Справа: № 810/2029/15 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Міщук М.С.
22 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Доценку О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Датекс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
14 травня 2015 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Фонд або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Датекс» (далі Товариство або відповідач), у якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції у сумі 36 454 грн. 55 коп. та пені у сумі 1 020 грн. 60 коп.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі про скасування постанови Фонд посилається на те, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити до Фонду передбачені законом адміністративно господарські санкції.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувального засобу при розгляді справи не здійснювалось.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Спільне підприємство «Датекс» є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України №875-ХІІ від 21.03.1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
У лютому 2015 року відповідач подав до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2014 року становила 22 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 36 478 грн. Рядки звіту 02 («середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність») та 06 («адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів») - не заповнені.
Фондом за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідач не забезпечив працевлаштування однієї особи-інваліда згідно з встановленим законом нормативом, як це передбачено статтею 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду адміністративно-господарські санкції в сумі 36 454 грн. 55 коп. та пеню в сумі 1 020 грн. 60 коп., що разом становить 37 475 грн. 15 коп.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності в діях відповідача складу правопорушення, за вчинення якого Законом України №875-ХІІ від 21.03.1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Отже, стаття 18 Закону № 875-ХІІ не встановлює правил, за якими Товариство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ зобов'язання підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною третьою статті 18-1 Закону № 875-ХІІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно із частиною 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону № 875-ХІІ до виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Таким чином, законодавство України покладає обов'язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.
Відповідно до загальних положень Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі надавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено судом першої інстанції, впродовж 2014 року відповідач щомісячно подавав звіти за встановленою формою (форма 3-ПН) до Бориспільського міськрайонного центру зайнятості.
З листа від 21.05.2015 року за № 499/05 Бориспільського міськрайонного центру зайнятості вбачається, що Товариство зверталося до Бориспільського міськрайонного центру зайнятості протягом 2014 року та подавало статистичну звітність за формою 3-ПН "Звітність. Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", Бориспільський міськрайонний центр зайнятості не направляв до відповідача безробітних осіб для працевлаштування, фактів відмови в прийнятті на робот у направлених інвалідів не було.
Крім того, із звітів за формою 3-ПН, що подавались позивачем до Бориспільського міськрайонного центру зайнятості упродовж 2014 року, вбачається, що в пункті 4 розділу ІІ звіту міститься позначки про можливість працевлаштування інвалідів. Виключення становить звіт за квітень 2014 року, в якому така позначка відсутня.
Однак, той факт, що в одному із звітів про попит на робочу силу (вакансії), які подавались відповідачем до органів зайнятості населення впродовж року, виявлено відсутність позначки про можливість працевлаштування інвалідів, сам по собі не означає, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України № 875-ХІІ, адже відповідач впродовж звітного періоду діяв добросовісно, відповідно до закону, його вина у неможливості виконати норматив працевлаштування інвалідів відсутня.
Як вже зазначалось вище, відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій та звертався до нього з проханням про працевлаштування інвалідів, подавав до Фонду за встановленою формою.
Позивач не навів суду жодного факту, що відповідач відмовив інваліду у працевлаштуванні з мотивів інвалідності, відсутні такі відомості також і в матеріалах справи.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що на відповідача направлені інваліди не були працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Отже, відповідачем були виконані всі вимоги чинного законодавства щодо визначення кількості й створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості, чим спростовуються доводи позивача про вину відповідача та правомірність застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-ХІІ.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді:
.
Головуючий суддя Міщук М.С.
Судді: Гром Л.М.
Бєлова Л.В.