79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.02.07 Справа№ 5/3532-28/443 А
14 год 55 хв
За позовом: Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова, м. Львів
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс - Електромонтаж», м. Львів
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільне підприємство «Авангард», м. Київ
про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі усної угоди
Суддя Морозюк А.Я.
Секретар судового засідання
Онишко І.Р.
м. Львів, вул. Личаківська,128,
Зал судового засідання № 302.
Представники сторін:
Від позивача: Мусійчук А.О. - старший державний податковий інспектор;
від відповідача 1: Хворова Н.В. - представник
від відповідача 2: не з'явився
Позов заявлено Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс - Електромонтаж» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільне підприємство «Авангард» про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі усної угоди, та застосування юридичних наслідків, які передбачені ст.208 Господарського кодексу України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві (з урахуванням уточнених позовних вимог від 24.01.2007 року № 2205/10-0, вх. №1351 від 25.01.2007 року), позивач просить визнати недійсним господарське зобов'язання, яке виникло на підставі усної угоди між ТзОВ "Артіс-Електромонтаж" та ТзОВ «БП «Авангард», розрахунки за яким підтверджують видані податкові накладні: від 30.08.2005 року №264, від 16.08.2005 року №214, від 19.07.2005 року №197 на суму 317397,96 грн, в тому числі ПДВ 52 899,66 грн, та застосувати юридичні насідки передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, а саме: зобов»язати ТзОВ «БП «Авангард» повернути ТзОВ "Артіс-Електромонтаж" все одержане ним в результаті виконання господарського зобов»язання -317397,96 грн., а з ТзОВ "Артіс-Електромонтаж" в доход держави стягнути -317397,96 грн.
Представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити в задоволенні позову, зазначив, що податковим органом не доведено, в чому полягала завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета укладення угоди, а також вину сторін у формі умислу.
Представник відповідача 2 явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, позовних вимог по суті не оспорив.
В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (лист, акт перевірки, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.
В судовому засіданні 20.02.2007 року відповідно до ч.3 ст.160 КАС України проголошено вступну і резолютивну частину постанови, повний текст постанови складено 26.02.2007 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова була проведена планова перевірка фінансово-господарської діяльності ТзОВ "Артіс-Електромонтаж", про що складений акт перевірки від 10.10.06 року № 286/23-0/30583813. При проведенні перевірки ТзОВ "Артіс-Електромонтаж" встановлено, що підприємство мало взаєморозрахунки з ТзОВ «БП «Авангард».
Між вищенаведеними фірмами укладено усну угоду, згідно якої ТзОВ "Артіс-Електромонтаж" придбав у ТзОВ «БП «Авангард» матеріали на суму 317397,96 грн, в тому числі 52899,66 грн -ПДВ, що підтверджують наступні документи: рахунок-фактура № 37/06 від 29.08.2005 р., рахунок-фактура № 25/05 від 15.08.2005 р., рахунок-фактура № 1326 від 18.07.2005 р.; видаткова накладна від 30.08.2005 року № 264, видаткова накладна від 16.08.2005 року № 214, видаткова накладна від 19.07.2005 року № 197; податкова накладна від 30.08.2005 року №264, податкова накладна від 16.08.2005 року №214, податкова накладна від 19.07.2005 року №197; платіжне доручення від 30.08.2005 року № 644, платіжне доручення від 15.08.2005 року № 632, платіжне доручення від 18.07.2005 року № 591 на загальну суму 317397,96 грн.
Згідно з листом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 12.10.2006 року, ТзОВ «БП «Авангард» в липні-серпні 2005 року не подавало податкову звітність з податку на прибуток, податкова звітність по ПДВ подавалася з нульовими показниками.
Окрім цього, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 р. № 2-2632/2006 визнано недійсними статут ТзОВ «БП «Авангард» з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку ТзОВ «БП «Авангард» з моменту внесення його в реєстр платників ПДВ.
Податковий орган вважає, що господарське зобов'язання між відповідачами, виникнення та існування якого підтверджують податкова накладна від 30.08.2005 року №264, податкова накладна від 16.08.2005 року №214, податкова накладна від 19.07.2005 року №197 на суму 317397,96 грн, в тому числі ПДВ 52 899,66 грн, є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених статтею 207 Господарського кодексу України, оскільки очевидним є наявність умислу в діях відповідача 2 щодо несплати належних сум податків, а отже і завдання шкоди інтересам держави.
При прийнятті постанови суд виходив з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Частиною 1 ст. 179 ГК України, передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Залізничному районі м. Львова просить визнати недійсним господарське зобов'язання, яке виникло на підставі усної угоди між ТзОВ "Артіс-Електромонтаж" та ТзОВ «БП «Авангард», та застосувати юридичні наслідки передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, мотивуючи це тим, що ТзОВ «БП «Авангард» не подавало податкову звітність по податку на прибуток та ним не включено у звітність податкове зобов'язання по ПДВ, а також з тих підстав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 р. № 2-2632/2006 визнано недійсними статут ТзОВ «БП «Авангард» з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку ТзОВ «БП «Авангард» з моменту внесення його в реєстр платників ПДВ.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Беручи до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 р. № 2-2632/2006 слід зазначити, що на момент укладення угоди ТзОВ «БП «Авангард» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а визнання недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини. ТзОВ “Артіс-Електромонтаж» свої зобов'язання по договору виконало повністю, перерахувавши ТзОВ «БП «Авангард» вартість товару грошовими коштами (в тому числі ПДВ), що підтверджується матеріалами справи і не заперечується податковим органом.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Санкції, передбачені ч.1 ст. 208 ГК України застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.
Як уже зазначалося, однією з підстав визнання господарського зобов'язання недійсним ДПІ у Залізничному районі вважає неподання податкової звітності по податку на прибуток і невключення у звітність податкового зобов'язання по ПДВ, а також визнання недійсним установчих документів. Однак, санкції встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків однією з сторін договору, необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Податковим органом не доведено те, що спірне господарське зобов'язання укладене саме з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тому суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», ст. 203, 215 Цивільного кодексу, ст. ст. 179, 207, 208 ГК України, ст. 67 Конституції України, ст.ст.17, 48, 69-71, 86, 158, 160, 162, 163, 167, п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Морозюк А.Я.