"24" березня 2010 р. справа № 2а-1061/08
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Уханенка С.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року
у адміністративній справі № 2а-1061/09 за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про стягнення недоотриманої вихідної допомоги при звільненні та грошового утримання, -
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про стягнення з управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на його користь 11454 грн. 59 коп. недоотриманої вихідної допомоги при звільнені та грошового утримання.
З зазначеною постановою суду не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та винести постанову, якою задоволити його позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що ним в дійсності не було пропущено строк для звернення до суду, оскільки до вимог про виплату заборгованості по заробітній платі позовна давність не застосовується. Крім того, апелянт вказує на ігнорування судом першої інстанції положень ч.2 ст.114 КЗПП України, якою передбачено збереження за працівником середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення на нижче оплачувану роботу з незалежних від нього причин.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, а також правильність застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах УМВС України в Кіровоградській області, мав спеціальне звання підполковник міліції й належав до осіб старшого начальницького складу. Наказом начальника УМВС України в Кіровоградській області № 105 о/с від 18.04.2005 р. позивача було призначено на посаду начальника Кіровоградського міського відділу УМВС України в області, а наказом начальника УМВС України в Кіровоградській області № 391 о/с від 16 грудня 2005 року позивача було звільнено за його заявою від 29.09.2005 р. з посади начальника Кіровоградського міського відділу УМВС України в області у відставку за п.65„а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. При звільненні позивача з посади, йому було нараховано вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку загальною сумою 42887,33 грн.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач після свого звільнення з ОВД у відставку, раніше вже ставив на вирішення суду питання щодо неправильного нарахування та виплати йому грошового утримання, вихідної допомоги та інших видів компенсації, які підлягають сплаті при звільненні, і станом на 01.12.2008 року ОСОБА_1 у повному обсязі погашено заборгованість по сплаті грошового утримання та вихідної допомоги, присудженої постановою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03.04.2006 р. та залишеною в цій частині у силі постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 13.06.2006 р. і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2008 р. Взято до уваги також судом було те, що наведеними судовими рішеннями залишено без задоволення позов ОСОБА_1 в частині щодо стягнення на його користь компенсації за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.
Згідно досліджених судом першої інстанції матеріалів особової справи позивача, його було звільнено у відставку з посади начальника Кіровоградського міського відділу УМВС України в області, і докази його переміщення на іншу посаду - тимчасово виконуючого обов'язки заступника штабу - начальника відділення організації роботи чергових частин та реагування на надзвичайні ситуації штабу УМВС, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Не надано таких доказів і позивачем, а його доводи про переміщення з посади начальника Кіровоградського міського відділу УМВС України в області після подання рапорту про звільнення судом не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції з'ясувавши та перевіривши розмір встановленої позивачу премії у період жовтня-грудня 2005 року, а також приймаючи до уваги пункт 3 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року № 926 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ»- дійшов правильного висновку, що призначення щомісячної премії особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ є правом, а не обов'язком керівника органу внутрішніх справ.
За вищенаведених обставин, колегія суддів погоджується з тим, що суд не знайшов підстав для визнання протиправними дій керівника щодо зменшення розміру премії позивача, та порушення його прав.
Погоджується також колегія суддів із судовим рішенням в частині вирішення питання щодо застосування до спірних правовідносин негативних наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки при судовому вирішені у 2006 році спору з відповідачем щодо розміру грошового утримання, надбавок та компенсацій, що нараховані та виплачені у зв'язку з його звільненням зі служби в ОВД, позивач і на той час вважаючи порушеними свої права стосовно розміру премії, у той же час не заявляв таких вимог.
Твердження позивача про те, що раніше він не оспорював в судовому порядку переміщення на іншу посаду -не можуть слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, по декільком підставам. По-перше: позивач не довів факту його перемішання на іншу посаду; по друге: позивач не спростував права керівника органу внутрішніх справ щодо призначення щомісячної премії особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; і по третє: позивач всупереч приписів ч.1 ст. 233 КЗпП України звернувся до суду з позовом у даній справі через два роки та дев'ять місяців після звільнення зі служби, і у 2006 році судом вже був вирішений по суті ініційований позивачем спір з приводу розміру грошового утримання, відповідних надбавок, компенсацій та інших виплат.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 дійсно задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування постанови суду, оскільки є лише власним розумінням самим позивачем норм Закону.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду колегія суддів не знаходить.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління ОСОБА_1 - залишити без задоволення, постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.А. Уханенко