Справа: № 826/77/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
26 травня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Ключковича В.Ю., Петрика І.Й.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції, третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати вчинити дії,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції, третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції щодо не надсилання йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження;
- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції надати йому копію постанови про відкриття виконавчого провадження;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції про накладення арешту на рахунки боржника;
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції перебуває 4 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_2 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
18 березня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції була винесена постанова ВП № 42517959 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги Управління Пенсійного Фонду України в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013 р. №Ф-066 про стягнення з ОСОБА_2 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 1194,03 грн.
У зв'язку з несплатою боржником коштів у строк, визначений державним виконавцем, останнім 09 липня 2014 року було винесено постанову про арешт коштів боржника, про що повідомлено позивача 18 липня 2014 року.
Згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 16.07.14 р. ВП №42517959 державним виконавцем було встановлено відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення і подальший розшук такого майна виявився безрезультатним.
Позивач заперечує законність оспорюваних ним постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на рахунки боржника, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства, та визнати протиправною бездіяльність відповідача по не направленню йому постанови про відкриття виконавчого провадження.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 р. (з наступними змінами і доповненнями, далі по тексту - Закон №606-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами 1-2 ст.17 Закону №606-XIV, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Положенням частини 1 статті 25 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції станом на 01.02.2015р. знаходилися дві вимоги Управління Пенсійною фонду України в Радивилівському районі Рівненської області про сплату боргу суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2, а саме: вимога від 30.05.2013 року №Ф-066 на суму 1194 грн. 03 коп. та вимога від 06.03.2013 року № Ф-066. на суму 617 грн. 94 коп.
Крім того, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції станом на 01.02.2015р. знаходилися два рішення Управління Пенсійною фонду України в Радивилівському районі Рівненської області про застосування штрафних санкцій за не подання, несвоєчасне подання, не подання за встановленою формою звітності суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, а саме: від 11.04.2013р. № 063.05 на суму 170 грн. та від 11.04.2013р. № 064.05 на суму 170 грн.
Як зазначалося вище, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції 18 березня 2014 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №42517959 з примусового виконання вимоги УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013р. №Ф-066 про стягнення з ОСОБА_2 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 1194,03 грн.
У зв'язку з несплатою боржником суми недоїмки у строк, визначений державним виконавцем, останнім 09 липня 2014 року було винесено постанову ВП № 42517959 про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти, всі рахунки, вклади ОСОБА_2, а 16 липня 2014 року винесено постанову ВП № 42517959 про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 19).
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження надано право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Вищевказана норма кореспондується з пунктом 6 частини 3 статті 11 Закону, відповідно до якої державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки у цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно із частинами 1-2 та частиною 4 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
В силу приписів частин 1-2 статті 57 вищевказаного Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Згідно пункту 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 року № 22, виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.
З отриманням постанови про арешт коштів боржника банк протягом операційного дня у відповідності до статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та розділу 10 Інструкції НБУ № 22, зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена у документі про арешт коштів або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами банк повинен здійснювати лише за наявності відкритого поточного рахунку клієнта та наявності постанови державного виконавця або суду про арешт коштів цього клієнта.
Водночас, нормами пункту 10.3. Інструкції №22 передбачено, що арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі.
Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.
Так, на запит Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції №5727024 від 01.07.2014 16:50:40 було отримано лист-відповідь Державної податкової служби України № НОМЕР_1 від 02.07.2014 12:26:54, в якому повідомлялося про перелік рахунків із зазначенням їх номерів, відкритих у банках та інших фінансових установах боржниками-юридичними особами та/або фізичними особами - підприємцями, де містяться дані що стосуються безпосередньо позивача (а.с. 18).
Проте, як було вірно зазначено судом першої інстанції, пунктом 2 постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції ВП № 42517959 від 16 липня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу було припинено чинність арешту боржника - ОСОБА_2 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для скасування постанови про арешт коштів боржника.
У зв'язку з цим, вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції про накладення арешту на рахунки боржника, колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Що стосується позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції щодо не надсилання на адресу позивача копії постанови про відкриття виконавчого провадження , а також в частині вимог про визнання протиправною та скасування самої постанови про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з повторним надходженням до відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції виконавчих документів, серед яких: вимога УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області від 06.03.2013 р. №Ф-066 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 617,94 грн.; вимога УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013 р. №Ф-066 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 1 194,03 грн. та два рішення УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області про застосування штрафних санкцій за не подання, несвоєчасне подання, не подання за встановленою формою звітності ОСОБА_2 від 11.04.2013р. № 063.05 на суму 170 грн. та від 11.04.2013р. № 064.05 на суму 170 грн., відповідачем було розпочато виконавчі дії щодо їх повного фактичного виконання.
Так, на виконання вимоги Управління Пенсійного Фонду України в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013 р. №Ф-066 про стягнення з ОСОБА_2 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 1194,03 грн., державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка 30 вересня 2014 року була направлена на адресу позивача засобами поштового зв'язку. Доказом цього є наявна в справі копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, де містяться дані про отримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження 08.10.2014р. (а.с. 21).
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача щодо неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами даної справи.
При цьому, в прохальній частині позовної заяви позивач не посилається на дату постанови про відкриття виконавчого провадження, а лише просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надсилання йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження, а також просить визнати дану постанову протиправною та скасувати.
Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Що стосується тверджень позивача про порушення відповідачем вимог чинного законодавства в частині ненадання йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження на його звернення (заяву) від 18.07.2014р. та від 07.08.2014р., колегія суддів зазначає, що в матеріалах даної справи міститься лист № 2675 від 14.08.2014 р. за підписом начальника відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції, де позивачу запропоновано ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження у визначеному законом порядку.
Щодо вимог даного позову в частині зобов'язання відповідача надати позивачу копію постанови про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пунктом 6 статті 9 КАС України визначено: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Так, на підставі Закону України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна вважається членом Ради Європи.
Відповідно до статті 15 Статуту Ради Європи від 05 травня 1949 року, у відповідних випадках висновки Комітету можуть приймати форму рекомендацій урядам країн - членів Ради і Комітет може попросити уряди країн - членів Ради інформувати його про заходи вжиті ними щодо таких рекомендацій.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 прийнятих на 316-му засіданні заступників міністрів Комітетом Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Так, здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий в ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Тобто, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача видати позивачу копію постанови про відкриття виконавчого провадження є не що іншим як формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Петрик І.Й.
Ключкович В.Ю.