаційної процедури з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на ухвалу господарського суду м. Києва від 16.10.2008р. у справі №24/19-б задовольнити.
2.Ухвалу господарського суду м. Києва від 16.10.2008р. у справі №24/19-б скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
О.В. Яценко