09 квітня 2009 р.
№ 2-13/12101-2007 (2-21/12101-07)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
за участю представників сторін котрі позивача відповідача третьої особи розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
не з'явились, повідомленні належним чином ОСОБА_2, дов. від 23.01.2009 року ОСОБА_3, дов. від 23.01.2009 року ОСОБА_4, дов. від 12.03.2009 року ОСОБА_5, дов. від 08.01.2009 року 1. Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_12. Виконавчого комітету Центральної районної ради міста Сімферополя 3. Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради
на постанову
Севастопольського апеляційного господар-ського суду
від
19.11.2008
у справі
№2-13/12101-2007
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Комунального підприємства Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя
до
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
треті особи
1. Виконавчий комітет Центральної районної ради міста Сімферополя 2. Фонд комунального майна Сімферо-польської міської ради
про
розірвання договору оренди та виселення
за зустрічним позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
до
1. Комунального підприємства Житлово-експлуатаційного об'єднання Централь-ного районну міста Сімферополя 2. Фонд комунального майна Сімферо-польської міської ради
третя особа, без самостійних вимог на стороні відповідача
Сімферопольська міська рада
про
визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення
Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило, розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 09.03.2004 року №912 та висилити відповідача з нежитлового приміщення площею 48,13 м2, яке розташоване в АДРЕСА_1. Позовні вимоги вмотивовані тим, що Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1порушуються умови договору оренди щодо належного забезпечення орендованого приміщення пожежною безпекою, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1подала до господарського суду Автономної Республіки Крим зустрічну позовну заяву до Комунального підприємства Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя про визнання договору оренди нежитлового приміщення (підвального) від 09.03.2004 року №912 недійсним. Зустрічні позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач за зустрічним позовом не мав права на укладення договору оренди спірного приміщення, оскільки відповідно до рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 ці приміщення належать громадянам на праві спільної часткової власності.
Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 12.05.2008 року (суддя Жукова А.І.) первісний позов задовольнив, розірвав договір оренди нежитлового приміщення від 09.03.2004 року №912, укладений між Комунальним підприємством Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1Зобов'язав Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1висилитися з займаного приміщення площею 48,13 м2. Суд послався на встановлення фактів порушення СПД ОСОБА_1 умов договору оренди нежитлового приміщення та наявність підстав для розірвання договору і виселення. В задоволенні зустрічного позову суд відмовив.
Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 19.11.2008 року (судді Латинін О.А., Лисенко В.А., Маслова З.Д.) рішення господарського суду скасував в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Зустрічний позов задовольнив. Визнав договір оренди нежитлового приміщення (підвального) від 09.03.2004 року №912 недійсним. При цьому суд послався на відсутність належних правових підстав для укладення договору оренди Комунальним підприємством Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя, оскільки рішенням Конституційного суду України від 02.03.2004 року у справі №4-рп/2004 власниками спірного приміщення є громадяни, які проживають в АДРЕСА_1 Рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог залишив без змін, пославшись на його законність та обґрунтованість.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 року в частині виселення з займаного нею приміщення, площею 48,13 м2, а в іншій частині постанову апеляційної інстанції залишити без змін.
Скаржник мотивує скаргу, неправильним застосування господарським судам апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема: статті 355 Цивільного кодексу України. Крім того, на думку скаржника виселення її з спірного приміщення суперечить рішенню Конституційного суду України від 02.03.2004 року у справі №4-рп/2004.
З касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернувся Виконавчий комітет Центральної районної ради міста Сімферополя і наполягає на касаційному перегляді постанови апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову з підстав неправильного застосування норм матеріального права, зокрема: статі 140 Конституції України, статей 41, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про оренду державного та комунального майна ". Скаржник вважає, що задоволення зустрічного позову призвело до порушення принципів судочинства та до прийняття необґрунтованого судового рішення.
З касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернувся і Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради та наполягає на касаційному перегляді постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 року в частині задоволення зустрічного позову. Просить постанову апеляції скасувати та відмовити в задоволенні зустрічного позову. При цьому, скаржник посилається на порушення статті 327 Цивільного кодексу України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна ".
Позивач за зустрічним позовом - Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, надіслала відзив на касаційні скарги проти доводів яких заперечує, просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 року залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників відповідача та третіх осіб, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в оскаржених судових актах у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційні скарги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, Виконавчого комітету Центральної районної ради міста Сімферополя та Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору за позовом Комунального підприємства Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя є матеріально-правова вимога про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №912 від 09.03.2004 року укладеного з Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1та виселення її з нежитлового приміщення, площею 48,13 м2, яке розташоване в АДРЕСА_1. В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, СПД ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом предметом якого є визнання недійсною угоди, що була укладена з КП Житлово-експлуатаційного об'єднання Центрального районну міста Сімферополя.
Господарський суд Автономної Республіки Крим задовольнив первісний позов, розірвавши укладений між сторонами договір оренди та виселивши СПД ОСОБА_1 з займаного приміщення. В задоволенні зустрічного позову про визнання угоди недійсною відмовив. Переглянувши рішення місцевого суду в апеляційному порядку, Севастопольський апеляційний господарський суд скасував його в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та визнав недійсним договір оренди нежитлового приміщення №912 від 09.03.2004 року. Водночас, рішення місцевого господарського суду було залишене без змін в частині розірвання вказаного договору оренди.
Проте, Вищий господарський суд України не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). З зазначеними нормами кореспондується і частина 1 статті 207 Господарського кодексу України, за приписами якої судом може бути визнано недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Проте, як вбачається зі змісту судового рішення, яким оспорювана угода була визнана недійсною, відсутня наявність встановлених саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно із частиною 2 статті 10 цього Закону, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Цим положенням Закону дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року №-4-рп/2004.
Розглядаючи зазначений спір, як місцевий так і апеляційний господарські суди не дослідили коло обставин, з якими Закон пов'язує недійсність укладеної угоди.
Як вбачається з матеріалів справи, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги, за зустрічним позовом наголошувала на тому, що орендоване приміщення є допоміжним та знаходяться у власності співвласників квартир будинку в якому це приміщення розташоване. В свою чергу Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради та Виконавчий комітет Центральної районної ради міста Сімферополя посилалися на те, що спірне приміщення не є допоміжним та відноситься до комунальної власності, а відтак не може знаходитися у власності співвласників приватизованих квартир.
Проте належним чином усі наведені доводи перевірені не були, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
При розгляді справи місцевим та апеляційним господарськими судами не було з'ясовано: коли громадяни набули право власності на квартири, чи перебувало спірне нежиле приміщення в користуванні власників (мешканців) квартир, в якому воно розташоване, та чи це приміщення є допоміжним. Отже, висновок апеляційного суду про визнання недійсним спірного договору є передчасним.
Місцевий суд розглядаючи зустрічний позов відмовив в його задоволенні немотивовано, без дослідження обставин справи.
Задовольняючи первісний позов ( про розірвання договору) суди не врахували, що розірвати можна лише дійсну угоду (тобто, угоду яка породжує правові наслідки для її сторін).
Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 ?Про судове рішення?, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова ухвалені у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.05.2008 року у справі №2-13/12101-2007 скасувати, справу скерувати до господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд.
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1задовольнити частково.
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Центральної районної ради міста Сімферополя задовольнити частково.
Касаційну скаргу Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець