Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"23" липня 2015 р. Справа № 911/2010/15
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»
про стягнення 15 978,82 грн
За участю представників:
від позивача Горьова Н.М. (дов. б/н від 19.05.2015);
від відповідача не з'явилися.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфок» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» (далі - відповідач) про стягнення 18 978,82 грн заборгованості, з яких: 12 361,98 грн основного боргу, 1 386,73 грн пені, 2 057,84 грн інфляційних втрат та 172,27 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки № 948 від 31.08.2012 товару.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2015 порушено провадження у справі № 911/2010/15, розгляд справи призначено на 11.06.2015.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2015 продовжено строк вирішення спору у справі №911/2010/15 на 15 днів, зобов'язано позивача надати суду детальний та обґрунтований розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат із зазначенням дат початкового та кінцевого розрахункового періоду, що містить посилання на підставу походження зобов'язання (відповідна неоплачена накладна) та суми фактичної заборгованості, на яке здійснюється нарахування, розгляд справи відкладено на 23.07.2015.
10.07.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про збільшення суми позовних вимог №131-07/2015 від 10.07.2015 (вх. №16310/15), згідно якої позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 12 361,98 грн основного боргу, 1 396,66 грн пені, 2 057,84 грн інфляційних втрат та 171,33 грн 3 % річних.
Згідно ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Дослідивши матеріали зазначеної заяви про збільшення суми позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст.63 ГПК, оскільки позивач при поданні заяви не надав докази направлення копії заяви з доданим до неї документами відповідачу.
Однак, в зазначеній заяві позивач надав витребуваний ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2015 детальний та обґрунтований розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат із зазначенням дат початкового та кінцевого розрахункового періоду, що містить посилання на підставу походження зобов'язання (відповідна неоплачена накладна) та суми фактичної заборгованості, які взяті судом до уваги при перевірці розрахунків позивача.
Відповідач не скористався своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.
Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.
У судовому засіданні 23.07.2015 представник позивача підтримав позов повністю.
Представник відповідача в судове засідання 23.07.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд
31.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» (Покупець) укладено договір поставки № 948, згідно якого постачальник зобов'язався постачати і передати у власність покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити товари згідно з замовленнями покупця (Додаток № 1 «Бланк замовлення») та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину договору, на умовах договору.
Згідно до п. 3.1 договору постачальник поставляє, а покупець оплачує товар за цінами, зазначеними у специфікації (Додаток №2), затвердженої сторонами.
Згідно п. 3.3. договору покупець здійснює вчасний розрахунок за товар. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 договору протягом терміну платежу, зазначеного у пункті 1.1. Додатку № 3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше 50грн, та що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана в статті 9.
Договір укладений строком до 31 грудня 2012 року. Строк дії договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж на 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію (п. 8.1. договору).
31.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» (Покупець) укладено додаток № 3 до договору поставки № 948 від 31.08.2012, пунктом 1.1. якого передбачено, що покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 10 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана в статті 9 протягом не більше ніж 7 днів з дня поставки. Якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки наданих документів.
На виконання п. 1.1. договору поставки № 948 від 31.08.2012 позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 13 591,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000036 від 24.01.2014 на суму 1 785,00 грн, № РН-0000117 від 11.03.2014 на суму 900,00 грн, № РН-0000169 від 02.04.2014 на суму 1 250,00 грн, № РН-0000254 від 14.05.2014 на суму 1 230,00 грн, № РН-0000318 від 30.05.2014 на суму 330,00 грн, № РН-0000319 від 30.05.2014 на суму 780,00 грн, № РН-0000363 від 13.06.2014 на суму 806,00 грн, № РН-0000558 від 21.08.2014 на суму 1 890,00 грн, № РН-0000648 від 29.09.2014 на суму 1 920,00 грн, № РН-0000735 від 30.10.2014 на суму 2 700,00 грн, підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.
Судом також встановлено, що відповідач частково оплатив суму поставки згідно зазначених накладних, залишивши при цьому суму боргу у розмірі 12 361,98 грн, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків станом на 16.02.2015 та не спростовано відповідачем.
16.02.2015 позивач на адресу відповідача направив претензію № 13-02/15 щодо сплати грошових коштів у розмірі 16 519,79 грн відповідно до договору поставки № 948 від 31.08.2012, яка залишилась без відповіді та задоволення.
Предметом позову є вимоги про стягнення 12 361,98 грн основного боргу, 1 386,73 грн пені, 2 057,84 грн інфляційних втрат та 172,27 грн 3 % річних.
Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.
Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.).
З огляду на вищезазначене та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 12 361,98 грн основного боргу згідно договору поставки № 948 від 31.08.2012 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки № 948 від 31.08.2012, позивачем згідно наданого розрахунку штрафних санкцій за період з 31.05.2014 по 10.04.2015 нарахована пеня в сумі 1 386,73 грн.
Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.8 договору визначено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.
Враховуючи положення вищезазначених норм, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 31.05.2014 по 10.04.2015 становить 1 408,90 грн. Отже, вимога про стягнення 1 386,73 грн пені підлягає задоволенню в повному розмірі, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки № 948 від 31.08.2012, позивачем за період з 31.05.2014 по 10.04.2015 нараховано 2 057,84 грн інфляційних втрат та 172,27 грн 3 % річних.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 31.05.2014 по 10.04.2015 складає 2 960,04 грн інфляційних втрат та 171,44 грн 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 2 057,84 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному розмірі, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, а вимога про стягнення 172,27 грн 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 171,44 грн 3% річних.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 12 361,98 грн основного боргу, 1 386,73 грн пені, 2 057,84 грн інфляційних втрат та 171,44 грн 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.
Враховуючи, що спір виник з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом повністю на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» (09000, Київська обл., Сквирський район, м. Сквира, вул. Леніна, буд. 22; ідентифікаційний код 35231874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (04116, м. Київ, вул. Шулявська, буд. 5; ідентифікаційний код 14289688) 12 361 (дванадцять тисяч триста шістдесят одну гривню) 98 коп. основного боргу за поставлений згідно договору поставки № 948 від 31.08.2012, товар, 1 386 (одну тисячу триста вісімдесят шість гривень) 73 коп. пені, 2 057 (дві тисячі п'ятдесят сім гривень) 84 коп. інфляційних втрат, 171 (сто сімдесят одну гривню) 44 коп. 3 % річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) 00 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено: 24.07.2015
Суддя В.М. Антонова