09 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5131/13-а
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Єщенка О.В.,
суддів - Димерлія О.О.
- Романішина В.Л.
при секретарі судового засідання - Вишневській А.В.
за участю представників:
апелянта - ОСОБА_2,
відповідача - Лупуленко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2013 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
З позовом до суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 року №0007561710.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач в перевірені податкові періоди мав господарські відносини з контрагентом, оплатив отримані від нього товарно-матеріальні цінності, в тому числі суми ПДВ, отримав від нього податкові накладні, в зв'язку із чим правомірно сформував податковий кредит з ПДВ у зазначених податкових періодах. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що договори з постачальниками носили фіктивний характер, товарно-матеріальні цінності за цими договорами не переміщувались та не передавались, а тому позивач протиправно сформував податковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу керівника ДПІ на проведення перевірки від 25.06.2013 року №1169 та направлення на проведення перевірки посадовими особами відповідача в період з 25.06.2013 року по 02.07.2013 року була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з Приватним підприємством «ГАММА-ПЛЮС» за період з 01.03.2011 року по 31.12.2011 року.
За результатами зазначеної перевірки був складений акт №2025/17-128/НОМЕР_1 від 03.07.2013 року, на підставі якого було встановлено заниження податок на додану вартість на суму 255544,00 грн., у зв'язку із порушенням позивачем положень п.п.198.1,198.2,198.3,198.6, п.198 ст.198 Податкового кодексу України.
За результатами проведеної перевірки відповідачем 10.07.2013 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0007561710 про нарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 255544,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 19282,00 грн.
Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог підприємства, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).
Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «ГАММА-ПЛЮС» був укладений договір поставки №0111 від 05.01.2011 року (а.с.59-60 т.2), фактичне виконання якого підтверджується видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами (а.с.33-234 т.1, а.с.1-51 т.2). Вартість поставлених товарів, у тому числі ПДВ була сплачена позивачем на користь постачальника, що підтверджується платіжним дорученням та банківськими виписками про проведення оплати.
Однак суд першої інстанції посилався на те, що представником позивача не надано жодного доказу фактичного переміщення значної кількості ТМЦ (зі значною вагою) зі складу постачальника ПП «ГАММА-ПЛЮС» до складу (місця здійснення діяльності) позивача. Проте перевезення вказаного товару відбувалося власним транспортом із залученням сина позивача, оскільки продаж такого виду товару (підшипників) є сімейним бізнесом.
Разом з тим судова колегія звертає увагу на те, що спір виник з причини не отримання Державним бюджетом сум з ПДВ від ПП «ГАММА-ПЛЮС» від вищезазначених господарських операцій.
Проте в судовому засіданні представником Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області надано облікові картки ПП «ГАММА-ПЛЮС» за платежами ПДВ станом на 31.12.2011 року та 31.12.2012 року, а також податкові декларації ПП «ГАММА-ПЛЮС» за 2011 рік, з яких вбачається, що підприємством було сплачено необхідні суми ПДВ до Державного бюджету, а тому у відповідача були відсутні підстави для винесення податкового повідомлення-рішення та нарахування штрафних санкцій позивачу.
Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3,4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задовольнити.
Постанову року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0007561710 від 10.07.2013 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2015 р.
Головуючий: суддя О.В.Єщенко
суддя О.О.Димерлій
суддя В.Л.Романішин