21 липня 2015 року м. Київ К/800/12909/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя:Вербицька О.В.
Судді: Маринчак Н.Є.
Цвіркун Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 р.
у справі № 804/1193/14
за позовом Приватного акціонерного товариства «Поліпласт»
до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень
Приватне акціонерне товариство «Поліпласт» (далі - позивач, ПАТ «Поліпласт») звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпропетровська ОДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 09.12.2013 року №0005262202 та №0005292202.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі Дніпропетровська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
Дніпропетровською ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Поліпласт» з питань взаємовідносин з Приватним підприємством «Полюс» за період вересень - грудень 2011 року, за результатами якої складено акт №243/22-02/24424934 від 13.11.2013 року.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.п. 135.5.4 п. 135.5. ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, а саме занижено податок на прибуток на суму 480 478 грн.; п.198.6, п.п. 198.3 ст. 198 ПК України, а саме завищено податковий кредит на суму 348 172 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2013 року №0005262202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 522 258,00 грн., та податкове повідомлення - рішення №0005292202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємців в сумі 720 717,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «Поліпласт» та ПП «Полюс» укладено договори поставки №90911 від 09.09.2011 року та №11211 від 01.12.2011 року, відповідно до яких ПП «Полюс» зобов'язано передати у власність ПАТ «Поліпласт» продукцію у кількості, асортименті і по цінах, зазначених в додатках (специфікаціях) або видаткових накладних на умовах і у порядку передбачених договорами, а ПАТ «Поліпласт» прийняти товар та сплатити.
Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними тощо. Оплату придбаного товару підтверджено платіжними дорученнями.
Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ПП «Полюс», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.
2.Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 р. залишити без змін.
3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун