08 квітня 2009 р.
№ 10/347-ПД-08
"8" квітня 2009 Справа № 10/347-ПД-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Грека Б.М.
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Стиль"
на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду
від
19.12.2008
та на рішення
господарського суду Херсонської області
від
28.10.2008
у справі
№ 10/347-ПД-08
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Стиль"
до
Приватного підприємця ОСОБА_1
про
визнання недійсним договору оренди
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача ОСОБА_1
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 07.04.2009 №02.2-10/144 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходиться справа № 10/347-ПД-08.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.10.2008 (суддя Александрова Л.І.) у справі №10/347-ПД-08 Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Стиль" (надалі позивач/ скаржник) відмовлено в задоволенні позову до Приватного підприємця ОСОБА_1 (надалі відповідач) про визнання недійсним укладеного між ними договору оренди.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19.12.2008 (судді: Шевченко Т.М., Колодій Н.А., Кричмаржевський В.А) вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій прийшли до необґрунтованого висновку про те, що предметом оспорюваного договору оренди є не земельна ділянка, а майданчик, при цьому на підставі ст. 35 ГПК України керувались встановленим у рішенні суду у справі №2/329-08 фактом наявності заборгованості ТОВ "ТПК "Стиль" перед ФОП ОСОБА_1 за вказаним договором; однак, як стверджує скаржник, встановлення такого факту не впливає на з'ясування питання, яке саме майно було об'єктом. Крім того, скаржник наголошує на порушенні судами ст. 80 ГПК України, ст. 235 ЦК України, та незастосуванню до спірних відноси Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", приписів роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги -без задоволення.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте позивач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 08.04.2009.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини:
- 20.02.2006 між Цюрупинською міською радою та відповідачем у даній справі укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 3,2913 га, в тому числі під капітальною забудовою - 0,1970 га, під спорудами -0,0252 га, під проїздами, проходами, площадками -3,0691 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1
- матеріалами справи підтверджується, що відповідач є власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
- 12.02.2007 між позивачем та відповідачем укладений договір оренди, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати позивачу за плату у тимчасове користування майданчик загальною площею 1500 кв.м., що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 а позивач -прийняти майданчик та своєчасно вносити орендну плату;
- рішенням господарського суду від 17.07.2008 у справі №2/239-08 частково задоволений позов ПП ОСОБА_1 до ТОВ "ТПК "Стиль" про стягнення 60 714,31 грн. та розірвання договору оренди, укладеного 12.02.2007 між позивачем та відповідачем; при розгляді даної справи, судом встановлено, що між сторонами укладений договір оренди майданчика, а відповідно до ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням, зокрема, господарського суду, не доводяться знову при вирішенні інших спорів;
- крім того, суди попередніх судових інстанцій зазначили, що наявність майданчика площею 1500 кв.м., який був переданий позивачу в оренду відповідачем підтверджується п. 2 договору оренди землі від 20.02.2008, укладеного між відповідачем у даній справі та Цюрупинською міськрадою, згідно з яким, на земельній ділянці, отриманій відповідачем в оренду, знаходиться 3,0691 га проходів та площадок;
- позивачем у даній справі не доведено, що сторонами за договором від 12.02.2007 не було дотримано істотних умов договору оренди майна (не землі), а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України вважає, що оскаржувані рішення таким вимогам відповідають з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що згідно з договором оренди від 12.02.2007, укладеним між позивачем та відповідачем, позивач прийняв від відповідача у строкове платне користування майданчик, загальною площею 1500 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 строк дії договору: з 12.02.2007 по 31.12.2007; сторони приступили до його виконання, про що свідчать наявні в матеріалах справи складені та сторонами акти приймання-передачі робіт (надання послуг), щодо сплати позивачем відповідачу орендної плати за оренду майданчика площею 1500 кв.м.
Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним укладений між ним та відповідачем 12.02.2007 договір оренди; підставою даного позову, як стверджує позивач, є те, що укладений між сторонами договір оренди майданчика є удаваним правочином, адже насправді відповідач орендував у позивача не майданчик, а земельну ділянку; відтак, правовідносини між сторонами мають регулюватися земельним законодавством, а до договору оренди від 12.02.2007 мають застосовуватися положення Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі"; проте, договір оренди не відповідає вимогам вказаних нормативних актів, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваними є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі (узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Відповідно до приписів ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарських суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, керуючись приписами наведених норм, позивач у даній справі, звертаючись із даним позовом, мав довести належними засобами доказування, що укладений між ним та відповідачем правочин (договір оренди майданчика) був укладений з метою приховати інший правочин -договір оренди земельної ділянки.
Проте, як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено в установленому законом порядку обставин, на які він посилається в обґрунтування його вимог; навпаки, матеріалами справи спростовуються доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову.
Так, відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Тобто, факти встановлені, зокрема, у рішенні, що набрало законної сили, в одній справі є обов'язковими і не підлягають додатковому доведенню при вирішенні іншої справи за умови, якщо суб'єктний склад в обох справах є тотожним.
Виходячи із наведеної норми, враховуючи встановлені судами попередніх судових інстанцій обставини щодо наявності судового рішення у господарській справі №2/239-08, сторонами в якій були ті ж самі сторони, що і у даній справі і яким розірваний оспорюваний договір, а в мотивувальній частині якого встановлений факт укладення між позивачем та відповідачем саме договору оренди майданчика, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх судових інстанцій про те, що твердження позивача про протилежне є безпідставними.
Крім того, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що наявність переданого відповідачем позивачу в оренду майданчика (а не землі) за договором оренди №435 підтверджується п. 2 договору оренди землі від 20.02.2006, укладеного між відповідачем та Цюрупинською міською радою, згідно з яким відповідачу була передана в оренду земельна ділянка, яка знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 площею 3,2913 га, в тому числі: під проїздами, проходами та площадками -3,0691 га, під капітальною забудовою -0,1970 га, під спорудами -0,0252 га; іншої землі за вказаною адресою та вільної від вказаного майна відповідачу в оренду не передавалось.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій про те, що укладений між сторонами договір оренди майданчика не є удаваним правочином, за яким сторони приховали насправді оренду земельної ділянки, як на цьому наголошує позивач, а є договором оренди майна, до укладення (форми, змісту, тощо) якого застосовуються відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України, а не норми Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України, як стверджує позивач.
За змістом статей 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Всупереч вказаним статтям, позивач не надав господарським судам попередніх інстанцій доказів на підтвердження його позовних вимог, навпаки, матеріалами справи спростовуються його доводи та твердження.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Господарськими судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Доводи позивача щодо неналежної оцінки господарськими судами наявних у матеріалах справи доказів, встановлення обставин не на підставі достовірних доказів, не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження під час їх перегляду у суді касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Стиль" залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.12.2008 та рішення господарського суду Херсонської області від 28.10.2008 у справі №10/347-ПД-08 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
Б.М. Грек