"23" грудня 2010 р. справа № 2а-1013/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Нагорної Л.М.
суддів: Сафронової С.В. Уханенка С.А.
при секретарі судового засідання: Ліненко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради
на постанову Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2010 року у справі № 2а-1013/10 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2010 року позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, в якому просив суд визнати бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про виключення квартири АДРЕСА_1 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме, під медичний кабінет, - неправомірною та незаконною; зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо його звернення про виключення квартири АДРЕСА_1 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме - під медичний кабінет. Посилався на те, що 22 квітня 2008 року він звернувся до міського голови м.Дніпропетровська із листом-заявою про виключення квартири АДРЕСА_2 з житлового фонду міста з метою її подальшого використання в інших, незаборонених законом цілях, а саме під медичний кабінет. Однак, у встановлений Законом України «Про звернення громадян»термін, рішення він не отримав. Проте, він одержав письмову відповідь від управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про результати розгляду його заяви та наданих документів, до якого він не звертався. Отже, на думку позивача, відповідач припустився бездіяльності і до цього часу позивачем не отримано будь-яких документів щодо розгляду його заяви, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано бездіяльність виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо неприйняття рішення про виключення квартири АДРЕСА_3 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме, під медичний кабінет, неправомірною. Зобов'язано виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо виключення квартири АДРЕСА_2 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме під медичний кабінет.
Не погодившись з даною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог, посилався на те, що управлінням було розглянуто заяву позивача та було роз'яснено, що проект рішення неможливо підготувати, у зв'язку з ненаданням позивачем усіх необхідних документів. Таким чином, на думку апелянта, неможливо погодитися з висновками суду, що відповідач до цього часу не прийняв будь-якого рішення по заяві позивача. Також апелянт зазначає про свою незгоду з доводами суду першої інстанції, який вважає, що при наявності підстав для відмови заявнику в задоволенні заяви, відповідач мав би винести відповідне рішення, оскільки таке твердження не базується на нормах чинного законодавства.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2008 року є власником квартири в АДРЕСА_4. З метою використання зазначеної квартири для ведення господарської діяльності та виведення її з житлового фонду і проведення її реконструкцію під медичний кабінет, позивач отримав висновок Головного архітектурно-планувального управління, розробив архітектурно-планувальну документацію та отримав висновки з ГУ МНС України, санепідемстанції, технічні обстеження конструкції квартири, також акт районної технічної комісії про визнання квартири непридатною для проживання, який було затверджено рішенням Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради від 19.09.2008 р. за №466 (а.с.10-70).
22 квітня 2008 року позивач звернувся до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з заявою, в якій просив міського голову, який за посадою очолює виконавчий комітет, дати вказівку управлінню житлового господарства міської ради здійснити підготовку та оформлення відповідного рішення виконкому міської ради про виключення з житлового фонду міста квартири АДРЕСА_3 (а.с.8).
15 вересня 2009 року за №3/4996, Управління житлового господарства міської ради направило письмову відповідь на заяву ОСОБА_1 від 22.04.2008р., відповідно до якої позивача було повідомлено, що ним не надано згоди мешканців сусідніх квартир з посвідченими підписами, у зв'язку з чим, підготувати проект рішення виконавчого комітету міської ради про виведення з житлового фонду вказаної квартири є неможливим.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2002 року по справі № 18/227 Порядок виключення квартир з житлового фонду міста визнано частково недійсним, в тому числі і підпункт 2.9 пункту 2, "Згода мешканців суміжних квартир з посвідченими підписами". Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова в прийнятті рішення про виведення квартири з житлового фонду є неправомірною.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 року відповідна рада та виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймають рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із заявою до міського голови, який за своєю посадою очолює і виконавчий комітет, 22 квітня 2008 року (а.с.8). Проте, до цього часу будь-яких відомостей про розгляд заяви позивача від виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради немає, ніякого рішення щодо розгляду заяви не прийнято.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про бездіяльність відповідача щодо своєчасного розгляду заяви ОСОБА_1
Поновити порушені права позивача у цій частині слід шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень належним чином, у відповідності до ст.. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення з цього питання.
Разом з тим, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що згідно з вимогами Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" та "Про власність", а також Цивільного кодексу України, виконання робіт з перебудови та перепланування житлових приміщень у багатоквартирних будинках із подальшим використанням їх як нежитлових приміщень, повинні здійснюватися за згодою співвласників будинку та без обмеження їх інтересів та житлових прав, а також відповідно до вимог державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", згідно яких у спеціалізованих квартирних будинках для осіб похилого віку та інвалідів слід передбачати центри громадського, соціального і медичного обслуговування, приміщення адміністративно-господарського призначення та інше загальною площею із розрахунку від 4,2 кв.м до 5,2 кв.м на одну особу, залежно від їх місткості. Склад і площі цих приміщень визначаються завданням на проектування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2002 року, якою було визнано недійсним підпункт 2.9 пункту 2 вищевказаного Порядку, яким встановлено обов'язковість представлення згоди мешканців суміжних квартир на виключення квартири з житлового фонду для її використання в інших цілях - не може бути у даному випадку достатнім, оскільки вимога стосовно надання мешканцями суміжних квартир згоди на реконструкцію квартири під нежитлове приміщення встановлена не тільки в п.2.9 Порядку виключення з житлового фонду квартир для використання їх власниками в інших, не заборонених законом цілях, а іншими законами та підзаконними актами, і такі заходи є гарантією захисту права власності інших мешканців будинку та захисту їх права на належні умови проживання.
Задовольняючи вимоги позивача в частині зобов'язання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради прийняти рішення про виключення квартири АДРЕСА_2 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме під медичний кабінет та зобов'язуючи відповідача прийняти рішення про виключення квартири№120 в будинку №7 по вул.Вакуленчука в м.Дніпропетровську з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме під медичний кабінет , суд фактично підмінив органи місцевого самоврядування та невмотивовано і без дослідження всіх доказів по справі, без посилання на положення закону, яким він керувався - зобов'язав відповідача прийняти рішення конкретне рішення, яке суб'єктом владних повноважень приймається колегіально із застосуванням принципу розсуду .
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшовши вірного висновку про те, що відповідач припустився бездіяльності щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1, проте помилково зобов'язав відповідача прийняти конкретне рішення щодо виключення квартири АДРЕСА_2 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме під медичний кабінет.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції в частині задоволення вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення саме про виключення квартири АДРЕСА_1 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме - під медичний кабінет -скасувати та у задоволенні цієї частини вимог - відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, п.4ч.1 ст. 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради -задовольнити частково.
Постанову Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2010 року -в частині зобов'язання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради прийняти рішення про виключення квартири АДРЕСА_2 з житлового фонду міста та використання її в інших, не заборонених законом цілях, а саме під медичний кабінет - скасувати , та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Постанову Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2010 року в частині визнання неправомірною бездіяльності виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо своєчасного розгляду заяви ОСОБА_1, та в частині зобов'язання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення за результатами її розгляду -залишити без змін
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення її повного тексту.
Повний текст постанови виготовлено 24 грудня 2010 року
Головуючий: Л.М. Нагорна
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: С.А. Уханенко