Справа: № 826/5469/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р. О.
Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
Іменем України
23 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Грибан І. О., Губської О. А.
за участю секретаря: Тур В. В.
представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області про визнання неправомірною бездіяльності щодо неповного розрахунку; стягнення з відповідача коштів за час затримки в розрахунку з моменту звільнення по час набрання рішенням законної сили.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду - частково скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач працювала в управлінні державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області на посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу та мала звання майора внутрішньої служби, з якої наказом відповідача від 24.02.2015 року № 17 о/с-пр була звільнена 24.02.2015 року у запас за п.64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.
Зі змісту наказу відповідача від 24.02.2015 року № 17 о/с-пр вбачається, що фінансово-економічному відділу наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за 17 діб невикористаної чергової відпустки (9 діб за 2002 рік, 8 діб за 2009 рік), 10 днів невикористаної відпустки згідно статті 19 Закону України "Про відпустки" як жінці, що працює і має двох дітей до 15 років за 2015 рік та грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 14 (чотирнадцять) календарних років служби (а. с. 6).
Згідно відомості на виплату грошей № 6010 МР-1с-1 за березень 2015 року від 10.03.2015 року, позивач отримала 13.03.2015 року грошові кошти в сумі 11157,39 грн. (а. с. 7).
В подальшому, за наказом відповідача від 18.03.2015 року № 26 о/с-пр "Про встановлення премії особам рядового і начальницького складу та особам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу управління за лютий 2015 року" позивачу була встановлена премія за лютий 2015 року в розмірі 775,40 грн., яка була виплачена позивачу 24.03.2015 року згідно відомості на виплату грошей № 6010 г.заб.-3 за березень 2015 року від 19.03.2015 року (а. с. 29).
Суми та дати проведення виплат сторонами по справі не заперечуються.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що порядок проходження служби старшим начальницьким складом, у тому числі, майором внутрішньої служби, зокрема, в управлінні ДПтС України в м. Києві та Київській області, а також порядок і умови виплати їм грошового забезпечення, регулюється спеціальним законодавством України, а саме Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року № 222.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі погодитись не може з огляду на наступне.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 р. № 21-8а15 прийшов до висновку, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії.
Так у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі Закон № 565).
Статтею 18 Закону № 565 передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.
До вказаного висновку прийшов і суд першої інстанції у даній справі.
Однак, ВС України, крім іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормою спеціального законодавства, яка регулює спірні відносини, суд першої інстанції зазначив п. 17.1.1 Інструкції, відповідно до якого у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення.
Також, суд першої інстанції послався на пункт 17.5. Інструкції, яким визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.
Між тим, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що у відповідності до п. 1.1 Інструкції ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
У відповідності до п. 1.4 Інструкції, в її розумінні грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
В свою чергу, у справі, що розглядається, предметом спору є, крім премії, несвоєчасна виплата компенсації за невикористану відпустку та грошову допомогу при звільненні.
Зазначена Інструкція порядку виплати компенсації за невикористану відпустку не містить.
Крім того, виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки особам, які звільняються за власним бажанням, передбачена статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР, до якого прямо відсилає п. 56 Положення, у відповідності до якого особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд України у постанові від 14.10.2014 р. № 21-413а14, зазначивши, що преамбулою Закону № 504/96-ВР встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до частини першої статті 24 вищезазначеного Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.
Водночас і приписи пункту 56 Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію», яким регламентуються порядок та умови проходження служби в міліції, порядок надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, незважаючи на їх техніко-юридичну недосконалість, суперечність викладення відповідають вищезазначеним актам законодавства, якими врегульовані спірні відносини.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незастосовуваність до спірних правовідносин загального законодавства.
Аналогічно, хоча п. 18 Інструкції і регулюється порядок виплати одноразової грошової допомоги особам рядового і начальницького складу при звільненні зі служби, натомість норм, коли ця допомога має бути виплачена, Інструкція не містить.
Водночас, відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 р. № 393 (далі - Постанова № 393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з п. 11 Постанови № 393 допомога виплачується з дня, що настає за датою, по яку особі нараховано грошове забезпечення при звільненні.
Як вбачається з листа відповідача від 24.03.2015 р. № 43-346-15/с-222, 13.03.2015 р. у складі коштів, отриманих позивачем, з останньої вираховано -367, 31 грн. в якості перерахунку грошового забезпечення з 07.02.2015 р. до 28.02.2015 р.
Таким чином, грошова допомога позивачу мала бути виплачена 02.03.2015 р. (оскільки 01.03.2015 р. - неділя, вихідний день).
В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про врегулювання спірних правовідносин в цій частині нормами спеціального законодавства.
В свою чергу, гарантії своєчасності проведення зазначених виплат спеціальним законодавством не передбачені, так само як і диспозиція ст. 117 КЗпП України містить вказівку на застосування її положень виключно у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що строки виплати позивачу одноразової допомоги при звільненні є відмінними від тих, що встановлені ст. 116 КЗпП України та нею не регулюються, колегія суддів приходить до висновку про правомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Аналогічно, колегія суддів вважає, що задоволенню не підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заробітку за затримку виплати премії за лютий 2014 року, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно пунктів 8.1. - 8.3. Інструкції № 222 начальники (керівники) органів і установ мають право преміювати осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.
Премія виплачується разом з виплатою грошового забезпечення в поточному місяці за результатами оперативно-службової діяльності за минулий місяць. Розмір премій встановлюється на підставі поданих рапортів начальників структурних підрозділів щодо преміювання осіб рядового і начальницького складу і затверджується начальником органу або установи (начальникам органів і установ - вищими начальниками).
Таким чином, вказана норма є спеціальною по відношенню до загального законодавства і, так само як і в попередньому випадку, строки виплати премії знаходяться в залежності від виплати грошового забезпечення та ст. 116 КЗпП України не регулюються.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасності виплати грошової компенсації за невикористані відпустки підлягають задоволенню.
В свою чергу, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015 р. по 13.03.2015 р., зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з заявою про виплату їй середнього заробітку за весь час затримки, а також доказів, що такий середній заробіток на час звернення до суду з адміністративним позовом є нарахованим.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги про виплату позивачу середнього заробітку по день набрання рішенням законної сили, так як 13.03.2015 р. розрахунки з позивачем проведено у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду першої інстанції та приймаються колегією суддів в цій частині в якості належних.
У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування.
Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області про зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 р. скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області щодо несвоєчасності розрахунку зі ОСОБА_3 в частині виплати грошової компенсації за невикористані відпустки.
Зобов'язати управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015 р. по 13.03.2015 р.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя О. О. Беспалов
Суддя І. О. Грибан
Суддя О. А. Губська
(Повний текст постанови виготовлено 23.07.2015 р.)
Головуючий суддя Беспалов О.О.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.